Ухвала суду № 41844157, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/19890/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року

у справі № 2-а-394/09

за позовом Дочірнього підприємства «Премдор-Україна»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення

та рішення про застосування штрафних санкцій,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство «Премдор-Україна» (надалі також - позивач, ДП «Премдор-Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (надалі також - ДПІ, відповідач), в якому просив визнати недійсними та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18 грудня 2008 року № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2008 року № 0002012301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано прийняті 18 грудня 2008 року Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002012301/0.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача, про що складено акт від 28 листопада 2008 року № 3657/23-01/32721155, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 566239 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 15896190 грн. за 1 півріччя 2008 року; пунктів 1, 2 статті 3 та статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у зв'язку із тим, що підприємством не проведено розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, не роздруковано відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункових операцій на загальну суму 13075,00 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ 18 грудня 2008 року прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 на суму сумі 65375,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002012301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 693275,00 грн. (основний платіж - 566239 грн., штрафні санкції - 127036 грн.).

Роблячи висновок про безпідставне застосування санкцій в розмірі 63125,00 грн. на підставі рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18 грудня 2008 року № 0001272302, суди попередніх інстанцій виходили із наступного з чим погоджується і Вищий адміністративний суд України.

Фактичною підставою донарахування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. стали висновки відповідача про те, що позивачем безпідставно не проведено через реєстратор розрахункових операцій операції з реалізації товарів, які не є продукцією власного виробництва, зокрема у розмірі 12625,00 грн. від ОСОБА_4 за автомобіль ВАЗ 21214.

Поряд з цим судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не спростовується вказане у касаційній скарзі, що реалізовані товари в бухгалтерському обліку позивача обліковувалися як основні засоби.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Враховуючи те, що основні фонди (основні засоби) підприємства не є продуктом праці, а також продукцією власного виробництва, що виробляється та/або реалізується суб'єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю, тобто не є товаром, призначеним для торгівлі, дія Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на операції продажу основних фондів (як придатних для подальшого використання, так і непридатних), що належать підприємству і використовуються для виробництва товарів, виконання робіт, послуг (незалежно від групи, на які вони розподіляються), не поширюється.

А відтак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що розрахункові операції при реалізації неліквідних основних засобів, які використовувались підприємством, можуть проводитися через касу підприємства в установленому порядку.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд першої інстанції, щодо протиправності рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. є вірним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002012301/0 слід зазначити наступне.

Сума податку на прибуток (566239 грн.) визначена відповідачем як результат порушення ДП «Премдор Україна» податкового законодавства в І півріччі 2008 року у зв'язку із завищенням валових витрат у І півріччі 2008 року на 2209176 грн.

Висновки про завищення позивачем валових витрат мотивовані фактом порушення вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - реалізацією готової продукції (брусу зрощеного) за ціною, нижчою за фактичну виробничу собівартість. Відповідно до цього, суми видатків (без розшифрування), які не принесли позивачу позитивних результатів, були виключені зі складу його валових витрат, як такі, що не пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (надалі валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначений перелік витрат, які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема, це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності, віднесений вичерпний перелік витрат, а саме: витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За змістом пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід це загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виняткової (морської) економічної зони, так і а їхніми межами.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих філій, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою прибутковістю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.

Згідно із статтею 180 Господарського кодексу України право встановлювати ціну реалізації товару належить лише суб'єктам підприємницької діяльності, підприємству не заборонено продавати товар за ціною, нижчою його собівартості.

Ціни на продукцію, реалізовану позивачем - брус зрощений, не підлягають державному регулюванню.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить жодних посилань на залежність права платника податків віднести витрати, понесені ним у господарській діяльності, від отримання прибутку. Тобто зіставлення рівня витрат, понесених в процесі господарської діяльності підприємства, з розміром доходу, отриманого підприємством, не передбачено податковим законодавством.

Крім цього, порівняння ціни реалізації готової продукції із виробничою собівартістю прямо суперечить нормі пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У той же час, всупереч встановленим обставинам, та в порушення вимог підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на регіональному ринку щодо вартості таких товарів, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Відповідно до підпункту 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін, у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

Згідно акту перевірки № 3657/23-01/32721155, на суму завищення ДП «Премдор Україна» від'ємного значення по податку на прибуток за І півріччя 2008 року в розмірі 13275167 грн. вплинув показник рядка 04.9 Декларації за 2007 рік в сумі 7447590 та встановлені в ході перевірки порушення по валових витратах у ІІІ-ІV квартали 2007 року, чим порушено пункт 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому податковий орган посилається на акт перевірки від 18 жовтня 2007 року № 2915/23-01/32721155, яким не підтверджені задекларовані платником збитки за 2006 вік в сумі 14563047 грн., які, відповідно, вплинули на показники звітних декларацій 2007 року, тобто платник не мав права у перевірених періодах 2007 року заповнювати рядок 04.9 Декларації та зменшувати валові витрати на 7447590 грн.

Здійснення у такій спосіб висновку про завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування попереднього податкового періоду у І півріччя 2008 року не ґрунтується на положеннях Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державне цільовими фондами». Податкові повідомлення рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань за результатами розгляду акту перевірки від 18 жовтня 2007 року № 2915/23-01/32721155 скасовані в судовому порядку в повному обсязі, що підтверджується постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року у справі № 2-а-8111/08, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2012 року у справі № 2-а-8111/08.

В акті перевірки № 3657/23-01/32721155 також вказується, що в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством безпідставно до складу валових витрат віднесено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей від підприємств з ознаками фіктивності та по взаємовідносинах з якими порушено кримінальну справу, в результаті чого за перевірений період завищено скоригований валовий дохід на 4058514 грн. При цьому відповідач зазначає, що договори з ТОВ «Ліст ЛТД», ТОВ «Елінг-Стар», ТОВ «Стек Плюс», ТОВ «Сафі системс», ТОВ «Ламар КОМ», ТОВ «Трімер ЛТД», ПП «Гретта Україна», по яким безпідставно віднесено до складу валових витрат 4058514 грн. є нікчемними, тобто такими, що не спрямовані на настання юридичних наслідків.

З наведених вище положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зокрема пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5) випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

В матеріалах містяться документи, що повною мірою підтверджують факт придбання позивачем у контрагентів товарно-матеріальних цінностей, це зокрема договори, накладні, видаткові накладні, специфікації, картки рахунку 631, реєстри документів, платіжні доручення та інші.

Відповідач не ставить під сумнів, відомостей, що містяться у зазначених документах.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що відсутність товарно-транспортних накладних не є обставиною, що свідчить про фактичне не здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Так, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат та з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Така ж правова позиція висловлення і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Поряд з цим слід зазначити і те, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може сама по собі вважатися такою, що підтверджує чи спростовує конкретні факти. Разом з тим, у матеріалах справи відсутнє судове рішення про притягнення до відповідальності осіб за фактом порушення кримінальної справи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій в частині, що оскаржувалась позивачем.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко