Рішення № 41844808, 25.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21768/14 25.11.14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез"

до 1) Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК"

2) Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про визнання недійсним договору

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача: Погосян М.А. (дов. № 01-345 від 26.06.2014)

Від відповідача 1: Не з'явився

Від відповідача 2: Дюжев І. О. (дов. № 1478/12 від 20.10.2012)

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 25.11.2014 оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" (далі за текстом - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі за текстом - відповідач-2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов`язанні) від 21.07.2014, який укладений між Публічним акціонерним товариством "НЕОС БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк"; про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" надати оригінал спірного договору від 21.07.2014; про заборону Публічному акціонерному товариству "НЕОС БАНК" та Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк", а також іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосуються предмета спору, а саме відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/21768/14, розгляд справи призначено на 04.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд справи відкладено на 25.11.2014 в порядку ст. 77 ГПК України, в зв'язку з неявкою представника відповідача - 2 в судове засідання та невиконанням представниками відповідачів - 1, 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

В судове засідання 25.11.2014 представник відповідача - 1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники позивача та відповідача - 2 в судове засідання з'явились, надали суду пояснення по суті справи. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача - 2 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши в судовому засіданні заяву про забезпечення позову, яка викладена позивачем в прохальній частині позовної заяви, та якою позивач просить суд заборонити відповідачам та іншим особам вчиняти будь - які дії, що стосуються предмета спору, а саме відчуження нерухомого майна у будь - який спосіб, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з підстав нижчевикладених.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки предметом спору не є визнання права власності на нерухоме майно, а є тільки спір щодо недійсності договору факторингу, що не є спором про право власності на майно. За таких обставин, захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, не пов'язаний з предметом позову, а отже не здатний забезпечити заявлені позовні вимоги, а отже є неадекватним по відношенню до заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову покладаються на позивача. Судом встановлено, що вимога про забезпечення судового збору була не повністю оплачена позивачем судовим збором, з огляду на що недоплачена частина в розмірі 609, 00 грн. (1827, 00 - 1218, 00 = 609, 00) підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач нерозривно пов'язаний з відповідачем - 1, тому що без надання чергового траншу робота в підприємстві буде паралізована та підприємство не може поставити сировину з Китаю для виробництва ветеринарного препарату. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 515 ЦК України, відповідно до якої заміна кредитора не допускається у зобов'язанні, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування завданої шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Крім того, позивач зазначає, що замін кредитора в порядку договору уступки права вимоги відбувається заміна осіб у кредитному договору, що суперечить вимогам ст. 1054 ЦК України.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують, з підстав наведених у відзивах. Зокрема, відповідачі зазначають про надуманість доводів позивача про недійсність договору про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов`язанні) від 21.07.2014 (договору факторингу № 1 від 21.07.2014).

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача - 1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач - 1 не скористався своїм процесуальним правом на направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача - 1, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача - 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Банк Кіпру", як кредитодавцем (правонаступником якого є відповідач-1) та позивачем, як позичальником було укладено кредитний договір № 44-147/2010, за умовами п. 1.1 якого кредитодавець зобов'язався на умовах зазначеного договору відкрити позичальнику кредитну лінію (кредит) в сумі 400000,00 (чотириста тисяч) доларів США, в тому числі на рефінансування заборгованості перед ПАТ «ІМЕКСБАНК» в сумі 243 990 доларів США та на поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності в сумі 156 010 доларів США строком з « 29» квітня 2010 року по « 27» квітня 2015 року зі сплатою 14% річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором межах і строках, а також виконати інші зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

Протягом 12.11.2010 - 06.03.2014 між ВАТ "Банк Кіпру" та позивачем було укладено додаткові угоди про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 44- 147/2010 від 29.04.2010, якими сторонами змінювалися проценти за користування кредитом, порядок сплати комісій банку та погашення кредиту, процентів по кредиту. Остаточно правовідносини між ВАТ "Банк Кіпру" та позивачем по кредитному договору № 44- 147/2010 від 29.04.2010, були оформлені між сторонами у справі 06.03.2014 шляхом підписання додаткової угоди № 6 до кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010, яким сторони суттєво змінили умови кредитного договору, а саме виклали його у новій редакції. За умовами п. 1.1 зазначеної додаткової угоди кредитодавець зобов'язався, на умовах зазначеного договору, відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію (кредит) в сумі, що не може перевищувати 498 000,00 (чотириста дев'яноста вісім тисяч) доларів США 00 центів на строк до 27 квітня 2015 року (включно) зі сплатою змінної процентної ставки за користування кредитом, розрахованою згідно з п. 1.1.1 договору, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором рамках і строках та виконати інші свої зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

Пунктом 4.1.3. кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 сторонами було погоджено, що зобов'язання кредитора за договором є відкличними (кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від своїх зобов'язань за цим договором без будь - якого обґрунтування своєї відмови).

16 липня 2014 року Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ» (відповідач - 1), місцезнаходження: Україна, 03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок № 45, ідентифікаційний код 19358784, змінило найменування та місцезнаходження на Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК», місцезнаходження: Україна, 03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок № 45.

За твердженням позивача, відповідач - 1 не повідомив його про дані зміни, і позивач дізнався про зміну найменування та місцезнаходження випадково з мережі інтернет.

21.07.2014 між відповідачем - 1, як клієнтом, та відповідачем - 2, як фактором, укладено договір факторингу № 1 від 21.07.2014 (далі за текстом договір факторингу).

Згідно п. 2.1. договору факторингу клієнт відповідно до умов договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та сплачує клієнту грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором. При цьому, сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по договорам забезпечення відступаються/передаються клієнтом фактору за цим договором на основі «як є», остаточно та назавжди, та ні за яких обставин не підлягають поверненню фактором клієнту (окрім повернення грошових коштів згідно п. 5.3. цього договору або за наявності письмової згоди сторін) без надання будь - яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора у зобов'язанні, проценти комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання договору, але настане у майбутньому.

