Постанова № 41822711, 04.12.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року м. ЛуцькСправа № 803/2328/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області Шевчука В.В.,

представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області Соловей В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулася в суд з адміністративним позовом до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області (далі - відповідач-1, Рожищенська РДА, адміністрація), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у Волинській області) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 05 листопада 2014 року №140-ос в частині звільнення позивача; про поновлення на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 147,50 грн; стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з 14 грудня 2010 року працювала на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської РДА. 05 листопада 2014 року розпорядженням голови адміністрації №140-ос її було звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме за прогул без поважних причин.

Позивач зі своїм звільненням не погоджується та зазначає, що акт про відсутність на роботі 04 та 26 серпня 2014 року складений лише 07 жовтня 2014 року, тобто більше ніж через місяць, і базується виключно на факту відсутності лікарняних листків за ці дні. Фактично ж роботодавцем не перевірявся та не фіксувалися обставини присутності чи відсутності ОСОБА_2 на роботі 04 та 26 серпня 2014 року.

В ході службового розслідування позивач надала письмові пояснення та просила взяти пояснення у осіб, які підтвердили б її присутність 04 та 26 серпня 2014 року, а саме у головного бухгалтера ОСОБА_8, бухгалтера ОСОБА_9, заступника директора дитячої музичної школи ОСОБА_10, директора цієї школи ОСОБА_11, начальника управління фінансів адміністрації ОСОБА_12 Під час розслідування вказані особи підтвердили факт присутності ОСОБА_2 на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, однак відповідачем-1 ці свідчення безпідставно не взяті до уваги. Крім того, у ці дні нею були підписані платіжні доручення, які направлені в органи казначейства.

Додатково зазначає, що звільнення проведено всупереч гарантіям для одиноких матерів, які встановлені у статті 184 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що є одинокою матір'ю, оскільки має неповнолітнього сина 2004 року народження, а шлюб з чоловіком був розірваний рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 23 квітня 2014 року №167/487/14-ц.

З наведених підстав просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Рожищенської РДА від 05 листопада 2014 року №140-ос в частині її звільнення; поновити її на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 147,50 грн; стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн (а.с.4).

У заяві від 04 грудня 2014 року позивач збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 590,00 грн (а.с.232).

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просять суд позов задовольнити з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог. У письмових додаткових поясненнях від 04 грудня 2014 року (а.с.232) ОСОБА_2 зазначила, що оскільки вона є розведеною з чоловіком це надає їй статусу одинокої матері. В обґрунтування підстав та розміру позовних вимог про відшкодування моральної шкоди пояснили, що під час роботи у відділі на позивача тисгудл керівництво, а саме направляло для перевірки контролюючі органи. Як наслідок, вона у серпні-вересні 2014 року перебувала на лікуванні у Волинській обласній клінічній лікарні, а також перебувала на стаціонарі з 21 листопада по 03 грудня 2014 року. Надала суду докази на підтвердження знаходження на лікуванні та вартості такого лікування.

Представник відповідача-1, Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області, у судовому засіданні та письмових запереченнях від 02 грудня 2014 року №4042/33/2-14 (а.с.185-189) проти задоволення адміністративного позову заперечував з тих підстав, що звільнення було проведено відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, 29 вересня 2014 року ОСОБА_2 вийшла на роботу та пояснила, що з 04 серпня 2014 року по 26 вересня 2014 року була відсутня на роботі оскільки перебувала на лікарняному. З цих підстав, представник адміністрації вважає, що щоденно складати акти про відсутність позивача на роботі було недоцільним. В подальшому, позивачем були надані листки непрацездатності, з яких встановлено, що вони не охоплюють 04 та 26 серпня 2014 року. Отже, на думку представника Рожищенської РДА, ОСОБА_2 була відсутня у ці дні на роботі без поважних причин. Вказані відомості підтверджуються також письмовими поясненнями першого заступника голови РДА ОСОБА_13, заступника голови РДА ОСОБА_14, головного спеціаліста відділу ОСОБА_15 та директора РД «Просвіта» ОСОБА_16 Крім того, позивач була відсутня на оперативних нарадах 04 та 26 серпня 2014 року, про що свідчать відповідні протоколи, а її відсутність також зафіксована в табелі обліку використання робочого часу.

В судовому засіданні представник відповідача-1 додатково звертав увагу суду на той факт, що ОСОБА_2 були підписані платіжні доручення відділу від 04 та 26 серпня 2014 року, однак, на його думку, це не підтверджує факт присутності на роботі весь день, оскільки позивач підписувала платіжні доручення і в інші дні тимчасової непрацездатності.

Також в судовому засіданні та в письмових поясненнях від 04 грудня 2014 року (а.с.217-218) стосовно невідповідності застосованого дисциплінарного стягнення та рекомендацій комісії службового розслідування пояснив, що голова Рожищенської РДА має право на власний управлінський розсуд застосовувати будь-який вид дисциплінарного стягнення, а тому вийшов за межі акту службового розслідування. Одночасно, в усних пояснення та судових дебатах представник відповідача-1, змінив свої пояснення з цього приводу та зазначив, що у висновку комісії зроблена формальна помилка (а.с.234). Стверджує, що оскільки у травні 2014 року ОСОБА_2 було оголошено догану, то у голови РДА був не тільки обов'язок але й моральне право звільнити позивача з роботи.

З наведених підстав просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-2, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, у судовому засіданні та письмових запереченнях від 01 грудня 2014 року №15-08/878-10296 (а.с.190-192) проти задоволення адміністративного позову заперечувала з тих підстав, що позивачем не доведено належним чином факту заподіяння моральної шкоди. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 14 грудня 2010 року №107-ос ОСОБА_2 була призначена на посаду начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації. Присягу державного службовця прийняла 15 грудня 2010 року (а.с.146-147).

За час роботи на посаді, розпорядженням голови Рожищенської РДА від 15 травня 2014 року №9-к була притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (а.с.133, 177).

Матеріалами справи підтверджується, що 07 жовтня 2014 року комісією у складі першого заступника голови адміністрації ОСОБА_17, заступника голови адміністрації ОСОБА_14, головного спеціалісти відділу культури ОСОБА_15 був складений акт, про те, що 07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 надала на підтвердження своєї відсутності на роботі з 04 серпня 2014 року по 26 вересня 2014 року листки тимчасової непрацездатності. Після коригування табелів обліку використання робочого часу за серпень та вересень 2014 року було встановлено, що листки непрацездатності не охоплюють два календарних дні: 04 серпня 2014 року та 26 серпня 2014 року. Таким чином, документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_2 у зв'язку з хворобою 04 серпня 2014 року та 26 серпня 2014 року, немає, і в ці дні вона була відсутня на роботі із нез'ясованих причин, про що і засвідчила комісія (а.с.11).

В подальшому, як слідує з пояснень представників сторін, заступником голови Рожищенської РДА ОСОБА_14, яка є безпосереднім керівником позивача, на ім'я голови адміністрації була складена доповідна записка від 14 жовтня 2014 року, в якій повідомлялося, що ОСОБА_2 04 та 26 серпня 2014 року була відсутня на робочому місці без поважних причин.

У відповідь на цю доповідну записку, позивач направила пояснюючу записку від 15 жовтня 2014 року в якій зазначила, що 04 та 26 серпня 2014 року була присутня на роботі і цей факт можуть підтверджувати підписані нею платіжні доручення та показання працівників відділу та підпорядкованих установ (а.с.12).

Матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням голови Рожищенської РДА від 28 жовтня 2014 року №331 призначено службове розслідування відносно начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації ОСОБА_2 щодо її відсутності на робочому місці 04 та 26 серпня 2014 року. Визначено комісію у складі п'яти чоловік, а саме голова комісії - керівник апарату ОСОБА_18, члени комісії - завідувач сектору кадрової роботи ОСОБА_19, начальник відділу фінансово-господарського забезпечення ОСОБА_20, голови спеціаліст юридичного відділу апарату ОСОБА_21, завідувач організаційним сектором апарату ОСОБА_22 (а.с.124-125).

В ході службового розслідування ОСОБА_2 надала пояснюючу записку від 29 жовтня 2014 року в якій повідомила, що 04 та 26 серпня 2014 року вона не перебувала на лікарняному, а була присутня на роботі, що можуть підтвердити платіжні доручення, підписані за ці дні, а також показання головного бухгалтера ОСОБА_8, бухгалтера ОСОБА_9, заступника директора дитячої музичної школи ОСОБА_10, директора цієї школи ОСОБА_11, начальника управління фінансів адміністрації ОСОБА_12 (а.с.13).

