Рішення № 41831516, 12.11.2014, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/2893/13-ц

№ 2/183/407/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2014 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

секретаря Тен І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Новомосковськтеплоенерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, -

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Новомосковськтеплоенерго звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яким просили стягнути заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 17 100,02 грн.

16.10.2014 року, не змінюючи підстав позову, позивач збільшив позовні вимоги, остаточно просили стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 19 640,48 грн.

В обґрунтування свого позову КП зазначає, що відповідачі проживають в АДРЕСА_1 та отримують від позивача теплову енергію в опалювальні сезони. Цій квартирі призначений обліковий рахунок НОМЕР_1.

Відповідно до Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, однак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєчасно не сплачували кошти за спожите тепло протягом декілька років. В зв'язку з несплатою боргу за опалення, позивач звертався з заявами про стягнення боргу в сумі 5 623,69 та 13 394,00 грн., але видані судові накази було скасовано у зв'язку з тим, що боржник заявив про безпідставність вимог. Скарг з приводу ненадання чи неналежного надання послуг від боржника на адресу позивача не надходило.

Таким чином, станом на 01.10.2014 року утворилася заборгованість у розмірі 19 640,48 грн., яку КП «Новомосковськтеплоенерго» просить стягнути з відповідачів, а також стягнути судові витрати в сумі 122,10 грн. та 107,30 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, одночасно просить задовольнити позов у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.(а.с.22)

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, крім того заявив про застосування строків позовної давності. В подальші судові засідання (а.с.29.07.2014 року, 07.10.2015 року, 21.10.2014 року, 03.11.2014 року, 12.11.2014 року) не з'явився, надавши письмові заперечення та заяви про відкладення у зв'язку з численними відрядженнями. В своїх запереченнях відповідач зазначив, що просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки, по-перше, позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 119, 120 ЦПК; по-друге відсутній договір, укладений між сторонами. Крім того вони ніколи не робили замовлення будь яких послуг від позивача. Особовий рахунок, який відкрито на ім'я ОСОБА_1 відкрито незаконно, оскільки вона з такою заявою ніколи до позивача не зверталась. Просив відмовити в задоволення позову в повному обсязі.

Однак, не зважаючи на наявність численних заяв відповідачів про відкладення слухання справи, суд дійшов до висновку про можливість постановлення судового рішення, виходячи з наступного.

Дійсно, ОСОБА_2 надавались численні заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку з його виробничими відрядженнями, однак, керуючись ст.169 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та винести судове Рішення, оскільки відповідач був присутній в засіданні, заявляв клопотання та надав докази на підтвердження своїх заперечень, які також ним були подані у письмовій формі. Таким чином, відповідач висловив свою позицію.

Крім того, справа знаходиться у провадження суду з 23.04.2013 року. За цей час позивач оскаржував до Апеляційного суду Дніпропетровської області Ухвалу про відкриття провадження. Його скарга була залишена без руху, він неодноразово повідомлявся Апеляційним судом Дніпропетровської області про необхідність виправити недоліки, однак так їх і не виконав, у зв'язку з чим Апелляційна скарга була повернута заявнику (а.с.22-55).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач умисно затягує розгляд справи, що призводить до порушення розумних строків її розгляду.

Рішенням Європейського суду з прав людини «Тімотієвіч проти України», зазначено, що хоча сторону цивільного провадження не можна звинувачувати за використання способів, доступних для неї згідно з внутрішнім законодавством для захисту її інтересів, та все ж таки сторона повинна миритися з тим, що такі дії неминуче затягуватимуть провадження по справі.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, з урахуванням наданих письмових заперечень, суд дійшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 являється власником квартири за АДРЕСА_1, зареєстрована та проживає в ній, що стверджується наданою інформацією адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області від 11.06.2014 року (а.с.13). В зазначеній квартирі також зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 6, 13).

Відповідач отримує від позивача теплову енергію в опалювальні сезони. Цій квартирі призначений обліковий рахунок НОМЕР_2 (а.с.138-139).

Згідно Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, однак ОСОБА_1 своєчасно не сплачувала кошти за спожите тепло протягом декілька років.

В зв'язку з несплатою боргу за опалення, позивач звертався з заявою про стягнення боргу в сумі 5 623,69 грн. та 13 394,00 грн., але 05.11.2009 року та 11.04.2012 року видані судові накази було скасовано у зв'язку з тим, що боржник заявив про незгоду з сумою заборгованості (а.с.7).

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Дійсно, як встановлено в судовому засіданні в матеріалах справи відсутній договір, укладений між сторонами. Дана обставина не заперечувалась і самим позивачем, однак, відповідно до ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. П.1 ч.3 ст.20 вищезазначеного Закону передбачений обов'язок споживача укласти Договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В судовому засіданні встановлено, що договір відповідачем не укладався, однак позивач звертався з вимогою укласти такий договір, а тому діяв в межах вимог Закону «Про житлово-комунальні послуги», що стверджується довідкою наданою суду КП «Новомосковськтеплоенерго» (а.с.63).

Неодноразово звертався позивач із листами щодо наявності боргу у відповідача (а.с.64).

Зазначену суму боргу, а також судові витрати у розмірі 229,40 грн. позивач просив стягнути з відповідача (а.с.10-11).

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, а саме зазначена вище сума боргу повинна бути стягнута на користь позивача, однак не солідарно з відповідачів, а з відповідача ОСОБА_1, як власника квартири.

До таких висновків суд прийшов, виходячи з наступного.

Згідно ст.ст. 541, 543 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

З наведених положень випливає, що солідарне зобов'язання з відшкодування шкоди виникає якщо:

1) шкоду заподіяно спільними діями чи бездіяльністю декількох осіб;

2) такий порядок відшкодування шкоди передбачений законом або договором, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Однак, даних обставин в судвовоум засіданні не встановлено.

Щодо застосування строків позовної давності, то суд не знаходить підстав для її застосування, оскільки в матеріалах справи знаходяться копії Ухвал про скасування судових наказів, що свідчить про переривання строків позовної давності.

Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України відповідач повинен відшкодувати на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору у розмірі 229,40 грн. (а.с.10-11).

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про теплопостачання», Постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 21.07.2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», ст. 64, 68 ЖК України, ст.ст. 10, 60, 88, 89, 213, 214, 215, 224 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов Комунального підприємства «Новомосковськтеплоенерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Новомосковськтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 19 640,48 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістсот сорок грн., 48 коп.), а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 229,40грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд в десятиденний термін після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В.Березюк