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення договору, після чого фактор стає новим кредитором у зобов'язанні по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення договору також складають та скріплюють своїми печатками акт прийому - передачі реєстру заборгованості, за формою, встановленою в додатку № 2 до договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначена сторонами окремо, про що сторони підписують акт прийому - передачі, що є додатком № 5 договору.

Пунктом 2.5. договору факторингу визначено, що фактор зобов'язується надіслати письмові повідомлення боржникам про відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості, підготовлені за формою, встановленою в додатку № 3 до договору. Клієнт зобов'язується забезпечити фактора оформленими повідомленнями про відступлення фактору прав вимоги заборгованостей, а фактор зобов'язується самостійно (без участі) забезпечити надіслання таких повідомлень від імені клієнта боржникам.

Внаслідок укладання договору фактора відповідач - 2 набув статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 44 - 147/2010 від 29.04.2010, позичальником згідно якого є позивач, на загальну суму 204 066, 93 доларів США, з яких 202 233, 00 доларів США заборгованості по основній сумі кредиту та 1 853, 93 доларів США заборгованість по процентам.

Договір факторингу підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 було направлено позивачу відповідачами та отримано ним (повідомлення про відступлення вих. № 500051 від 25.07.2014 надано в матеріали справи позивачем).

Під час судового розгляду позивачем не заперечувався та не спростовувався факт наявності заборгованості за кредитним договором та її розмір.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Як вже зазначалося судом, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на ч. 1 ст. 203 ЦК України, а отже заявляє про невідповідність укладеного між відповідачами правочину - договору факторингу вимогам закону, а саме ст. ст. 512, 515, 1054 ЦК України.

За своєю правовою природою договір факторингу № 1 від 21.07.2014, про визнання недійсним якого просить позивач є договором факторингу, укладання якого регулюється Главою 73 ЦК України.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).

За приписами ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Статтею 1080 ЦК України визначено недійсність заборони відступлення права грошової вимоги. Згідно зазначеної статті договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Загальні норми про відступлення права вимоги містяться в главі 47 ЦК України. Так, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Кредитний договір № 44-147/2010 від 29.04.2010 укладений між позивачем та відповідачем - 1 не містить положень, щодо заборони заміни кредитора у зобов'язанні. І в той же час містить положення щодо відкличності зобов'язань кредитора за договором (кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від своїх зобов'язань за цим договором без будь - якого обґрунтування своєї відмови).

Відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

В цілому перелік зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, визначений ст. 515 ЦК України, є невичерпним, тобто в кожному разі суду необхідно аналізувати зв'язок прав кредитора у зобов'язанні з його особою.

Посилаючись на ст. 515 ЦК України позивач зазначає, що він нерозривно пов'язаний з відповідачем - 1 (кредитором), тому що без надання чергового траншу робота в підприємстві буде паралізована. За переконанням суду, така обставина справи не підтверджує жодним чином, що права кредитора (відповідача - 1) у даному зобов'язанні - кредитному зобов'язанні нерозривно пов'язані з його особою (з особою кредитора).

Приймаючи до уваги наведені положення цивільного законодавства та кредитного договору № 44 - 147/2010 від 29.04.2010 укладений між відповідачами договір факторингу не суперечить ні Цивільному Кодексу України, ні кредитному договору № 44 - 147/2010 від 29.04.2010. Крім того, судом встановлено, що спірний договір не містить положень про обмеження передачі зобов'язань.

За викладених обставин, підстави визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України, в даному випадку, для визнання договору факторингу укладеного між відповідачами недійсним відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21.07.2014 є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача - 1 надати оригінал спірного договору від 21.07.2014, підлягають частковому задоволенню з підстав нижчевикладених.

За приписами ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства позивач має право на надання йому доказів того, що відступлення права грошової вимоги відповідачем - 1 відповідачу - 2 мало місце.

Водночас, відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Тож, в розумінні ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» умови спірного договору є банківською таємницею.

Порядок розкриття банківської інформації визначений приписами ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Як зазначено, в листі Верховного суду України від 21.12.2009 «Судова практика розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» розкриття банківської таємниці може здійснюватись у двох формах: адміністративній - забезпечується на вимогу компетентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без попереднього звернення до суду; судовій - надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи у господарському, адміністративному, кримінальному та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори: про поділ майна, про виконання аліментних зобов'язань, про спадкування, оскільки вони пов'язані з дослідженням доказів, що становлять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляються процесуальні ухвали.

Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке право надається лише внаслідок судового розгляду цивільних справ за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК. Оскільки розгляд справ окремого провадження зазначеної категорії за правилами господарської юрисдикції у відповідному Господарському процесуальному кодексі України не передбачено.

З огляду на викладене, враховуючи що відповідна вимога позивача ґрунтується на нормах чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача надати оригінал спірного договору від 21.07.2014, та зобов'язати відповідача - 1, як власника банківської таємниці надати позивачу належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014, в тій частині в якій він не містить банківську таємницю.

Підсумовуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати в порядку ст. 49 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "НЕОС БАНК" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 19358784) надати Приватному акціонерному товариству "Запоріжбіосинтез" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17; ідентифікаційний код 05379553) належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014, в тій частині, в якій він не містить банківську таємницю.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17; ідентифікаційний код 05379553; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Державного бюджету України (отримувач платежу: ГУ ДКСУ у м. Києві, код отримавача: 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, р/р 31215206783001) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 19358784; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17; ідентифікаційний код 05379553) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.12.14.

Суддя Бондаренко Г. П.