Рішення № 41844843, 02.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22950/14 02.12.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська

страхова група»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Свириденко Дмитро Русланович

про стягнення 1 900,34 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 1 900,34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 25.03.2013 р. між позивачем та Барбіром Павлом Вікторовичем було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-0199-РМ2-13-00196 щодо автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ. 10.12.2013 р. в місті Києві на вулиці Героїв Сталінграда, буд. 22 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ, під керуванням водія Барбіра П.В. та транспортного засобу «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ, під керуванням Свириденка Д.Р. Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 24.01.2014 р. у справі № 756/66/14-п (№ 3/756/239/14) водій автомобіля «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ Свириденко Д.Р. був визнаний винним в порушенні Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим, позивач виплатив 2 410,34 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 23332 від 25.12.2013 р. на рахунок ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна», яке проводило ремонт автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ, застрахована відповідачем за полісом серії АВ № 9255994, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що позивач вирішив звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з даними позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/22950/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі № 910/22950/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Свириденка Дмитра Романовича, розгляд справи призначено на 11.11.2014 р.

В судове засідання 11.11.2014 р. представники учасників судового процесу не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.12.2014 р.

02.12.2014 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого позовні вимоги у розмірі 1 900, 34 коп. вважає обґрунтованими, при цьому справу просить розглядати за відсутності його повноважного представника.

У судове засідання 02.12.2014 р. представники учасників судового процесу не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Разом з тим, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.200 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2013 р. між позивачем (страховик) та Барбіром Павлом Вікторовичем (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-0199-РМ2-13-00196 щодо автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ (далі - Договір).

Пунктом 5 Договору його сторони передбачили програму страхування КАСКО, згідно з якою до страхових ризиків включено в тому числі дорожньо-транспортні пригоди.

Безумовна франшиза за вищевказаним страховим випадком складає 0,50 %.

Страхова сума на транспортний засіб - 39 000, 00 доларів США.

Відповідно до п. 7 Договору територія його дії - Україна, СНД та Європа.

Строк дії Договору з 26.03.2013 р. по 26.03.2018 р. (п. 8 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2013 р. о 21:55 год. на вулиці Героїв Сталінграда в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ, під керуванням Свириденка Д.Р., через те, що останній перевищив допустиму швидкість, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ під керуванням Барбіра П.В.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24.01.2014 р. у справі № 756/66/14-п (№ 3/756/239/14) водій автомобіля «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ, Свириденко Д.Р. був визнаний винним в порушенні Правил дорожнього руху України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу серії АВ № 9255994 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність Свириденка Руслана Дмитровича (транспортний засіб «Toyota RAV-4», реєстраційний номер АА8388НВ) була застрахована у ВАТ НАСК «ОРАНТА» з встановленим розміром франшизи - 510 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Згідно з Довідкою Оболонського РВ ГУМВС України в м. Києві та Відомостями бази даних АІПС ДТП від 20.12.2013 р. № 9318089 внаслідок зазначеної ДТП автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ, отримав механічні пошкодження задньої правої частини (бампера).

12.12.2013 р. Барбір П.В. звернувся до позивача з заявою № СТОКА-633 на виплату страхового відшкодування шляхом перерахування останнього на рахунок СТО.

Попередньо розмір завданих власнику автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ, було визначено на підставі даних програмного комплексу Audatex, згідно з калькуляцією якого від 17.12.2013 р. вартість ремонту вказаного автомобіля мала скласти 4 214, 26 грн. з ПДВ.

12.12.2013 р. ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна» виставило рахунок на оплату робіт з ремонту вказаного автомобіля № С4210601 від 12.12.2013 р. на суму 3 998, 03 грн.

20.12.2013 р. позивач затвердив Страховий акт № СТОКА-633, відповідно до якого визначив, що розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи складає 2 410,34 грн.

Платіжним дорученням № 23332 від 25.12.2013 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна» 2 410,34 грн. з призначенням платежу: «Страх. відшк. 28-0199-РМ2-13-00196, в25.03.13 стр. акт СТОКА-633 в 20.12.13 Барбір Павло Вікторович ІПН 2995708339Рах С4210601 від 12.12.13. Без ПДВ».

Відповідно до Акту виконаних робіт № Н4210601 від 11.01.2014 р. ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна» здійснило відновлювальний ремонт автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер АА9233РВ, вартість якого склала 3 998,03 грн.

12.06.2014 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про регресні вимоги № 67 УСГ на суму 2 410,34 грн., яка отримана відповідачем 16.06.2014 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103028832846.

Оскільки вказана вимога не була задоволена, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Свириденка Р.Д. встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та Слободянюк Ю.М. Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 2 410,34 грн., виходячи з фактичних витрат, у зв'язку з проведенням відновлювального ремонту спірного автомобіля.

Так, відповідно до Платіжного доручення № 23332 від 25.12.2013 р. позивач оплатив вартість ремонту спірного авто на суму 2 410,34 грн.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику завданої шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з відповідними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку в повному обсязі.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АВ № 9255994, розмір франшизи становить 510,00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 1 900,34 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 1 900,34 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7, літера Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літера А, код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 1 900 (одна тисяча дев'ятсот) грн. 34 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака