Ухвала суду № 41832565, 05.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4784/14-к

Провадження № 11-кп/779/365/2014

Категорія ч.1 ст.286 КК України

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Іванів О.Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Іванів О.Й.,

суддів: Кавацюка М.Ф., Фіцака Т.Д.,

секретаря судового засідання Кравчук І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12014090180000486, відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.1 КК України,

з участю: прокурора Рибки Л.Я., потерпілої ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Коломийського міськрайонного суду від 03 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_2 призначено покарання за ч.1 ст.286 КК України - один рік виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 15% від заробітної плати з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

Постановлено стягнути з обвинуваченого на користь держави 491грн. 40коп. за проведення експертизи.

Цивільні позови потерпілої і Коломийської міжрайонної прокуратури задоволено в повному обсязі та постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь: ОСОБА_3 15000грн. моральної шкоди; на користь фінансового відділу Коломийської РДА 1703грн. 37коп., витрачених закладом охорони здоров'я на лікування потерпілої.

Відповідно до вимог ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у порушені правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу особами, які керують транспортними засобам, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Як встановив суд, кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин:

29 травня 2014 року близько 8год. 40хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-110557», д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Шевченка в м. Коломия, порушив п.п.2.3.б); 4.16.а); 12.1; 18.1. Правил дорожнього руху України: проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, не обрав безпечної швидкості руху та під'їжджаючи до перехрестя вул. Театральна-Шевченка, не надав перевагу пішоходу ОСОБА_3, яка переходила проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, вчинив наїзд на потерпілу, в результаті чого вона отримала середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_2 в поданій апеляційній скарзі вважає, що призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Зазначає, що при альтернативних покараннях у санкції ч.1 ст.286 КК України суд не вмотивував чому менш суворий вид покарання буде недостатній для його виправлення. Звертає увагу на те, що робота торгівельного представника з використанням автомобіля для доставки товару є для нього єдиним джерелом доходів, і позбавлення його при цьому права керувати транспортним засобом є фактичним звільненням з роботи. Просить вирок суду змінити та пом'якшити призначене йому покарання до 6 місяців виправних робіт з відрахуванням 10% в дохід держави без позбавлення права керувати транспортними засобами. В задоволенні цивільного позову просить відмовити.

Потерпіла ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що вирок суду є незаконним в частині міри покарання, яке на її думку надто м'яке. Просить вирок суду змінити та призначити обвинуваченому більш суворіше покарання у виді арешту на строк до шести місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У запереченні на апеляційну скаргу потерпілої обвинувачений ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою і безпідставною та просить залишити її без задоволення, оскільки потерпіла в суді першої інстанції сама просила суд суворо не карати його, що ним ще до постановлення оскаржуваного вироку повністю відшкодовано витрати Коломийській ЦРЛ за лікування ОСОБА_3, і суд під час розгляду справи не знайшов обставин, що обтяжують покарання.

Потерпіла ОСОБА_3 у запереченні на апеляційну скаргу обвинуваченого просить залишити її без задоволення, зазначаючи, що обвинувачений не вживає заходів до відшкодування спричиненої їй моральної шкоди.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_2 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та пояснив, що вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки потерпілій в сумі 5000 гривень, просить пом'якшити покарання;

- захисник ОСОБА_5 також підтримав доводи апеляційної скарги обвинуваченого, в задоволенні апеляційної скарги потерпілої просить відмовити;

- потерпіла ОСОБА_3 заперечила доводи апеляційної скарги обвинуваченого, просить скасувати вирок та призначити обвинуваченому більш суворе покарання, уточнивши вимоги поданої нею апеляційної скарги в частині зміни вироку.

- представник потерпілої ОСОБА_4 просить задовольнити апеляційні вимоги ОСОБА_3;

- прокурор Рибка Л.Я. вирок суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, тому просить залишити його без змін.

Заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду, з'ясувавши обставини кримінального провадження, обговоривши доводи й мотиви апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно наявної у матеріалах кримінального провадження заяви ОСОБА_2 від 03 жовтня 2014 року, він, в порядку ч.3 ст.349 КПК, відмовився від дослідження в судовому засіданні доказів і підтвердив, що в подальшому не матиме права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку. Інші учасники судового розгляду проти цього не заперечили.

Колегія суддів не вбачає порушень ст.349 КПК під час проведення судом судового розгляду, а тому ті обставини, які ніким з учасників процесу не оспорюються, апеляційним судом не перевірялися.

Згідно положень ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з вироку суд належним чином дотримався вимог зазначених законів.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував його повне визнання вини, щире розкаяння у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, що судиться вперше, позитивно характеризується, частково відшкодував понесені потерпілою витрати, і при відсутності обставин, що обтяжують покарання, правильно прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді виправних робіт з відрахуванням із суми заробітку в дохід держави встановлених відсотків.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого пом'якшуючі покарання обставини судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання враховано повністю.

Хоча суд першої інстанції не навів мотивів призначення обвинуваченому більш суворого виду покарання з числа передбачених за вчинений злочин, колегія суддів, зважаючи на те, що згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як ними самими, так і іншими особами, вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України і що менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Покликання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд, позбавивши його права керувати транспортними засобами, фактично унеможливив виконання призначеного покарання у виді виправних робіт, не взявши до уваги того, що його робота пов'язана з використанням транспортного засобу, колегія суддів вважає необгрунтованим.

Як вбачається з наявної у матеріалах кримінального провадження характеристики, ОСОБА_6 працює мерчендайзером відділу активних продаж ТзОВ «Галичина-Табак».

Наказ про прийом обвинуваченого на зазначену посаду саме з використанням транспортного засобу відсутній.

Тому долучена обвинуваченим до апеляційної скарги довідка начальника відділу кадрів ТзОВ «Галичина-Табак» про те, що робота ОСОБА_2 пов'язана з використанням та керуванням транспортним засобом, є непереконливою.

Покликання обвинуваченого на те, що між ним і потерпілою в ході судового розгляду було досягнуто згоди щодо розміру відшкодування їй спричиненої моральної шкоди не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.

Згідно розписки потерпіла ОСОБА_3 отримала від обвинуваченого 5000 гривень в рахунок відшкодування спричинених їй матеріально-моральних збитків. Про це вона ствердила і в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що вказана сума є частковим відшкодуванням. Заяви про відмову від заявлених нею позовних вимог про стягнення спричиненої моральної шкоди потерпіла суду не подавала.

Рішення суду про задоволення цивільного позову ОСОБА_3 відповідає вимогам ст.1167 ЦК України. При цьому судом враховано перенесені потерпілою фізичні і моральні страждання, вимушені зміни у її життєвих стосунках та правильно задоволено заявлені нею вимоги щодо відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Твердження потерпілої ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді арешту, так як після постановлення вироку він не відшкодував завдану їй моральну шкоду, безпідставне, оскільки після набрання вироком законної сили відповідно до ст.535 КПК України рішення в частині стягнення завданих кримінальним правопорушенням збитків звертається судом першої інстанції до виконання шляхом видачі виконавчих листів, які передаються органу Державної виконавчої служби України за місцем проживання чи роботи боржника, де в подальшому здійснюватимуться відрахування коштів на користь потерпілої.

Сама потерпіла під час розгляду провадження просила суворо не карати обвинуваченого, що й було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що переконливих доводів про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання в апеляційній скарзі потерпілої не наведено, у зв'язку з чим вважати призначене ОСОБА_2 судом покарання надто м'яким підстав не вбачається.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для зміни вироку і пом'якшення призначеного покарання обвинуваченому, про що йдеться в його апеляційній скарзі, а також скасування вироку внаслідок м'якості призначеного обвинуваченому покарання, про що ставиться питання в апеляційній скарзі потерпілої, колегія суддів не знаходить, тому апеляційні скарги учасників судового розгляду залишає без задоволення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Коломийського міськрайонного суду від 03 жовтня 2014 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуюча О.Й. Іванів

Судді: М.Ф. Кавацюк

Т.Д. Фіцак

Згідно з оригіналом

Суддя О.Й. Іванів