Постанова № 41846812, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/15062/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства

„Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.09.2014 р.

у справі № 910/15062/14 (судді Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

до Публічного акціонерного товариства

„Укргазвидобування"

про стягнення 46 028,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2014р. у справі № 910/15062/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" заборгованість у розмірі 39 200 (тридцять дев'ять тисяч двісті) грн.. 10 коп.; 3% річних у розмірі 2 046 (дві тисячі сорок шість) грн. 24 коп.; інфляційні втрати у розмірі 4 782 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн.. 41 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2014р. у справі № 910/15062/14 та прийняти нове рішення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2014р. у справі № 910/15062/14 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.09.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2014р. у справі № 910/15062/14 виправлено описку, а саме в п. 2 резолютивній частині ухвали суду замість дати та часу слухання апеляційної скарги „10.11.2014 о 10 год. 30 хв." зазначити „24.11.2014 о 10 год. 30 хв.".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. у справі № 910/15062/14 відкладено розгляд справи на 08.12.2014р., в зв'язку з неявкою представників сторін.

08.12.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло електронне повідомлення, в якому зазначає, що в зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника, просять розглядати справу без їх участі.

Представники сторін у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 13 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (надалі - позивача, постачальник) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства "Укргазвидобування" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 813-436/11-12 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі товар, відповідно до специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Номенклатура, ціна, кількість та асортимент товару повинні відповідати специфікації (п. 2.1. договору).

Відповідно до п.п.3.1.-3.3. договору умови поставки товар та строк, перелік вантажовідправників, вантажоотримувачів вказуються у специфікації.

Загальна вартість договору визначається загальною вартістю поставленого товару відповідно до специфікацій та становить 39 200,06 грн (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 5.1. договору покупець проводить оплату по факту поставки товару, протягом 30 календарних днів з дати отримання, на підставі видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до п. 10.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє в частині поставки товару до 31 грудня 2012 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець проводить оплату по факту поставки товару, протягом 30 календарних днів з дати отримання, на підставі видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Як вбачається з матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 39 200,10 грн., що підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін, № РН-09/19/08 від 19.09.2012 р. на суму 39 200,10 грн. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 357 від 17.09.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 39 200,10 грн.

Враховуючи, що відповідач не заперечує щодо існування боргу за поставлений товар, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 39 200,10 грн.

Також, позивачем заявлені також вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 782,41 грн та 3% річних у розмірі 2 046,24 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3% річних ґрунтуються на законі (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 2 046,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 782,41 грн., нарахованого на суму боргу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що здійснений розрахунок 3% річних в сумі 2 046,24 грн. є неправильний, правильна сума 3% річних становить в сумі 2 045,91грн.

Оскільки судом стягнуто суму 3% річних відрізняється від суми 3% річних зазначеної в апеляційній скарзі лише на суму 0,33 грн., колегія суддів вважає, що це не є суттєвою помилкою та не є підставою для скасування рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2014р. у справі № 910/15062/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2014р. у справі № 910/15062/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/15062/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець