Рішення № 41823960, 02.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23405/14 02.12.14

За позовом Першого заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави

в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Фізичної особи-підприємця Мартюшева Сергія Олександровича

тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Київський національний університет імені Тараса Шевченка

про звільнення приміщення, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кошман А.С. (представник за довіреністю №19 від 06.06.2014р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Кириленко І.С. (представник за довіреністю №01/18-26 від 13.01.2014р.);

від прокуратури: не з'явились.

Обставини справи:

Перший заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі також - позивач) з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мартюшева Сергія Олександровича (надалі також - відповідач) про звільнення нежитлового приміщення, загальною площею 127,00 кв.м., яке розташоване за адресою в м. Києві, вул. Літня, 25, у напівпідвальному приміщенні гуртожитку №2 та передачі його за актом приймання-передавання.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення майна переданого в оренду у зв'язку з закінченням строку дії Договору оренди.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь своїх представників в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань повідомлений належним чином.

Третьою особою надіслано до матеріалів справи пояснення щодо предмету позову, в яких зазначено, що враховуючи припинення дії договору оренди 11.12.2013р., у відповідача відсутні будь-які правові підстави користування майном, що було передано згідно Договору оренди №4723 від 11.12.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/23405/14, розгляд було призначено на 18.11.2014р.

В судове засідання 18.11.2014р. представник від відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, розгляд справи було відкладено до 02.12.2014р.

В судове засідання 02.12.2014р. представники від відповідача та прокуратури не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 02 грудня 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

11.12.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Мартюшевим Сергієм Олександровичем (орендар за Договором) було укладено Договір №4723 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - майно) площею 127,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Літня, 25, у напівпідвальному приміщенні будівлі гуртожитку №2, що перебувають на балансі Київського геологорозвідувального технікуму (балансоутримувач за Договором), вартість якого визначено згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.03.2009р. і становить 1 014 958,00 грн.

Відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. (п. 2.1. Договору).

Пунктом 10.1. Договору сторони передбачили, що Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 11 грудня 2009р. до 11 грудня 2010р. включно.

Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни. (п. 10.3. Договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору. (п. 10.4. Договору).

Актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Літня, 25 від 11.12.2009р. позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно за Договором.

Пунктом 1 Договору №4723/01 від 17.12.2010р. про внесення змін до Договору сторони погодили Договір продовжити на 2 роки, що діє з 11 грудня 2010р. по 11 грудня 2012р. включно.

Пунктом 1 Договору №4723/02 від 24.04.2013р. про внесення змін до Договору сторони в розділі 1 Договору замінили «Станом на 31.03.2009р. становить 1 014 958,00 грн.» на «станом на 30.11.2012р. становить 1 116 110,00 грн.».

Пунктом 1 Договору №4723/02 від 24.04.2013р. про внесення змін до Договору сторони погодили Договір продовжити на один рік, що діє з 11 грудня 2012р. до 11 грудня 2013р.

Договором №4723/03 від 24.04.2013р. до Договору сторони змінили балансоутримавача з Київського геологорозвідувального технікуму на Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов Договору після закінчення строку його дії не було повернуто приміщення з оренди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договором №4723/02 від 24.04.2013р. до Договору сторонами погоджено, що Договір діє з 11.12.2012р. до 11.12.2013р.

Відповідно до п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

З вказаних правових норм вбачається, що після закінчення строку дії договору, в разі заперечень орендодавця щодо подальшого користування орендарем орендованих приміщень протягом місяця після закінчення строку дії договору, такий договір оренди припиняється, а орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення та передати його орендодавцю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 29.11.2013р. направив на адресу відповідача заяву №30-06/13093 від 25.11.2013р. про припинення дії Договору, у зв'язку із закінченням строку його дії, якою повідомив відповідача про закінчення 11.12.2013р. строку дії Договору та про відсутність наміру продовжити його на новий строк, у зв'язку з чим вимагав передати майно з орендного користування, оформивши належним чином та направивши на адресу підписані акти приймання-передачі. На доказ відправлення зазначеної заяви відповідачем позивач надав суду копію списку згрупованих листів та копії фіскальних чеків №0480 та №4081 від 29.11.2013р.

Отже, виходячи з вищенаведеного, судом встановлено, що строк дії Договору припинився 11.12.2013р.

Позивач повторно звертався до відповідача з заявою від 25.02.2014р. про припинення дії Договору та повернення майна.

Проте, відповідач відповіді на заяви не надав, майно не повернув.

Відповідно до п. 10.9 Договору, у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається відповідачем позивачу/балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим позивачу/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на відповідача (п. 10.10 Договору).

Отже, умовами Договору передбачено обов'язок відповідача повернути майно позивачу за актом приймання-передачі.

В матеріалах справи відповідний акт відсутній та не поданий сторонами.

Крім того, з наявних у справі доказів вбачається використання відповідачем нежитлових приміщень площею 127,00 кв. м. всупереч умов укладеного між сторонами Договору, що підтверджується Актом обстеження від 20.08.2014р.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний Договір.

Матеріали справи свідчать про те, що нового Договору на спірні приміщення укладено не було, тому відповідач безпідставно займає спірне майно.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги Першого заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/23405/13 виник в наслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, покладених на нього умовами Договору, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 22 322,20 грн. (з урахуванням того, що судом задоволено в даній справі позовна вимога, яка носить майновий характер спору та вираховується від вартості витребуваного майна) покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 611, 651 Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Мартюшева Сергія Олександровича (ідентифікаційний номер 2707111270, адреса: 04209, м. Київ, вулиця Озерна, 20, квартира 119) повернути нежитлове приміщення, загальною площею 127,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Літня, 25, у напівпідвальному приміщенні будівлі гуртожитку №2, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву (код ЄДРПОУ 19080825, адреса: 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г) шляхом його звільнення та передачі по акту приймання-передавання.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мартюшева Сергія Олександровича (ідентифікаційний номер 2707111270, адреса: 04209, м. Київ, вулиця Озерна, 20, квартира 119) в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 322,20 грн. (двадцять дві тисячі триста двадцять дві гривни 20 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014р.

Суддя С.М. Морозов