Рішення № 41834611, 03.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/2093/14 Головуючий 1-інстанції - Іванісова Л.О.

Справа № 2-242/11 Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - поновлення

порушеного права

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

за участю секретаря - Прудніковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Харківська міська рада, про поновлення порушеного права та усунення перешкод в користуванні, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до Ленінського районного суду міста Харкова з указаним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача знести самовільно побудований гараж на межі з її домоволодінням, встановити водовідлив з даху самовільно збудованого житлового будинку літ. "Л-1" на свою земельну ділянку та зобов'язати перенести зливну яму вглиб земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

У обгрунтування позову зазначала, що вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 Відповідач є власником житлового будинку АДРЕСА_1. У 2007 року на земельній ділянці, за цією адресою, що находиться у його користуванні, ОСОБА_4 самовільно побудував житловий будинок літ. "Л-1". Рішенням Ленінського райолнного суду міста Харкова від 16.11.2009 року у визнанні права власності на цей будинок йому було відмовлено. Діями відповідача порушені її права, оскільки вода з даху будинок стікає ї її двір і підтоплює льох. Всупереч вимогам діючих норм і правил гараж, що примикає до будинку, побудований практично на межі, що розділяє їх з відповідачем земельні ділянки, а злівна яма облаштована на відстані 80 см. від її будинку та льоху.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким задовольнити її вимоги.

В обґрунтування скарги посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясував усі фактичні обставини справи.

Звертає увагу на те, що у рішенні суд зазначає, що згідно довідки КП "ХМ БТІ" від 26 лютого 2009 року житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за договором купівлі-продажу від 24 травня 2002 року за ОСОБА_4 та його вартість становить 273171 грн.

Суд зробив незаконний та необгрунтований висновок в цій частині тому, що в 2002 році ОСОБА_5 дійсно придбав житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, проте вже в 2007 році замість даного будинку побудував новий будинок та гараж літ. "М", які являються самовільно збудованими та право власності на даний будинок в КП "ХМ БТІ" не зареєстровано.

Також зазначає, що в рішенні суду першої інстанції не надано правової оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса від 07.06.2013 року, про те що, відстань від гаражу літ. "М" в домоволодінні НОМЕР_2 до межі з домоволодінням АДРЕСА_2 становить 0,39 м - 0, 43 м, а відстань між житловим будинком літ. "А-1" в домоволодінні НОМЕР_3 та гаражем літ. "М" в домоволодінні АДРЕСА_1 становить 1,67 м -1,74 м, що не відповідає вимогам п. 3.25 ДБН 360-92.

Харківська міська рада на апеляційну скаргу надала письмові пояснення, в яких просить розглянути справу без участі свого представника і прийняти законне та обрунтоване рішення на підставі наявних у справі матеріалів.

Вказує також, що рішенням 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 20.11.2013 року № 1314/13 дозволено ОСОБА_4 збереження самовільно реконстуйованого житлового будинку літ."А-1" з мансардою літ."Ам" по АДРЕСА_1 та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Посилаючись на положення ч.ч.2,3 ст.386, ст.391 ЦК України та роз"яснення, які містяться в п.п.5,22 постанови Пленуму Вищого с еціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року " Про практику застосування судами ст.376 ЦК України ( про правовий режим самочинного будівництва) міська рада вказує, що право на звернення до суду мають і особи, права яких порушені самочинним будівництвом, за умови, що вони доведуть наявність порушеного права, а також на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Заслухавши доповідь судді; перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України: в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія доходить висновку, що апеляійна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 про знесення гаражу суд першої інстанції виходив з того, що сторони не є власниками земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якій розташовані будівлі літ."Л-1", "Лм" та гараж літ."М", а з позовом про зобов"язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво провести відповідну перебудову або її знести в силу ст.376 ЦК України може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

У задоволенні вимог ОСОБА_3 про зобов"язання відповідача встановити водовідлив з даху самовільно збудованого будинку літ."Л-1" на свою земельну ділянку та перенести зливну яму вглиб земельної ділянки по АДРЕСА_1 суд відмовив з тих підстав, що вказаний житловий будинок та гараж "М" знаходяться з боку земельної ділянки НОМЕР_1, а за висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10 червня 2010 року, предметом якої було будівництво зливної ями, встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_4 відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України.

Проте погодитися із такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки висновки суду щодо відсутності у позивачки права на звернення з вимогами про знесення гаражу суперечить закону і роз"ясненням Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а мотиви, з яких відмовлено у задоволенні інших вимог суперечать обставинам справи, які судом встановлені неповно.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 57, ч.2 ст.59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обстаавини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Згідно ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов"язати особу, яка здійснила ( здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійсанила ( здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила ( здійснює) самочинне будівництво, зобов"язана відшкодувати витрати, пов"язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За роз"ясненнями, які містяться в п.п.5,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України ( про правовий режим самочинного будівництва»), відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК).

