Ухвала суду № 41834529, 03.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/8386/14 Головуючий 1 інст. - Сенаторов В.М.

Справа №640/2572/14-ц

Категорія : житлові Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Черкасова В.В.

суддів - Шевченко Н.Ф., Пономаренко Ю.А.

при секретарі - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування державної адміністрації Київського району Харківської області, ОСОБА_3 про виселення та заборону входити до будинку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування державної адміністрації Київського району Харківської області, ОСОБА_3 про виселення та заборону входити до будинку.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що вона є власницею 50/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яка є приватизованою на неї та її доньку ОСОБА_3 Без її згоди у будинку вселився та проживає чоловік доньки ОСОБА_2, який постійно провокує конфлікти. Вважає, що її права, як власника, порушені.

Тому, ОСОБА_1 просила суд виселити ОСОБА_2 із її будинку за адресою: АДРЕСА_1; заборонити відповідачу входити до житлового будинку за вищевказаною адресою; стягнути на її користь судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує на систематичне порушення відповідачем правил співжиття, що унеможливлює спільне проживання сторін.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для виселення ОСОБА_2 з частини житлового будинку.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є власницею 50/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який приватизований на неї та її доньку ОСОБА_3 (а.с.4-6 т.1).

У вищевказаній частині будинку АДРЕСА_1 проживають позивачка, її донька ОСОБА_3, чоловік останньої ОСОБА_2 та їх неповнолітні діти.

Згідно ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним, інакше як на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів та просила вжити заходів до свого зятя, який виживає її з будинку та систематично влаштовує дома сварки, на що постановами органів внутрішніх справ відмовлялося позивачці у порушенні кримінальної справи з підстав відсутності у діях ОСОБА_2 складу кримінального провадження (а.с.7-15 т.1).

Стаття 157 ЖК України передбачає, що членів сім'ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР у від 12 квітня 1985 р. при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів. Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 були застосовані заходи впливу з приводу порушення правил суспільного співжиття.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірному будинку проживає із своєю сімєю на протязі восьми років із дозволу самої позивачки, яка не зверталася до відповідних органів щодо його неправомірно вселення до будинку.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки факт звернення позивачки до відповідних органів зі скаргами на порушення правил співжиття без застосування до відповідача заходів впливу цього органу не є підставою для виселення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: