Рішення № 41846073, 01.12.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р.Справа № 916/3768/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Тарасов О.В.,

від відповідача - Симоконь О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Нова лінія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „КІМ" про стягнення 58298,27 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 24.11.2014 р. та 28.11.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне акціонерне товариство „Нова лінія" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „КІМ" про стягнення 58298,27 грн., посилаючись на наступне.

09.04.2014 року між ПрАТ „Нова лінія" (постачальник) та ТОВ „КІМ" (покупець) було укладено договір поставки №07/11-Т, за яким постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товари разом із усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних та рахунках, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язувався прийняти товари і оплатити їх на умовах договору.

Відповідно до п. 5.1. та п. 5.3. договору покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника, на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів від дати здійснення поставки.

Згідно п. 5.2. договору датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладній, яка складається на відповідну партію товару.

Як вказує позивач, на виконання умов договору позивачем 11.04.2014 року на адресу відповідача було здійснено поставки двох партій товару: на суму 26 964,06 грн. згідно видаткової накладної № 07000001097 від 11.04.2014 року, на суму 55552,03 грн. згідно видаткової накладної № 07000001094 від 11.04.2014 р. і видаткової накладної № 07000001095 від 11.04.2014 р.

Так, на оплату першої партії товару було виставлено рахунок № 07000001250 від 10.04.2014 року з умовою відстрочки платежу покупцем 30 календарних днів від дати здійснення поставки, а на оплату другої партії - рахунок № 07000001251 від 10.04.2014 р. Наразі позивач наголошує, що товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача - директором ТОВ „КІМ" Арутюнян А.Р. за довіреністю №6 від 10.04.2014 року.

Таким чином, позивач стверджує, що у відповідності з вимогами договору відповідач повинен був сплатити вартість партії отриманого товару в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних в розмірі 26 964,06 грн. і 55552,03 грн. до 10.05.2014 року включно. При цьому додатково 12.04.2014 року на підставі листа відповідача позивачем було проведено часткове повернення отриманого покупцем товару та послуг на суму 562,68 грн. Відтак, за розрахунком позивача, у відповідності з вимогами договору з урахуванням суми повернення товару, вартість першої партії товару, що підлягає оплаті відповідачем не пізніше 10.05.2014 року, склала 26 401,38 грн. Крім того, за ствердженнями позивача, на момент складання позовної заяви 01.09.2014 року, відповідач провів лише часткову оплату другої партії товару, а саме: 30.05.2014 року - в сумі 27055,69 грн. на підставі платіжного доручення № 88.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача за поставлений товар склала 54897,72 грн.

Наразі позивач зазначив, що станом на момент складання позовної заяви - 01.09.2014 року період прострочення оплати отриманого ТОВ „КІМ" товару склав 114 дн. з 11.05.2014 року. У зв'язку з цим позивачем згідно ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 514,38 грн. та інфляцію у розмірі 2886,17 грн.

Крім того, позивач вказує, що на адресу відповідача було направлено претензії № 2569 від 01.07.2014 року, № 2825/1 від 16.07.2014 року, № 2963/1 від 21.07.2014 року, № 3136 від 11.08.2014 року, але жодної відповіді на вказані претензії на адресу позивача не надходило.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.09.2014 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Нова лінія" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3768/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Від імені відповідача ПП „Компанія „Паритет", що діє на підставі договору доручення з надання юридичних послуг № 123-юр/11 від 15.12.2011 р., було надано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 77-80), в якому зазначено про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до видаткових накладних № 07000001076 від 10.04.2014 р., № 07000001075 від 10.04.2014 р., № 07000001077 від 10.04.2014 р., № 07000001100 від 11.04.2014 р., № 07000001101, № 07000001095 від 11.04.2014 р., № 07000001094 від 11.04.2014 р., № 07000001097 від 11.04.2014 р., № 07000001441 від 07.05.2014 р., № 07000001442 від 07.05.2014 р. постачальник поставив товар в різноманітному асортименті на загальну суму 122 289,24 грн. Згідно з розрахунковими документами № 43 від 16.04.2014 р., № 45 від 18.04.2014 р., № 62 від 07.05.2014 р., № 69 від 16.05.2014 р., № 88 від 30.05.2014 р. відповідачем за отриманий товар було перераховано постачальнику 76623,80 грн.

Між тим відповідно до п. 3.1. договору якість поставленого товару гарантується виробником, постачальником. Однак, за ствердженнями відповідача, в процесі користування отриманим на умовах договору товаром виявилось, що частина поставленого товару не відповідає встановленим вимогам щодо якості, а саме 10 з 48 душових кабін, поставлених постачальником не відповідають вимогам законодавства України щодо якості продукції. Так, душові кабіни у десяти кімнатах котеджів бази відпочинку „Вероніка" ТОВ „КІМ" у процесі експлуатування прийшли у негідність із-за раптового руйнування скління кабін, скло яких без жодного механічного навантаження розбились на дрібні осколки, спричинивши відпочиваючим, які знаходились у той момент в кабінах, тілесні ушкодження у вигляді подряпин та порізів тіла. При цьому комісією, спеціально призначеною наказом директора покупця було встановлено, що руйнування душових кабінок виникло з причин заводського браку, що були допущені при виготовлені скла та встановлення його у душові кабіни, про що складені акти № 1 від 02.06.2014 р., № 2 від 04.06.2014 р., № 3 від 05.06.2014 р., № 4 від 09.06.2014 р., № 5 від 10.06.2014 р., № 6 від 11.06.2014 р., № 7 від 16.06.2014 р., № 8 від 17.06.2014 р., № 9 від 19.06.2014 р., № 10 від 19.06.2014 р. Таким чином, на думку відповідача, саме з боку постачальника при поставці товару були суттєво порушені вимоги законодавства щодо якості товару, які не можуть бути усунені покупцем. За розрахунком відповідача, загальна кількість неякісної продукції становить 11048,40 грн., тому відповідач просить відмовити у задоволенні позову частково у розмірі 11048,40 грн.

Під час розгляду справи у судовому засіданні представник відповідача наведені заперечення на позов підтримав.

В свою чергу позивачем були подані до суду 03.11.2014 р. письмові пояснення до позовної заяви (а.с. 100-103) та 07.11.2014 р. письмові пояснення на відзив відповідача (а.с. 106-109). Так, позивач вважає необґрунтованими заперечення відповідача, оскільки поставлений 11.04.2014 року товар був прийнятий без зауважень уповноваженим представником відповідача - директором ТОВ „КІМ" Арутюнян А.Р. за довіреністю №6 від 10.04.2014 року з умовою оплати відповідачем платежу 30 календарних днів від дати здійснення поставки. До того ж після передання душових кабін покупцю ТОВ „КІМ" ніяких зауважень стосовно якості, комплектності та цілісності отриманого товару з боку уповноваженого представника ТОВ „КІМ" висловлено не було, що свідчить про те, що відповідач придбав якісний товар. При цьому за умовами п. 4.5. договору ризик випадкового знищення або пошкодження товару перейшов до покупця з моменту прийому товару у постачальника. Наразі позивач стверджує, що посилання відповідача на складені ним в односторонньому порядку акти про наявність недоліків у придбаному товарі є безпідставними, оскільки будь-яких заяв з приводу пошкодження товару, а також жодного з зазначених актів позивач не отримував, так само як і не брав будь-якої участі у складанні актів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

09 квітня 2014 року між Приватним акціонерним товариством „Нова лінія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „КІМ" (покупець) було укладено договір № 07/11-Т, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаним у видаткових накладних та рахунках, разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1. договору ціна на товар, що постачається, вказується у видаткових накладних та рахунках, які надаються постачальником.

В п. 2.2. договору зазначено, що загальна орієнтовна вартість договору становить 100 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ).

Відповідно п. 3.1. договору якість поставленого товару гарантується виробником, постачальником.

За умовами п. 4.1 договору товар поставляється покупцеві разом з усіма приналежностями та документами на умовах EXW (Інкотермс 2000) - торговий центр постачальника за адресою: Одеська область, Біляївський район, км 462+828 м (праворуч) автодороги М-05 Київ-Одеса та здійснюється силами (засобами) покупця.

П. 4.2 договору передбачено, що товар поставляється покупцеві партіями, які не повинні перевищувати у грошову вираженні 100000,00 грн.

Згідно з п. 4.4 договору право власності на поставлений товар виникає у покупця з моменту прийому товару у постачальника.

Відповідно до п. 5.1. договору оплата за ним передбачає розрахунок покупця з постачальником на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів від дати здійснення поставки та здійснюється на підставі рахунків постачальника. Оплата проводиться в гривнях шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника, визначений у відповідному рахунку (п. 5.3 договору).

Згідно п. 5.2. договору датою поставки є дата, зазначена у видатковій накладній, яка складена на відповідну партію товару.

За умовами п. 7.1. договору здача-прийом товару відбувається на місці поставки за участю представників сторін.

В п. 7.2 договору передбачено, що товар вважається прийнятим покупцем з моменту проставлення підпису уповноваженої особи покупця про прийом товару на відповідній видатковій накладній.

Згідно п. 12.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 року, а в частині виконання грошових зобов'язань та виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, на виконання умов договору № 07/11-Т позивач 11.04.2014 р. здійснив поставку відповідачу двох партій товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 07000001097 від 11.04.2014 року на суму 26 964,06 грн. та № 07000001094 від 11.04.2014 р. на суму 53032,03 грн. При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача - директора Товариства Арутюнян А.Р. на вищезазначених накладних, який діяв на підставі довіреності № 6 від 10.04.2014 року.

Також відповідачу була виписана видаткова накладна № 07000001095 від 11.04.2014 р. на здійснення доставки товару за межі міста, згідно з якою вартість доставки склала в сумі 2520,00 грн. При цьому сторонами був складений та підписаний уповноваженими представниками акт № 07000001095 від 11.04.2014 р. здачі-прийняття послуг (за квітень 2014 року) з доставки за межами міста товару на вказану суму в розмірі 2520,00 грн. з ПДВ.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з умов договору, сторонами було передбачено в п. 5.1, 5.3 договору оплату товару шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів від дати здійснення поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, на оплату першої партії поставленого товару позивачем було виставлено рахунок № 07000001250 від 10.04.2014 року на суму 29287,78 грн., а на оплату другої партії товару і вартості доставки - рахунок № 07000001251 від 10.04.2014 р. на суму 55552,03 грн. (53032,03 грн. + 2520,00 грн.) з умовою відстрочки платежу 30 календарних днів від дати здійснення поставки.

Наразі 12.04.2014 року на підставі листа відповідача позивачем було проведено часткове повернення отриманого покупцем товару та послуг на суму 562,68 грн., про що свідчить накладна на повернення товару від покупця № 07000000015 від 12.04.2014 р.

Відтак, за умовами договору з урахуванням суми повернення товару відповідач не пізніше 10.05.2014 р. (30-денна відстрочка) мав оплати вартість першої партії товару в сумі 26401,38 грн. (26964,06 грн. - 562,68 грн.) та вартість другої партії товару і доставки - 55552,03 грн.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не сплатив повну вартість поставленого товару, а саме на момент складання позовної заяви 01.09.2014 року відповідачем було здійснено лише часткову оплату другої партії товару на суму 27055,69 грн. згідно платіжного доручення № 88 від 30.05.2014 р., а вартість першої партії товару взагалі не сплачена відповідачем. При цьому слід зазначити, що згідно платіжного доручення № 88 відповідачем було сплачено 35000,00 грн., з яких суму в розмірі 27055,69 грн. було зараховано в якості оплати за придбання душових кабінок за видатковою накладною № 07000001094 від 11.04.2014 р., що не оспорюється сторонами та підтверджено наданими останніми до суду копіями банківських виписок по рахунку позивача від 30.05.2014 р. і по рахунку відповідача № 26000000056761 за період з 01.02.2014 р. до 28.11.2014 р., копіями рахунку на оплату № 07000001232 від 09.04.2014 року та електронної роздруківки з системи платіжних документів ПрАТ „Нова лінія".

У зв'язку з вказаним заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену першу партію товару по спірному договору складає 26401,38 грн., а за другу партію товару - 28496,34 грн. (55552,03 грн. - 27055,69 грн.), всього разом 54897,72 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідачем частково визнається, ним заперечується належне виконання позивачем зобов'язань з поставки продукції в сумі 11048,40 грн., яка на думку відповідача є неякісною.

Так, посилання відповідача на здійснення позивачем поставки неякісної продукції на суму 11048,40 грн. суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Як вже зазначалось, поставлений позивачем 11.04.2014 р. товар, а саме душові кабіни в кількості 10 шт., був прийнятий уповноваженим представником ТОВ "КІМ" - Арутюнян Ара Рудольфовичем за довіреністю № 6 від 10 квітня 2014 р., що підтверджується його особистим підписом у видаткових накладних № 07000001097 від 11.04.2014 р., № 07000001094 від 11.04.2014 р., тим самим за змістом п. 7.2 договору ПрАТ „Нова лінія" належним чином та в повному обсязі виконало власний обов'язок щодо передання обумовленого договором товару ТОВ „КІМ".

Відповідно до п. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Наразі в п. 4.5. договору визначено, що ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з моменту прийому товару у постачальника.