В свою чергу, 29 жовтня 2014 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 надали пояснюючі записки, в яких підтвердили факт присутності позивача на роботі 04 та 26 серпня 2014 року (а.с.14-18).

Так, зокрема допитаний в судовому засіданні 25 листопада 2014 року ОСОБА_11 (далі - ОСОБА_11), який був приведений до присяги свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.66), пояснив, що працює директором Рожищенської музичної школи. З ОСОБА_2 він перебуває у службових відносинах і до звільнення вона була його вищестоящим керівником. У липні 2014 року в нього виникло питання стосовно заміни лічильника електроенергії у приміщенні музичної школи, з приводу чого він звернувся до відділу культури і туризму Рожищенської РДА. У відділі йому повідомили, що позивач знаходиться на лікарняному, тому ОСОБА_11 попросив повідомити йому, коли вона вийде на роботу. 04 серпня 2014 року, в першій половині дня, ОСОБА_2 подзвонила йому, повідомила про вихід на роботу та запропонувала обговорити питання, які виникли у свідка. Після цього, вона прийшла до музичної школи і свідок особисто з нею зустрічався. ОСОБА_11 зазначив, що пам'ятає про ці обставини, оскільки в другій половині дня займався сільськогосподарськими роботами у власному господарстві - молотив зерно. 26 серпня 2014 року позивач приходила до музичної школи, щоб оглянути, чи готова вона до початку навчального року та чи встановлений належним чином лічильник.

Допитана в судовому засіданні 25 листопада 2014 року ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.67), пояснила, що працює головним бухгалтером у відділі культури і туризму Рожищенської РДА. Їй невідомо обставин стосовно перебування позивача на роботі 04 серпня 2014 року. Стосовно 26 серпня 2014 року пояснила, що зустрічалася з ОСОБА_2 в приміщенні відділу для підпису фінансово-господарських документів. Свідок зазначив, що позивач зайшла в кабінет та в присутності ще одного бухгалтера підписала платіжне доручення від 26 серпня 2014 року. Перший екземпляр, за підписом позивача, був направлений в управління державної казначейської служби, а другий екземпляр не підписувався, оскільки на ньому ставиться відмітка казначейства про прийняття. В ході службового розслідування представники адміністрації в неї не питали на якому саме примірнику міститься підпис позивачки.

Допитана в судовому засіданні 25 листопада 2014 року ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.68), дала покази, що працює заступником директора з навчально-виховної роботи Рожищенської музичної школи. 04 серпня 2014 року вона перебувала у м. Трускавець, тому не може стверджувати чи була присутня ОСОБА_2 на роботі в цей день. Стосовно 26 серпня 2014 року (вівторок) свідок чітко пам'ятає, що ОСОБА_2 у першій половині дня заходила до музичної школи, щоб перевірити стан підготовки до нового навчального року.

Допитана в судовому засіданні 25 листопада 2014 року ОСОБА_12 (далі - ОСОБА_12), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.69), пояснила, що працює на посаді начальника управління фінансів Рожищенської РДА. З позивачем перебуває у виробничих відносинах. 04 та 26 серпня 2014 року проводилися відео-селекторні наради за участю голови обласної державної адміністрації. ОСОБА_2 на цих нарадах була відсутня. 04 серпня 2014 року вона зустрічалася з позивачем у своєму робочому кабінеті, який знаходиться у будівлі міської ради. Це недалеко від будівлі будинку «Просвіта» в якій знаходиться відділ культури і туризму. В цей день вони обговорювали питання зменшення заробітних плат у зв'язку з обмеженнями у фінансуванні. 26 серпня 2014 року, знову в своєму службовому кабінеті, вона зустрічалася з ОСОБА_2 та головним бухгалтером відділу. Свідок пам'ятає цей день, оскільки в ході обговорення в них ще виникла суперечка стосовно доцільності придбання комп'ютерної техніки.

Допитана в судовому засіданні 25 листопада 2014 року ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.70), розповіла суду, що 04 серпня 2014 року до неї зателефонувала ОСОБА_2 та спитала, чи є документи на підпис. Вона повідомила, що на 05 серпня 2014 року необхідно підписати платіжне доручення. В цей же день позивач прийшла на роботу та підписала його. 26 серпня 2014 року нею також були підписані платіжні доручення. Підписи ставилися лише на першому примірнику платіжного доручення, який безпосередньо направлявся в казначейство.

Вищенаведені свідки були допитані у судовому засіданні 25 листопада 2014 року за відсутності представника відповідача, який у судове засідання не з'явився без поважних причин.

За правилами частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

Оскільки за змістом частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов'язаний допитати свідків, які з'явилися у судове засідання, враховуючи ігнорування відповідачем-1 своїх процесуальних прав та поінформованість останнього про допит свідків, а також відсутність виняткових обставин, які унеможливлюють проведення цієї процесуальної дії, суд допитав ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 як свідків у судовому засіданні 25 листопада 2014 року.

Про вказані обставини відповідача повідомлено ухвалою суду від 25 листопада 2014 року (а.с.79-81) та роз'яснено його право вивчити показання свідків шляхом ознайомлення з технічним записом судового засідання.

Однак представник адміністрації повторно проігнорував свої процесуальні права та, на пропозицію суду, не ознайомився з технічним записом судового засідання від 25 листопада 2014 року. З наведених мотивів, доводи представника відповідача-1, що йому не відомі покази свідків є безпідставними та не беруться судом до уваги.

В свою чергу, представником відповідача-1 суду були надані письмові пояснення першого заступника голови РДА ОСОБА_13 та заступника голови РДА, яка є куратором відділу культури та туризму ОСОБА_14 від 29 жовтня 2014 року, в яких останні пояснили, що у період з 04 серпня 2014 року по 26 вересня 2014 року ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці, оскільки усі робочі питання, які стосувалися стосовно роботи в галузі культури вони безпосередньо вирішували з головними спеціалістами відділу ОСОБА_15 та ОСОБА_23 (а.с.113-114).

Cуд зауважує, що дані письмові пояснення оформлені неналежним чином, а саме: не зазначено кому саме вони надаються (комісії зі службового розслідування), відсутня резолюція голови комісії про приєднання їх до матеріалів розслідування, або відмітки про реєстрацію пояснень у діловодстві адміністрації. Дані обставини ставлять під сумнів, що письмові пояснення були відібрані саме 29 жовтня 2014 року, а не після звільнення позивача.

Допитана в судовому засіданні 03 грудня 2014 року ОСОБА_15 (далі - ОСОБА_15), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.206), пояснила що працює головним спеціалістом відділу культури і туризму Рожищенської РДА. З позивачем перебуває в службових відносинах. 04 серпня 2014 року вона прибула на роботу та чекала дзвінка від ОСОБА_2 для того щоб знати, чи йти їй на відео-селекторну нараду замість неї. Того дня дзвінка від позивача вона не отримала, тому пішла на нараду, яка почалася о 09:30 та закінчилася десь біля 11 години. Після цього прийшла у відділ, але ОСОБА_2 на робочому місці не бачила. До обіду свідок займалася своїми службовими обов'язками, а саме підготовкою до святкування дня незалежності та дня прапора. Крім того, готувала декілька документів за своїм підписом. 26 серпня 2014 року десь біля 10 години у відділ з'явилася ОСОБА_2, яка підписала декілька документів у бухгалтерії. Після цього на роботі вона її не бачила. Під час роботи у ці дні вона декілька раз відлучалася з робочого місця.

Допитана в судовому засіданні 03 грудня 2014 року ОСОБА_14 (далі - ОСОБА_14), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.207), пояснила, що працює заступником голови Рожищенської РДА, роботу відділу культури і є безпосереднім керівником ОСОБА_2 Відповідно до регламенту роботи адміністрації, кожного понеділка на 08:30 проводить оперативну нараду з керівниками структурних підрозділів, за які відповідає. 04 серпня 2014 року на оперативну нараду ОСОБА_2 не прибула, а замість неї прийшла головний спеціаліст відділу ОСОБА_15, яка сказала, що начальник на лікарняному. На засіданні оргкомітету з підготовки святкування дня незалежності, яке відбулося о 14:00 год. того ж дня, позивача також не було. 04 та 26 серпня 2014 року ОСОБА_2 не повідомляла про свій вихід на роботу.

Допитаний в судовому засіданні 03 грудня 2014 року ОСОБА_17 (далі - ОСОБА_17), який був приведений до присяги свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.208), пояснив, що працює першим заступником голови Рожищенської РДА. Пояснив, що 04 серпня 2014 року ОСОБА_2 була відсутня на відео-селекторній нараді, яка проходила з 09 до 11 години. 26 серпня 2014 року в другій половині дня він попросив заступника голови РДА ОСОБА_14 викликати ОСОБА_2 для обговорення робочих питань. Згодом, ОСОБА_14 доповіла, що позивач знаходиться на лікарняному. Безпосередньо факту присутності на роботі у ці дні він не перевіряв.

Допитана в судовому засіданні 03 грудня 2014 року ОСОБА_16 (далі - ОСОБА_16), яка була приведена до присяги свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.209), пояснила, що працює на посаді директора районного будинку «Просвіта», в приміщенні якого і знаходиться відділ культури і туризму Рожищенської РДА. Свідок стверджує, що 04 та 26 серпня 2014 року ОСОБА_2 на роботі не було, оскільки робочі питання вона вирішувала з головним спеціалістом ОСОБА_15

За результатом службового розслідування комісією був складений акт від 30 жовтня 2014 року в якому були відхилені свідчення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, як такі, що документально не підтверджуються. Також були відхилені надані копії платіжних доручень №670 від 05 серпня 2014 року, №744 від 26 серпня 2014 року, оскільки вони не були підписані начальником відділу культури і туризму (брався другий примірник без підпису з відміткою казначейства). Як наслідок комісією був зроблений висновок про відсутність позивача на роботі 04 та 26 серпня 2014 року без поважних причин та запропоновано за порушення трудового законодавства, Закону України «Про державну службу» застосувати до ОСОБА_2 заходи дисциплінарного впливу (а.с.19-20, 126-127).

Листом Волинської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2014 року №5854/44/2-14 було погоджено звільнення позивача з займаної посади (а.с.179).

Розпорядженням голови Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос ОСОБА_2 з 05 листопада 2014 року звільнено з посади начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за погодженням з обласною державною адміністрацією. Того ж дня, позивач ознайомилася з розпорядженням та зазначила, що не погоджується з ним (а.с.22).

Надаючи правову оцінку розпорядженню Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос, суд зазначає наступне.

Як зазначено у статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

З аналізу змісту вищенаведеної норми трудового законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного суду України можливо дійти висновку, що факт прогулу працівника повинен бути зафіксований роботодавцем належним чином. Для цього, наприклад, в день відсутності працівника на роботі роботодавець повинен створити комісію, яка своїм актом підтвердить ці обставини.

У розглядуваному випадку Рожищенська РДА дійшла висновку про факт прогулу ОСОБА_2 04 та 26 серпня 2014 року лише на підставі акту від 07 жовтня 2014 року, в якому проаналізовані листки непрацездатності позивача за період з серпня по вересень 2014 року. Однак, на думку суду, сама лише відсутність листків непрацездатності за певні дні не доводить того, що ОСОБА_2 дійсно не виходила у ці дні на роботу. Крім того, вищенаведений акт складений не в день коли, на думку відповідача, позивач була відсутня на роботі, а лише через 1,5 місяці, тобто коли адміністрація не могла об'єктивно перевірити чи дійсно ОСОБА_2 виходила на роботу. З наведених підстав суд не бере до уваги акт від 07 жовтня 2014 року оскільки він не підтверджує факту прогулу позивача (а.с.11).

Стосовно показань першого заступника голови РДА ОСОБА_17 та заступника голови ОСОБА_14 суд зазначає, що вони не підтверджують факт відсутності позивача на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, а лише підтверджують факт відсутності на оперативних нарадах, які проводилися у ці дні. При цьому, оперативні нараді проводилися поза межами відділу культури і туризму адміністрації, а тому підтвердити чи спростувати факт присутності на роботі ОСОБА_2 ці свідки об'єктивно не можуть. До таких висновків суд приходить з тих підстав, що ні перший заступник, ні заступник РДА не могли фактично протягом всього робочого дня 04 та 26 серпня 2014 року перевіряти чи була на роботі ОСОБА_2, тому суд не бере до уваги письмові пояснення цих осіб від 29 жовтня 2014 року.

Варто зазначити, що ці свідки підтвердили про попереднє повідомлення керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації про участь у нарадах зокрема, що це робить секретар адміністрації у телефонному режимі. Позивачу ніхто не телефонував оскільки вона в переддень перебувала на лікарняному і належним чином повідомлена не була.

Суд не заперечує тієї обставини, що відповідно до регламенту Рожищенської районної державної адміністрації, який затверджений розпорядженням від 17 липня 2013 року №191 (а.с.228-230) позивач при виході на роботу повинна була прийти і на оперативні наради, які проводилися у ці дні. Однак, саме по собі невиконання вимог регламенту та посадових обов'язків є окремою підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, яка відмінна від прогулу.

