Постанова № 41845749, 20.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-610/12/2770

20.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Лядової Т.Р. ,

Яковенко С.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини А 1656 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Гавура О.В.) від 27.04.2012 по справі № 2а-610/12/2770

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Військової частини А 1656 (вул. Н. Островської, 8, м.Севастополь, 99028)

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 27.04.2012 адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини А 1656, -задоволено.

Визнано дії Військової частини А 1656 з невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за речове майно, - противоправними.

Стягнуто з Військової частини А 1656 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість речового майна а сумі 4 230 грн. 00 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 42 грн. 30 коп. судового збору.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" встановлено, що військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту, то позивач має право на отримання вищезазначеної компенсації; при звільненні позивача з військової служби, повний розрахунок з нею не був здійснений, а саме: не виплачена компенсація за неотримане нею речове майно.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина А 1656, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, оскільки Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-Ш від 17.02.2000, зупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині отримання військовослужбовцями продовольчого забезпечення і речового майна або, за їх бажанням, грошової компенсації.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судове засідання, призначене на 30.03.2013 позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно, позивач про причини неявки суд не повідомив, відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання відповідача про відкладення апеляційного розгляду не підлягає задоволенню, оскільки згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

Позивач проходила військову службу в Військовій частині А1656.

27.09.2011 наказом Командира Військової частини А1656 (по особовому складу) №32 старшого солдата ОСОБА_2 - діловода відділення особового складу та стройового штабу в/ч А1656, звільнено з військової служби у відставку за пунктом "в" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - за віком, з правом носіння військової форми одягу.

29.09.2011 наказом Командира Військової частини А1656 (по особовому складу) №211 старшого солдата ОСОБА_2 - діловода відділення особового складу та стройового штабу в/ч А1656, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військової частини А1656 та направлений для зарахування на військовий облік до Севастопольського об'єднаного міського військового комісаріату Автономної республіки Крим (арк.с.3).

Відповідачем позивачу при звільненні не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно (арк.с.4).

Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 1656 про стягнення заборгованості із виплати грошової компенсації замість речового майна.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991, Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-Ш, Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489-V від 19.12.2006, Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік і внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI., Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час",

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991, військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 в редакції що діяла до 01.01.2007, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

З 11.03.2000 Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).

Частина перша статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.

Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Дію частини другої статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них та замість речового майна. Закон набув чинності 11.03.2000.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі.

Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Тобто грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 по 11.03.2000.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 стаття 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була викладена в новій редакції та доповнена пунктом другим статті 9-1, яким визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту першого Прикінцевих положень зазначений Закон набрав чинності з 01.01.2007.

Дію пункту другого статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на 2007 рік було зупинено Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" № 489-V від 19.12.2006.

Аналогічно, відповідно до підпункту 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI дію пункту 2 статті 9-1 виключено.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

При цьому, суд дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже до прийняття Конституційним судом України Рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008 щодо визнання неконституційним положення 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким виключено статті 9-1 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" підстав для отримання грошової компенсації замість речового майна позивач не мав.

З урахуванням викладеного у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 22.05.2008 по день звільнення, тобто по 29.09.2011.

До того ж судова колегія вважає, що суд першої інстанції в резолютивній частині постанови помилково вказав про стягнення на користь позивача суми компенсації за неотримане речове майно, оскільки суд не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржується, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, а повинен визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум компенсації відповідно до закону, а не визначати конкретні суми до стягнення.

Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Все вищеперелічене є підставою для скасування судового рішення в порядку пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, позивачу підлягають відшкодуванню з Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 53,65грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що відповідач при зверненні з апеляційною скаргою судовий збір не сплачував, ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 відповідачу відстрочено оплату судового збору за подачу апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 26,83грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 94, 160, 163, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Військової частини А 1656 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.04.2012 по справі № 2а-610/12/2770 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.04.2012 по справі № 2а-610/12/2770 скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. Позовні вимоги задовольнити частково.

5. Визнати дії Військової частини А1656 з невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за речове майно за період з 22.05.2008 по 29.09.2011, - противоправними.

6. Зобов'язати Військову частину А1656 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість речового майна за період з 22.05.2008 по 29.09.2011.

7. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

8. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 53,65грн.

9. Зобов'язати Військову частину А1656 надати до Окружного адміністративного суду міста Севастополя в місячний строк з дня отримання копії постанови звіт про її виконання.

10.Стягнути з Військової частини А1656 (вул. Н. Островської, 8, м.Севастополь, 99028, код ЄДРПОУ 08271023) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 26,83грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис Т.Р.Лядова

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна