Ухвала суду № 41824284, 26.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 876/9854/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Довгополова О.М., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКС» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У червні 2013 року позивач ТзОВ «СТІКС» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ Волинської області ДПС (на даний час Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 25.03.2013 р. : № 0001122201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 72113 грн., в тому числі 57690 грн. за основним платежем і 14423 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та № 0001132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68679 грн., в тому числі 54943 грн. за основним платежем і 13736 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ Волинської області ДПС від 25.03.2013 р. № 0001122201 та № 0001132201.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно акту перевірки № 1434/22.1/20135038 від 14.03.2013 р. між позивачем ТзОВ «СТІКС» та ПП «Салон-Юкрейн» укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивачем у січні-лютому 2012 р. отримано ТМЦ (автозапчастини) від ПП «Салон-Юкрейн» на загальну суму 329659,14 грн., в т.ч. ПДВ 54943,19 грн., що підтверджено податковими накладними. Однак, на думку апелянта, такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер та не спричинили реального настання правових наслідків. Вказує апелянт, що ПП «Салон-Юкрейн» господарської діяльності фактично не здійснювало і вказані договірні відносини із позивачем фактично не відбувались. Крім цього, у наданих до перевірки позивачем товарно-транспортних накладних відсутні посилання на номери подорожніх листів, до яких вони видані, що унеможливлює визначення відстані перевезення товару, кількості кілометрів, обсягу використаного пального, тощо. Будь-які документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 27.06.2013 р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду від 27.06.2013 р. залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 26.02.2013 року по 06.03.2013 року відповідачем Луцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «СТІКС» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Салон-Юкрейн» за період з 01.01.2012 р. по 31.01.2013 р.. За наслідками перевірки складено Акт № 1434/22.1/20135038 від 14.03.2013 року. У висновках акту перевірки зазначено, що підприємством порушено вимоги ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 202.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 54943 грн., в т.ч. за січень 2012 р. на суму 37925 грн. і за лютий 2012 р. на суму 17018 грн.; та вимоги п. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 р. на загальну суму 57690 грн. (а.с. 8-13).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 14.03.2013 року відповідачем винесено 25.03.2013 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0001122201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 72113 грн., в тому числі 57690 грн. за основним платежем і 14423 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та № 0001132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68679 грн., в тому числі 54943 грн. за основним платежем і 13736 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 6, 7).

За результатами адміністративного оскарження вказані вище ППР від 25.03.2013 р. залишено без змін, а скарги ТзОВ «СТІКС» залишено без задоволення (а.с. 14-18).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень Луцької ОДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер правочинів укладених між ТзОВ «СТІКС» та ПП «Салон-Юкрейн» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 14.03.2013 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «СТІКС» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що підприємством за 2012 р. безпідставно завищено валові витрати за господарським договором із ПП «Салон-Юкрейн» про придбання автозапчастин, автотоварів та інших товарно-матеріальних цінностей, та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за січень, лютий 2012 року за цим договором. На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем операцій з придбання товарів у ПП «Салон-Юкрейн» не мали реального характеру і фактично не відбувались. Відповідач також вказував на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Салон-Юкрейн», оскільки підприємство фактично не здійснювало господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ТзОВ «СТІКС» і ПП «Салон-Юкрейн» на час укладення господарського договору і його виконання були діючим суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП «Салон-Юкрейн» підтверджується: - договором купівлі-продажу № 10-01/12 від 10.01.2012 року, укладеного між позивачем (як покупцем) та ПП «Салон-Юкрейн» (як продавцем), згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю автозапчастини, автотовари та інші товарно-матеріальні цінності; - видатковими накладними від постачальника ПП «Салон-Юкрейн» за січень-лютий 2012 року; - податковими накладними, виданими контрагентом ПП «Салон-Юкрейн» за січень-лютий 2012 року; - платіжними дорученнями за березень 2012 р. (а.с. 32-128).

Судом першої інстанції також вірно враховано, що транспортування товару від ПП «Салон-Юкрейн» до ТзОВ «СТІКС» підтверджується : - договором № 20135038 від 10.01.2012 року про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного між позивачем та ПП ОСОБА_1.; - замовленнями на перевезення автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні за січень-лютий 2012 року; - товарно-транспортними накладними за січень-лютий 2012 року; - актами виконаних робіт за лютий 2012 р.; - видатковими касовими ордерами за серпень 2012 р. щодо проведення розрахунків із перевізником; - записами Книги обліку виданих доручень на отримання товару (а.с. 83-84, 129-133, 186-187, 192).

Крім цього, факт використання ТзОВ «СТІКС» у своїй діяльності адміністративного приміщення (діловий офіс та торгова точка) загальною площею 281,1 кв.м. за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул.Львівська, 63 та складського приміщення площею 300 кв.м. за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, вул. Зв'язківців, 23, підтверджується договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 04.01.2010 року, укладеним між позивачем та ТзОВ «Автотрурист ЛТД», та договором про надання в тимчасове використання (оренду) нежитлового приміщення від 04.01.2010 року, укладеним між позивачем та ПП «Ерідан» (а.с. 134-137).

Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги, що основними видами діяльності позивача ТзОВ «СТІКС» є оптова та роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (а.с. 23). Видаткові накладні, фіскальні чеки, реєстри платіжних документів засвідчують оптову та роздрібну реалізацію позивачем протягом лютого, березня 2012 року автозапчастин своїм контрагентам-покупцям, що в свою чергу підтверджує факт використання товариством у власній господарській діяльності придбаного товару (а.с. 138-164, 167-185).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом обов'язки та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та понесених витрат. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, а також включення до складу витрат витрати на придбання автозапчастин, автотоварів та інших товарно-нематеріальних цінностей, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції враховує, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Салон-Юкрейн», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ПП «Салон-Юкрейн» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними покликання апелянта на такі матеріали як акт перевірки ПП «Салон-Юкрейн» як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин між ТзОВ «СТІКС» і ПП «Салон-Юкрейн» являються належні первинні документи.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 27.06.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКС» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: О.М. Довгополов

Р.Й. Коваль

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 28.11.2014 року.