Як роз'яснено у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки підставою для звільнення ОСОБА_2 був саме факт вчинення прогулу, а не порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків у зв'язку з неприбуттям на оперативні наради 04 та 26 серпня 2014 року, суд не в праві визнати звільнення позивача правильним виходячи з наведених обставин.

З аналогічних мотивів суд не бере до уваги доводи представника адміністрації про те, що головний спеціаліст відділу ОСОБА_15 фактично весь цей період приймала участь у вирішенні робочих питань замість ОСОБА_2 Навіть якщо брати до уваги доводи відповідача, що позивач не відповідає займаній посаді, то слід зазначити, що вказане твердження суперечить письмовим матеріалам справи, а саме: характеристиці (а.с.169), атестаційному листку від 26 листопада 2013 року (а.с.170), щорічній оцінці виконання державним службовцем посадових обов'язків і завдань (а.с.171). В будь-якому випадку, звільнення у розглядуваній справі проведено не на підставі службової невідповідності ОСОБА_2, а на підставі вчинення нею, на думку адміністрації, прогулу. З цих підстав всі доводи сторони відповідача та показання свідків про невідповідність позивачки займаній посаді не враховуються при прийнятті рішення.

Суд також критично ставиться до показань ОСОБА_16 (директора будинку «Просвіта») оскільки її категоричні твердження, що ОСОБА_2 04 та 26 серпня 2014 року була відсутня на роботі суперечать показанням інших свідків, при цьому, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача. Зокрема, як підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (бухгалтера відділу освіти) 26 серпня 2014 року позивач була присутня на роботі та підписала платіжні доручення. Аналогічні показання дала свідок зі сторони відповідача - головний спеціаліст відділу ОСОБА_15

Фактично всі доводи сторони відповідача зводяться до показань свідка ОСОБА_15, яка повідомила суду, що 04 серпня 2014 року не бачила ОСОБА_2 на роботі. В той же час, ці свідчення суперечать показанням іншого свідка - бухгалтера ОСОБА_9, яка вказала, що 04 серпня 2014 року ОСОБА_2 приходила на роботу підписати платіжне доручення на 05 серпня 2014 року. Надаючи оцінку свідченням ОСОБА_15 суд зауважує, що в ході судового засідання нею декілька раз були зроблені висловлювання стосовно ОСОБА_2, які ставлять під сумнів неупередженість свідка та існування між ними виключно службових відносин. Зокрема, заяви та власні міркування свідка ОСОБА_15, що позивач не відповідає займаній посаді («є поганим начальником») та неналежним чином виконувала свої посадові обов'язки, на думку суду, свідчать про неприязні відносини між нею та позивачем. Інші свідки таких висловлювань не допускали. З наведених підстав, суд не має можливості встановити факт прогулу позивача лише на підставі свідчень ОСОБА_15, оскільки вони не є безсторонніми та об'єктивними.

Окремо суд зазначає, що тягар доказування у даній справі лежить саме на Рожищенській районній державній адміністрації Волинської області як на роботодавцю, згідно вимог Кодексу законів про працю України, і суб'єктові владних повноважень згідно вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач у розглядуваному випадку не повинна та не має доказувати того факту, що вона дійсно перебувала на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, оскільки зворотне повинен довести суду відповідач.

Одночасно, надаючи оцінку доводам позивача про факт її присутність на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, суд бере до уваги показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які показали, що ОСОБА_2 дійсно виходила на роботу у ці дні та безпосередньо виконувала свої посадові обов'язки - підписувала фінансові документи, вирішувала питання щодо підготовки до нового навчального року музичної школи та питання щодо її утримання. У суду не виникає сумнівів у правдивості показань свідків, оскільки вони не є взаємосуперечними, узгоджуються з пояснюючими записками, які надавалися ними під час проведення службового розслідування (а.с.14-18) та надані суду без ознак стороннього впливу.

Крім того, суд бере до уваги платіжні доручення від 05 серпня 2014 року №670 та 26 серпня 2014 року №744, оскільки вони також підтверджують, що ОСОБА_2 дійсно була на роботі та підписувала від свого імені фінансові документи (а.с.199).

