Рішення № 41824742, 04.12.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.12.14р. Справа № 904/243/14За позовом Комунального підприємства "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

до Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД", м. Павлоград, Дніпропетровська область

за участю третьої особи Виконавчий комітет Павлоградської міської ради, м.Павлоград, Дніпропетровська область

за участю Дніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері південного регіону України, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору на послуги із прийому стічних вод від 02.07.12р. №020413712-482312

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Черкашин О.М. - довіреність № 08 від 03.01.14р.;

від відповідача: представник Сенченко Ю.М. - довіреність № 25/256-248 від 20.12.13р.;

від третьої особи: не з'явився;

прокурор: Гаврищук Я.І. - посвідчення № 029914 від 27.10.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Павлоградської міської ради, м.Павлоград, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м.Павлоград, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) в якій просить суд визнати недійсним правочин, а саме договір № 020413712-482312 від 02.07.12р., який укладено між сторонами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014р. по справі №904/243/14 колегією суддів (головуючий суддя Рудь І.В., суддя Суховаров А.В., суддя Кармазіна Л.П.) відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.

За результатами апеляційного оскарження постановою від 24.07.2014р. по справі №904/243/14 колегією суддів (головуючий суддя Тищик І.В., суддя Верхогляд Т.Л., суддя Білецька Л.М.) апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/243/14 скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним договір № 020413712-482332 на послуги із прийому стічних вод від 02.07.2012р., укладений між сторонами з моменту укладання. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1827,00грн. витрат по сплаті судового збору.

За результатами касаційного оскарження постановою від 15.10.2014р. по справі №904/243/14 колегією суддів (головуючий суддя Корсак В.А., суддя Данилова М.В., суддя Данилова Т.Б.) касаційну скаргу відповідача задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. у справі №904/243/14 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014р. скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.11.2014р. відмовлено відповідачу у допуску справи №904/243/14 до провадження Верховного суду України.

05.11.2014р. за результатами автоматичного розподілу справу №904/243/14 розподілено на суддю Петренка І.В.

Ухвалою суду від 06.11.2014р. справу № 904/243/14 прийнято до свого провадження та призначено слухання на 27.11.2014р.

Суд оголошував перерву з 27.11.2014р. до 04.12.2014р.

Відповідно до п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.11.2014р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.11.2014р.

Прокурор про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.11.2014р.

04.12.2014р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, відзив на позов не надала, витребуванні судом документи не представила.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд в позові відмовити.

Неявка третьої особи, на думку суду, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 04.12.2014р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення учасників процесу, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2012р. між державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі по тексту - відповідач, виконавець) та комунальним підприємством "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Павлоградської міської ради (далі по тексту - позивач, замовник) було укладено договір № 020413712-482312 на послуги із прийому стічних вод, за умовами якого виконавець зобов'язався надати послуги замовнику по прийому стічних вод на очисні споруди Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", а замовник зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих виконавцем послуг на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Об'єм наданих послуг по прийому стічних вод в ІІ півріччі 2012 року складає вод 230,0 тис. м. куб. на суму 1 308 700 грн. з ПДВ (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору ціна послуг по прийому стічних вод визначається тарифами, узгодженими сторонами, та погодженими виконавчою міською радою.

Тариф на послуги по прийому стічних вод на момент підписання договору складає 5,69 грн. за 1 м. куб. стічних вод, у тому числі ПДВ 0,95 грн. (пункт 3.2 договору).

Згідно пункту 3.4 договору виконавець включає в тариф на відведення й очищення 1 м. куб. води всі платежі за забруднення водойм у межах лімітів на скидання, установленого органами Держуправління охорони навколишнього середовища України, у собівартість очищення стічних вод міста.

За умовами пункту 4.1 договору замовник зобов'язаний щомісяця, не пізніше 27 числа звітного місяця направляти свого представника для зняття показань обліку й оформлення двостороннього акту про обсяги наданих послуг. У випадку неявки представника замовника, виконавець має право самостійно оформити акт з зазначенням обсягів послуг за місяць. Один екземпляр акту направляється замовнику як повідомлення. При цьому вважається, що даний акт має силу до оплати.

Відповідно до пункту 4.5 договору замовник здійснює передплату в розмірі 100% за надані послуги не пізніше 30 числа місяця попереднього розрахунковому.

Цей договір набирає чинності з 01.07.2012 р. і діє до 31.12.2012 р. (пункт 10.1 договору).

Пунктом 10.3 спірного договору визначено, що договір продовжує свою дію щорічно, якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про свою відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є договір № 020413712-482312 на послуги із прийому стічних вод від 02.07.2012 р., який Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" просить визнати недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, посилаючись, зокрема, на те, що вказаний договір з боку позивача підписаний неповноважною особою, оскільки виконуючий обов'язки директора комунального підприємства "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" при підписанні оспорюваного правочину, вийшов за межі своїх повноважень.

Позивач, з урахуванням висновків Постанови Вищого господарського суду України від 15.10.2014р. по справі №904/243/14, надав суду письмові пояснення за вих.№243 від 26.11.2014р. в яких звернув увагу суду, що ключовим моментом на який звернуто увагу у постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2014р. по справі №904/243/14 є питання ціни на послуги приймання стічних вод як істотної умови договору №020413712-482312 на послуги із прийому стічних вод від 02.07.2012 р. з позиції відповідності такої ціни актам чинного законодавства України та її обов'язкового погодження з виконавчим комітетом Павлоградської міської ради, про що зазначено в пункті 3.1 договору, а саме, що ціна послуг по прийому стічних вод визначається тарифами, узгодженими сторонами та погодженими Виконавчою міською радою.

Позивач зазначає, що листом "щодо погодження тарифів на послуги приймання стічних вод" від 26.03.2014року за вих.№1112/0/2-14 за підписом Міського голови повідомлено, що виконавчим комітетом Павлоградської міської ради відповідно до повноважень, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" тарифи (ціни) відповідача на послуги з приймання стічних вод з селища імені 18-го вересня в місті Павлограді, які надаються позивачу в розмірі 5,69грн. з ПДВ за 1м3 стічних вод і були погоджені.

Таким чином, позивач стверджує, що сторонами не погоджено такої істотної умови договору як ціна.

Позивач вважає безпідставними посилання відповідача на положення пункту 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №11 в частині того, що спірний договір підписано повноважною особою, так як призначена уповноваженим органом виконуючого обов'язки керівника підприємства та діяла у межах своєї компетенції, бо відповідно до пункту 11.1 Статуту комунального підприємства "Павлоградводоканал" керівництво господарською діяльністю здійснює директор підприємства, що призначається на посаду та звільняється міським головою відповідно до підписаного контракту.

Враховуючи, що відповідно до пункту 11.5 Статуту директор підприємства виступаючи від імені підприємства зобов'язаний діяти в інтересах підприємства добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, Карпець О.С. не підписав спірний договір.

Наказ про особовий склад від 29.05.2012р. за №77-к про покладення обов'язків директора підприємства на час його відпустки на заступника директора з правових питань Гордєєва Сергія Борисовича не дає йому права та повноважень щодо вчинення правочинів.

Позивач зазначає, що про факт завищення цін директору позивача стало відомо при отриманні позову про стягнення боргу.

Позивач визнає факт оплат послуг, однак не вважає такі дії, як схвалення правочину, а лише констатує факт необхідності у наданих послуг.

Позивач зазначає, що листи щодо оплати за послуги по прийманню стічних вод не містили ані номеру договору, ані сум про сплату.

Позивач звертає увагу суду, що Гордєєв С.Б. надав пояснення в яких визнав, що підписав спірний договір під тиском обставин.

Відповідач в свою чергу позовні вимоги не визнає та звертає увагу суду на положення пункту 3.4 розділу 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Доказом визнання правочину, на думку відповідача, є неодноразові проплати по спірному договору; підписання актів приймання-передачі послуг по спірному договору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приймаючи до уваги положення пунктів 1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" господарський суд дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих сторонами на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників сторін в судовому засіданні, дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними, такими, що суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статями 215, 216 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина третя статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

В силу ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. визначено, що в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Пунктом. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. визначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут. У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до п. 11.6. Статуту позивача до повноважень директора, поміж іншим, віднесено представлення підприємства у відносинах з юридичними особами України та інших держав щодо питань діяльності підприємства в межах своєї компетенції без довіреності; укладання від імені підприємства договорів (угод) тощо.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців від 25.12.13р., органом управління юридичної особи КП «Павлоградводоканал» є директор Карпець О.С., який є одночасно підписантом та керівником підприємства (т. 1, а.с. 37-41).

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, спірний договір з боку позивача підписаний виконуючим обов'язки директора підприємства Гордєєвим С.Б., що діяв на підставі наказу по особовому складу №77-к від 29.05.2012р. про покладення на нього виконання обов'язків директора КП «Павлоградводоканал» у період з 04.06.2012 р. по 03.08.2012р. на термін відпустки директора підприємства Карпець О.С. (т. 1, а.с. 42).

За приписами пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як встановлено судом, позивачем здійснювалися платежі на виконання умов спірного договору № 020413712-482312 від 02.07.2012р., про що свідчить довідка відділення Укргазбанку № 5-180/03-02 від 08.01.2014р. (т. 1, а.с. 67).

Факт здійснення позивачем оплат послуг за спірним договором підтверджується довідкою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" за вих.№5/180/03-218 від 25.11.2014року (ас. 199 том 2) з якої вбачається, що остання проплата заборгованості за надані послуги позивачем здійснена 31.10.2014р.

Крім того, саме позивач визнає факт здійснення оплати послуг, посилаючись на потребу в послугах наданих відповідачем та заперечує факт того, що оплата послуг свідчить про схвалення позивачем спірного договору.

Доказами схвалення спірного договору господарський суд визнає і підписані сторонами акти приймання-передачі послуг в яких вказано саме, що послуги надаються на підставі спірного договору (а.с. 200-212 том 2).

Таким чином, на час укладання спірного договору посадова особа, що виконувала обов'язки директора підприємства-позивача, мала необхідну дієздатність у розумінні ст. 92 Цивільного кодексу України і виступала, як представник відповідача. Спірний договір після його укладання був схвалений конклюдентними діями позивача.

Відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване водовідведення являється господарською діяльністю із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Предметом діяльності позивача серед інших видів діяльності є, зокрема, забір, очищення та постачання води, каналізація, відведення й очищення стічних вод (п. 2.2. Статуту), які не є його основною діяльністю.

Правовідносини позивача та відповідача обумовлюються наступним: позивач здійснює передачу стічних вод з комунальної системи каналізації міста на біологічні очисні споруди відповідача, яке здійснює приймання стічних вод через приєднані мережі та здійснює їх очищення.

Відтак предметом спірного договору є приймання стічних вод через приєднані мережі та їх очищення.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України вода стічна, це вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів.

Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), затвердженої наказом Держкомстату України від 28.03.2006р. № 101 вилучення побутових стічних і дощових вод через каналізаційну систему та іншими засобами, їх оброблення та видалення, видалення стічних вод методом розбавлення, відстоювання, оброблення за допомогою фізичних, біологічних чи інших засобів (код 90.01) є санітарними послугами.

Таким чином, за своєю правовою природою даний договір є договором з надання послуг в сфері збирання і оброблення стічних вод, а не договором на надання та споживання житлово-комунальних послуг, як вважає позивач.

У відповідності до підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону країни „Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції на момент укладання договору) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Приписи щодо погодження в установленому порядку питань визначення тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, існували в зазначеній статті до 31.10.2010 року. Зміни до підпункту 2 пункту «а» статті 28 були внесені Законом України від 01.07.2010 року № 2404-VІ, який набрав чинності з 31.10.2010 року. Новою редакцією даної статті процедура погодження тарифів була виключена.

Зазначеною нормою (а саме, пп. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону країни „Про місцеве самоврядування в Україні") в редакції на момент укладання договору передбачено, що

- тарифи на побутові, комунальні транспортні та інші послуги встановлюються виконавчими органами сільських, селищних та міських рад; в даній частині наведена норма кореспондується з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якого встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону належить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг;

- тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Централізоване водовідведення є однією із комунальних послуг у відповідності до абзацу 10 частини 1 статті 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", в якому зазначено, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Предметом спірного договору є не надання комунальних послуг, а приймання стічних вод, що поступають від відповідача, очищення їх від забруднення та скид у водоймище, що відповідно з КВЕД є санітарними послугами.

Визначення терміну «водовідведення» здійснено в наступних нормативно-правових актах:

- в абзаці 19 статті 1 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" централізоване водовідведення визначено як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом;

- згідно абзацу 6 пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. №630 централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення;

- в частині 2 пункту 1.5. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14 лютого 2001 р. №35/34 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 1 березня 2001 р. за № 183/5374 (що були чинні на момент укладання спірного договору) визначено, що система централізованого водовідведення - комплекс об'єктів, споруд, колекторів, зв'язаних єдиним технологічним процесом відведення та очищення комунальних стічних вод населених пунктів.

Отже, ознаками центрального водовідведення є:

- направленість господарської діяльності на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод;

- застосування централізованих систем водовідведення.;

- наявність очисних споруд, пов'язаних єдиним технологічним процесом відведення та очищення стічних вод.

Позивач не здійснює господарську діяльність, метою якої є задоволення потреб споживачів у відведенні стічних вод, не застосовує централізовані системи водовідведення. Очисні споруди відповідача передбачені технологічною схемою хімічного виробництва та є невід'ємною частиною технологічного процесу підприємства позивача. Послуги позивача по прийманню та очищенню стічних вод, які є предметом договору, не відповідають вищенаведеним ознакам, отже вони не підлягають тарифікації та спеціальному затвердженню, рівно як не можуть встановлюватися національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, оскільки не являються послугами комунальними.

За вказаних обставин посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» є безпідставним і не приймається судом до уваги.

До уваги. Положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. визначено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. визначено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

З урахуванням фактичних обставин справи господарський суд констатує, що спірний договір між сторонами укладено в липні 2012 року. Позивач з даною позовною заявою звернувся до суду лише в січні 2014 року.

Таким чином, позивач звернувся з позовною заявою про визнання недійсним спірного договору через більше ніж два роки з моменту його укладання.

Господарський суд робить висновок, що необхідність визнати спірний договір недійсним виникла коли до позивача була пред'явлена позовна заява про стягнення заборгованості за спірним договором.

Посилання позивача, що йому не було відомо про існування спірного договору тривалий час господарський суд не приймає до уваги з огляду на той факт, що саме позивач визнав, що у своїй діяльності він залежить від послуг відповідача, тому позивач повинен був знати на підставі якого договору відповідач надає йому послуги, з огляду на те, що факт надання відповідачем позивачу послуг останній не заперечує.

Доказом того, що позивач знав про укладання спірного договору є акти приймання-передачі послуг, в яких вказано підставою спірний договір і перший з зазначених актів, які містяться в матеріалах справи підписано позивачем 26.07.2012р. (а.с.200 том 2), тобто через 24 дні після укладання договору.

Пунктом 10.1 спірного договору визначено, що цей договір набирає чинності з 01.07.2012р. та діє до 31.12.2012 року.

Пунктом 10.3 спірного договору визначено, що договір продовжує свою дію щорічно, якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про свою відмову від договору.

З урахуванням положень пунктів 10.1 та 10.3 спірного договору господарський суд констатує, що договір від 2012 року було продовжено на 2013 рік та на 2014 рік, так як жодна зі сторін не заявляла свою відмову від нього.

Господарський суд звертає увагу, що в період дії спірного договору, а саме протягом 2 (двох) років та 6 (шести) місяців жодна зі сторін:

- не ініціювала внесення змін до спірного договору;

- не ініціювала укладання нового договору;

- не ініціювала проходження процедури погодження ціни послуг,

як то визначено положеннями пункту 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р., якщо вини вважають, що умови спірного договору не відповідають вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 92, 203, 204, 215, 216, 241 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимоги відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

09.12.2014р.

Суддя І.В. Петренко