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

З матеріалів справи убачається, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24.05.2002 року ОСОБА_4 купив житловий будинок АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 лиапня 1997 року є власницею житлового будинку АДРЕСА_2.

Чинним рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 16.11.2009 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на самовільно побудовані замість старого будинку та надвірних будівель, житловий будинок літ."А-1", загальною площею 65,5 кв.м. з мансардою, площею 37,2 кв.м. та надвірну споруду - гараж літ."М".

За висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2372 від 07.06.2013 року відстань від гаражу літ. "М" в домоволодінні НОМЕР_2 по провулку Багшкірському в місті Харкові до межі з домоволодінням НОМЕР_3 становить 0,39 -0,43 м., а відстань між будинком ліит."А-1" в домоволодінні НОМЕР_3 та гаражем в домоволодінні АДРЕСА_1 становить 1,67-1,74 м., що не відповідає вимогам п.3.25* ДБН 360-92**.

Оскільки обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 забезпечено не було, визначити на якій відстані знаходиться побудована ОСОБА_4 зливна яма від будинку АДРЕСА_2 та чи відповідає така відстань встановленим правилам та нормам, не надається можливим.

Відділенням з питань наглядово-порофілактичної діяльності Ленінського районного віддліу Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в Харківській області на звернення ОСОБА_3 надана відповідь за № 540/1145 від 23.07.2010 року, згідно якої під час перевірки її звернення встановлено недотримання відповідачем протипожежних відстаней до будинку на сусідній земельній ділянці під час побудування гаражу.

За даними акту від 20.10.2014 року , складеного сусідами позивачки, вода з даху гаражу відповідача через водовідлив стікає під його стіну . Через те, що рівень землі під стіною гаражу є вищім, ніж земельна ділянка ОСОБА_6, вода стікає під стіну її будинку та підтоплює його фундамент. Проте, ОСОБА_3 у позові стверджувала, що вода з даху будинку відповідача безпосередньо попадає у її двір та підтоплює льох.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10.06.2014 року за № 78 , на яку послався суд у обгрунтування висновку про недоведеність твердження позивачки, що місцезнаходження зливної ями відповідача порушує її права, не можна визнати належним доказом дотримання відповідачем встановлених норм і правил під час облаштування зливної ями, оскільки цей висновок надано щодо відповідності земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 вимогам діючого санітарного законодавства України, він не містить будь-яких даних щодо відстаней між зливною ямою та будинком і льохом позивачки. До того ж, вказаний висновок не підписаний виконавцем , містить посилання на протокол, який до суду не надавався і не досліджувався. (а.с.47).

Рішення Харківської міської ради, яким ОСОБА_4 надано дозвіл на збереження самовільно реконструйованого житлового будинку з мансардою та на розроблення проекту землеустрою позивачкою не оскаржено.

Державна архітектурна-будівельна інспекція у Харківській області до участі у справі не залучалась і висновку щодо можливості (неможливості) усунення порушень відповідачем вимог п.3.25* ДБН 360-92** при будівництві гаражу без його знесення не надавала.

З огляду на наведене, судова колегія доходить висновку, що позивач мала права на звернення до суду з позовом про поновлення порушеного права та усунення перешкод у користуванні , проте всупереч визначеному ст.60 ЦПК України процесуальному обов"язку не довела , що недотриманням відповідачем при будівництві гаражу вимог п.3.25* ДБН 360-92** порушені її права, які підлягають захисту шляхом його знесення.

Питання щодо стікання води з даху будинку відповідача у двір позивачки, відповідності (або невідповідності) зливної системи будинку відповідача будівельним нормам та правилам не було предметом дослідження судової будівельно-технічної експертизи.

Встановити фактичні обставини дотримання відповідачем необхідних відстаней від будинку та льоху позивачки при облаштуванні зливної ями не уявляється можливим. Належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав відповідачем недотриманням необхідних відстаней та неналежним облаштуванням водовідливу з даху будинку позивачкою не надано.

За таких обставин судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції у зв"язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з»ясувапнням обставин , що мають значення для справи і невідповідністю висновків фактичним обставинам справи підлягає скасуванню на підставі п.п.1,2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 за недоведеністю.

Керуючись ст.ст.303,304, п.2 ч.1 ст.307, п.п1,2,4 ч.1 ст.309, ст.ст.313,314,316,317,319,324 ЦПК України судова колегія ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2014 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення порушеного права та усунення перешкод у користуванні, - відмовити за недоведеністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії - підписи

Копія вірна. Суддя -