Рішення № 41826323, 25.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16

тел. 235-24-26

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" листопада 2014 р. Справа № 911/4210/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Карат», м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантжитло», м. Ірпінь,

про стягнення 230593,56 грн.

Суддя О.В. Конюх;

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився; від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «ТК Карат», м. Київ звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 08.09.2014р. до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантжитло», м. Ірпінь, в якому просить суд стягнути з відповідача 230593,56 грн. заборгованості за Договором поставки № 76/11 від 04.11.2013р., в тому числі 113877,89 грн. основного боргу, 95064,53 грн. штрафу, 18527,40 грн. 3% пені, 3123,74 грн. процентів річних та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позов обґрунтований тим, що на виконання договору поставки позивач передав відповідачу у власність товар загальною вартістю 166877,89 грн., який відповідач оплатив лише частково, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість в сумі 113877,89 грн. У зв’язку із простроченням грошового зобов’язання позивач також просить суд стягнути з відповідача передбачені договором пеню та штраф та згідно ст. 625 ЦК України 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/4210/14 та призначено справу до розгляду.

Ухвалою від 14.10.2014р. в порядку ст. 22 ГПК України прийнято до провадження заяву позивача про зменшення позовних вимог, зазначено, що справа буде розглядатися в редакції позовних вимог відповідно до вказаної заяви про стягнення з відповідача на користь відповідача 222593,56 грн., в тому числі 113877,89 грн. основного боргу, 87064,53 грн. штрафу, 18527,40 грн. пені, 3123,74 грн. процентів річних, та відкладено розгляд справи на 04.11.2014р.

В судовому засіданні 04.11.2014р. розпочато розгляд справи по суті та оголошено ухвалу про відкладення розгляду справи до 25.11.2014р.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, в судові засідання 14.10.2014р., 04.11.2014р. та 25.11.2014р. свого представника не направив, про причини нез’явлення суд належним чином не повідомив. Залучені до матеріалів справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень свідчать про те, що відповідач належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце проведення судових засідань.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. За таких обставин, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, спір розглянуто за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Карат», м. Київ (далі по тексту – ТОВ «ТК Карат»), до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантжитло», м. Ірпінь (далі по тексту – ТОВ «Гарантжитло»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов’язків сторін у справі є укладений 04.11.2013р. між ТОВ «ТК Карат» (постачальник) та ТОВ «Гарантжитло» (покупець) Договір поставки № 76/11 (далі – Договір), згідно якого постачальник зобов’язався систематично постачати покупцю товар, передбачений в рахунках-фактурах, видаткових накладних або специфікаціях, а покупець зобов’язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату. Відповідно до умов Договору:

- Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної (пункт 7.3 Договору);

- Покупець зобов’язаний оплатити товар протягом 10 календарних днів з моменту відвантаження товару на об’єкті покупця (пункт 6.2 Договору);

- В разі наявності простроченої заборгованості постачальник має право зарахувати черговий платіж як розрахунок за попередньо отриманий товар без врахування призначення платежу (пункт 6.7 Договору);

- За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пункт 11.1 Договору);

- В разі порушення покупцем умов оплати більше ніж на 30 днів, покупець, крім пені, сплачує постачальнику за кожні наступні 30 днів прострочення штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу (п. 6.8 Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу рахунок-фактуру від 01.11.2013р. № ТК-0002095 на оплату кабелю АВВГ 4*240 в кількості одна 1663 м, а також 07.11.2013р. поставив, а відповідач прийняв зазначений в рахунку товар згідно підписаної обома сторонами та скріпленої печатками обох сторін видаткової накладної від 07.11.2013р. №ТК-0001015 на суму 166877,89 грн. та рахунку-фактури від 01.11.2013р. № ТК-0002095.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Пунктом 6.2 Договору сторони встановили строк оплати протягом 10 календарних днів з моменту відвантаження товару. За таких обставин термін оплати за вказаною видатковою накладною сплив 17.11.2013р.

Позивачем до матеріалів справи додано копії банківських виписок, які свідчать про те, що відповідач оплатив отриманий товар частково, а саме сплатив суму 61000,00 грн. платіжними дорученнями:

від 28.11.2013р. № 35972 на суму 10000,00 грн.

від 24.01.2014р. № 36217 на суму 10000,00 грн.

від 31.01.2014р. № 524 на суму 10000,00 грн.;

від 24.02.2014р. № 36496 на суму 10000,00 грн.;

від 03.04.2014р. № 36919 на суму 2500,00 грн. та № 641 на суму 2500,00 грн.;

від 25.04.2014р. № 37374 на суму 5000,00 грн.;

від 30.05.2014р. № 37801 на суму 2000,00 грн.;

від 04.06.2014р. № 37884 на суму 1000,00 грн.;

від 12.09.2014р. № 38687 на суму 1000,00 грн.;

від 23.09.2014р. № 38808 на суму 1000,00 грн.;

від 25.09.2014р. № 38846 на суму 3000,00 грн.;

від 30.09.2014р. № 38890 на суму 3000,00 грн.

суд звертає увагу на те, що призначення платежу в платіжному дорученні від 03.04.2014р. № 641 значиться за електроінструменти без посилання на виставлений позивачем рахунок-фактуру, або договір, або підписаний сторонами та долучений до матеріалів акт звірки розрахунків за період з 01.11.2013р. по 31.12.2013р. Разом із тим, суд бере до уваги умови пункту 6.7 Договору та погоджується із зарахуванням позивачем вказаної суми в рахунок оплати товару за Договором від 04.11.2013р. № 76/11.

Згідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, доказів оплати коштів за отриманий від позивача товар в більшому розмірі, ніж доводить суду позивач, суду не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

За таких обставин, сума основного боргу відповідача перед позивачем, строк оплати якої настав, складає 166877,89 грн. (сума поставки) – 61000,00 грн. (сума оплати) = 105877,89 грн., відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню частково в сумі 105877,89 грн.

Суд звертає увагу на твердження позивача про те, що оплата в сумі 8000,00 грн. відповідачем була здійснена після порушення провадження у справі та зарахована в рахунок погашення штрафних санкцій. Разом із тим, судом встановлено, що остання оплата в сумі 3000,00 грн. відповідачем була здійснена платіжним дорученням від 30.09.2014р. № 38890 в день звернення позивача до суду та до порушення провадження у справі ухвалою від 01.10.2014р., відповідно у суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в даній частині. Крім того, при розрахунку позовних вимог в первісному позові та при розрахунку позовних вимог в заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач не застосовував порядок, передбачений ст. 534 ЦК України, крім того, позивач на ст. 534 ЦК України не посилався ані у позовній заяві ані у додаткових поясненнях, в тому числі в усних, відповідно суд не вправі виходити за межі позову та самостійно здійснювати розрахунок позовних вимог з врахуванням ст. 534 ЦК України, тобто в іншому порядку, ніж це робить позивач.

У зв’язку із простроченням боржником основного грошового зобов’язання позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 18527,40 грн., розраховану за період з початку прострочення заборгованості по 08.09.2014р., передбачений договором штраф в сумі 87064,53 грн. а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 3123,74 грн., розраховані з початку прострочення по 08.09.2014р. Щодо вказаних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У розумінні ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктами 11.1 та 6.8 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання застосовується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, а при простроченні оплати більше ніж на 30 календарних днів, покупець, крім пені, сплачує постачальнику за кожні наступні тридцять днів прострочення штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тому за загальним правилом період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов’язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися на наступний день після спливу 10 календарних днів з моменту поставки та припинитися через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого терміну оплати, тобто пеню належить розраховувати з 18.11.2013р. по 18.05.2014р.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) господарський суд має з’ясовувати обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв’язку з порушенням грошового зобов’язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

документ

Строк оплати

Фактично сплачено, грн.

Основний борг, грн.

Період прострочення

Пеня, грн.

Накладна від 07.11.13 № ТК-0001015 на суму 166877,89 грн.

17.11.2013р.

166877,89

10 днів (18.11.13 - 27.11.13)

594,36

платіжне доручення №35972

28.11.2013р.

10000,00

156877,89

57 днів (28.11.13 – 23.01.104

3184,84

платіжне доручення №36217

24.01.2014р.

10000,00

146877,89

7 днів (24.01.14 – 30.01.14)

366,19

платіжне доручення №524

31.01.2014р.

10000,00

136877,89

24 дні (31.01.14 – 23.02.14)

1170,02

платіжне доручення №36496

24.02.2014р.

10000,00

126877,89

38 днів (24.02.14 – 02.04.14)

1717,20

платіжні доручення №36919 та №641

03.04.2014р.

5000,00

121877,89

22 дні (03.04.14 – 24.04.14)

1155,34

платіжне доручення №37374

25.04.2014р.

5000,00

116877,89

24 дні (25.04.14 – 18.05.14)

1460,17

платіжне доручення №37801

30.05.2014

2000,00

114877,89

платіжне доручення №37884

04.06.2014

1000,00

113877,89

платіжне доручення №38687

12.09.2014

1000,00

112877,89

платіжне доручення №38808

23.09.2014

1000,00

111877,89

платіжне доручення №38846

25.09.2014

3000,00

108877,89

платіжне доручення №38890

30.09.2014

3000,00

105877,89

всього

61000,00

105877,89

9648,12

судом встановлено, що з відповідача на користь позивача належать до стягнення пеня в сумі 9648,12 грн.