Відповідно до п. 8.2. договору постачальник відповідає за недоліки поставленого товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання його покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Між тим відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що виявлені ним недоліки товару, а саме: руйнування скла душових кабін в процесі експлуатації виникли до передання їх ТОВ "КІМ" або з причин, які існували до цього моменту.

Згідно з п. 6.1 договору при виявленні невідповідності якості товару складається відповідний рекламаційний акт за участю представників постачальника і покупця в місці і в момент приймання товару.

При цьому під час приймання-передачі товару недоліки товару стосовно його якості, комплектності та цілісності не були виявлені ТОВ "КІМ", про що свідчить відсутність рекламаційного акту за участю представників постачальника і покупця в місці і в момент приймання товару.

В той же час надані до суду відповідачем акти про пошкодження товару, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, свідчать, що вони складалися ним, починаючи з 02.06.2014 р., тобто після спливу строку на оплату придбаного у позивача товару. При цьому вказані акти місять суперечливі дані, оскільки відповідно до цих актів комісія у складі, вказаному в них, була створена на підставі наказу директора ТОВ "КІМ" від 19.06.2014 р., тоді як перший акт складений 02.06.2014 р., тобто до моменту створення комісії.

Разом з тим вказані акти не є належними доказами невідповідності душових кабін встановленим вимогам щодо якості та не можуть свідчити щодо наявності у діях ПрАТ "Нова лінія" будь-кого порушення вимог законодавства щодо якості товару при поставці, оскільки вказані акти є лише внутрішнім документом ТОВ "КІМ" про пошкодження його власності - душових кабін (з моменту прийому товару відповідно до п. 4.4 договору) в процесі їх використання третіми особами (відпочиваючими) та складені без участі ПрАТ „Нова лінія".

Необґрунтованими є ствердження відповідача й про те, що на підставі наведених актів постачальник - позивач своєчасно у червні 2014 р. був сповіщений про вказані виявлені недоліки, оскільки докази звернення відповідача до позивача з приводу пошкодження товару в матеріалах справи відсутні, як й докази отримання позивачем зазначених актів.

До того ж з наданого позивачем до суду листа ТОВ „Оптосан" від 01.07.2014 р., яке здійснило поставку до ПрАТ "Нова лінія" придбаного ТОВ "КІМ" товару, вбачається, що працівниками сервісної служби проводився огляд зазначеного товару після його ушкодження, на яке посилається відповідач. Внаслідок здійсненого огляду встановлено, що зазначене пошкодження виникло після передання товару ТОВ „КІМ" та могло стати наслідком неналежної установки та монтажу товару, що проводилися ТОВ „КІМ" власними силами.

Відтак, відповідач не спростував факт належного виконання позивачем обов'язку з поставки товару належної якості та існування у відповідача обов'язку з оплати повної вартості поставленого позивачем товару за спірним договором.

Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 54897,72 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки оплата товару мала бути здійснена протягом 30 календарних днів з моменту поставки, тобто не пізніше 10.05.2014 р., відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Так, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 07/11-Т не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення остаточного розрахунку за виконані роботи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на суму боргу в розмірі 54 897,72 грн. за період з 11.05.2014 р. по 01.09.2014 р. (114 дн.), що склали 514,38 грн., розрахунок яких наведено у позові.

Також позивачем здійснено нарахування інфляційних на суму боргу в розмірі 54 897,72 грн. за період з моменту прострочення 11.05.2014 р. до моменту подачі позову 01.09.2014 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у вказаному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, наведений у позовній заяві на загальну суму 2886,17 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є невірним. Зокрема, визначений Державною службою статистики України за вищевказаний період прострочення індекс інфляції складає 1,061, тому відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 3348,76 грн. (54 897,72 грн. (сума боргу) х 1,061 (сукупний індекс інфляції) - 54 897,72 грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 2886,17 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 58298,27 грн. (54897,72 грн. основного боргу + 514,38 грн. 3% річних + 2886,17 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Нова лінія" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Нова лінія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „КІМ" про стягнення 58298,27 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „КІМ" (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Енгельса, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 19059540) на користь Приватного акціонерного товариства „Нова лінія" (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, Одеське шосе, буд. 8; код ЄДРПОУ 30728887; п/р 26006001334641 в АТ „ОТП Банк", МФО 300528) 54897/п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто сім/грн. 72 коп. - основного боргу, 514/п'ятсот чотирнадцять/грн. 38 коп. - 3% річних, 2886/дві тисячі вісімсот вісімдесят шість/грн. 17 коп. - інфляції, витрати на оплату судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08 грудня 2014 р.

Суддя В.С. Петров