Застосування іншого виду неустойки – штрафу до грошового зобов’язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз – у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (пункт 2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

Разом із тим, за правовим змістом штраф є єдиноразовою а не триваючою санкцією, яку, в порядку ст. 231 ГК України, сторони вправі передбачити в договорі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеню його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконаний позивачем розрахунок штрафу як триваючої санкції (10% від простроченої суми кожні тридцять днів прострочення) не відповідає правовому змісту штрафу. Триваючою санкцією є пеня, і розмір пені законом обмежено розміром подвійної облікової ставки НБУ.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

За таких обставин, суд погоджується, що за умовами Договору у зв’язку із простроченням відповідачем грошового зобов’язання більше ніж на 30 календарних днів у відповідача 18.12.2013р. виникло право на нарахування штрафу в розмірі 10% від невиконаної частини зобов’язання, тобто в сумі 15687,80 грн. Однак, повторне нарахування штрафу як триваючої санкції не відповідає чинному законодавству.

Крім того, положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України до розрахунку річних не застосовується. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

документ

Строк оплати

Фактично сплачено, грн.

Основний борг, грн.

Період прострочення

3% річних, грн.

Накладна від 07.11.13 №ТК-0001015 на суму 166877,89 грн.

17.11.2013р.

166877,89

18.11.13 - 27.11.13

137,16

платіжне доручення №35972

28.11.2013р.

10000,00

156877,89

28.11.13 – 23.01.14

734,96

платіжне доручення №36217

24.01.2014р.

10000,00

146877,89

24.01.14 – 30.01.14

84,51

платіжне доручення №524

31.01.2014р.

10000,00

136877,89

31.01.14 – 23.02.14

270,01

платіжне доручення №36496

24.02.2014р.

10000,00

126877,89

24.02.14 – 02.04.14

396,28

платіжні доручення №36919 та №641

03.04.2014р.

5000,00

121877,89

03.04.14 – 24.04.14

220,38

платіжне доручення №37374

25.04.2014р.

5000,00

116877,89

25.04.14 – 29.05.14

336,22

платіжне доручення №37801

30.05.2014

2000,00

114877,89

30.05.14 – 03.06.14

47,21

платіжне доручення №37884

04.06.2014

1000,00

113877,89

04.06.14 – 08.09.14

907,90

платіжне доручення №38687

12.09.2014

1000,00

112877,89

платіжне доручення №38808

23.09.2014

1000,00

111877,89

платіжне доручення №38846

25.09.2014

3000,00

108877,89

платіжне доручення №38890

30.09.2014

3000,00

105877,89

всього

61000,00

105877,89

3134,63

судом встановлено, що за заявлений позивачем період до 08.09.2014р. з відповідача належать до стягнення 3% річних в сумі 3134,63 грн. Позивачем заявлено до стягнення проценти річних в сумі 3123,74 грн., суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню повністю в заявленій сумі 3123,74 грн.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню частково. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантжитло» на користь позивача – товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Карат» заборгованості в розмірі 134337,55 грн., в тому числі 105877,89 грн. основного боргу, 9648,12 грн. пені, 3123,74 грн. 3% річних та 15687,80 грн. штрафу. У зв’язку із частковим задоволенням позову суд на підставі ст. 49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи із зменшеного розміру позовних вимог про стягнення з відповідача 222593,56 грн., позовна заява мала бути оплачена судовим збором в сумі 4451,87 грн. (2% від суми зменшених позовних вимог). Як вбачається з доданих до позовної заяви платіжних доручень від 12.09.2014р. №321 на суму 3500,00 грн. та від 11.09.2014р. № 319 на суму 1850,00 грн., позивач сплатив судовий збір в сумі 5350,00 грн. Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог. За таких обставин зайве сплачений судовий збір в сумі 898,13 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення в порядку ст.7 Закону України “Про судовий збір” відповідної ухвали.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32-34, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства обмеженою відповідальністю «ТК Карат» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантжитло» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, буд. 1-Б, ідентифікаційний код 37547792)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Карат» (04080, м. Київ, Подільський район, вул. Фрунзе, буд. 86, ідентифікаційний код 34925417)

105877,89 грн. (сто п’ять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень вісімдесят дев’ять копійок) основного боргу,

9648,12 грн. (дев’ять тисяч шістсот сорок вісім гривень дванадцять копійок) пені,

3123,74 грн. (три тисячі сто двадцять три гривні сімдесят чотири копійки) 3% річних;

15687,80 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень вісімдесят копійок штрафу,

2686,75 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят шість гривень сімдесят п’ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя О.В. Конюх

Повний текст рішення підписано 10.12.2014р.