Доводи представника відповідача-1, що ОСОБА_2 підписувала платіжні доручення і в інші дні під час перебування на лікарняному, на думку суду, лише підтверджує той факт, що позивач регулярно, навіть під час тимчасової непрацездатності, виходила на роботу для забезпечення діяльності відділу, однак ці обставини ніяким чином не підтверджують, що вона здійснила прогул 04 та 26 серпня 2014 року.

Стосовно доводів представника адміністрації, що для підпису платіжних доручень достатньо декілька хвилин робочого часу, а в інші години позивач була відсутня на роботі, суд ще раз зауважує, що тягар доказування у цій справі лежить саме на роботодавцю, а не на працівнику. В даному випадку адміністрація має довести, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, при цьому не на підставі припущень, що після підписання платіжних доручень вона пішла з роботи, а на підставі конкретних доказів на підтвердження цих обставин. Таких доказів суду надано не було, тому припущення представника Рожищенської РДА є безпідставними та не беруться до уваги.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що Рожищенська районна державна адміністрація Волинської області належними та допустимими доказами не довела суду факту вчинення ОСОБА_2 прогулу 04 та 26 серпня 2014 року, а тому в адміністрації були відсутні підстави для звільнення позивача з посади за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Щодо дотримання відповідачем інших вимог трудового законодавства при звільненні позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, законодавець чітко розмежовує поняття «робота» та «робоче місце».

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами. У частині другій статті 32 цього ж Кодексу зазначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце.

З аналізу вищенаведених норм трудового законодавства можливо дійти висновку, що під роботою розуміється вся територія підприємства, установи чи організації, на якому працює працівник, а під робочим місцем розуміється визначена роботодавцем частина приміщення та/або території, на якій безпосередньо здійснює свої обов'язки працівник (службовий кабінет, цех, верстат тощо).

Таким чином, на думку суду, прогулом вважається лише відсутність більше трьох годин на роботі, тобто в межах території підприємства, установи чи організації. Відсутність же працівника на робочу місці (в межах службового кабінету), не є прогулом в розумінні Кодексу законів про працю України, за умови присутності працівника в межах території установи чи організації, або в підпорядкованих установах (на роботі).

Однак у даному випадку, в акті проведення службового розслідування від 30 жовтня 2014 року комісією було констатовано факт відсутності ОСОБА_2 04 та 26 серпня 2014 року саме на робочому місці, а не на роботі (а.с.20). Аналогічно, в письмових поясненнях першого заступника голови РДА ОСОБА_13 та заступника голови РДА ОСОБА_14 від 29 жовтня 2014 року, стверджується, що ОСОБА_2 була відсутня саме на робочому місці (а.с.113-114).

Наведене свідчить, що ні комісією з проведення службового розслідування, ні керівництвом Рожищенської РДА належним чином не досліджувалося питання, чи була ОСОБА_2 присутня саме на роботі, тобто не лише в межах службового кабінету (робочому місці), а в межах всієї будівлі відділу культури та підпорядкованих установах.

Оскільки звільнення за прогул можливе лише у разі відсутності на роботі, тобто в межах території підприємства, установи чи організації, у відповідача-1 не було законних підстав для звільнення ОСОБА_2 на підставі акту службового розслідування від 30 жовтня 2014 року та письмових пояснень ОСОБА_13, ОСОБА_14 в яких стверджується про відсутність на робочому місці.

Стосовно обґрунтованості вибору головою Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області виду дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

За правилами статті 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну службу», до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Аналіз вищенаведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що законодавець чітко розмежовує поняття «захід дисциплінарного стягнення» та «захід дисциплінарного впливу» по відношенню до осіб, які проходять державну службу і на яких не розповсюджується дія окремих дисциплінарних статутів. До першого поняття відноситься догана і звільнення, тоді як до другого - попередження про неповну службову відповідність або затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Як встановлено судом, за результатами проведеного службового розслідування був складений акт від 30 жовтня 2014 року в якому комісія, з посиланням на Закон України «Про державну службу» запропонувала застосувати до ОСОБА_2 заходи дисциплінарного впливу.

З наведеного слідує, що відповідач повинен був застосувати до позивача або попередження про неповну службову відповідність або затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду, але не заходи дисциплінарного стягнення, які визначені у статті 147 Кодексу законів про працю України.

Однак голова Рожищенської РДА, всупереч висновкам та пропозиціям комісії з проведення службового розслідування, безпідставно застосував до ОСОБА_2 найбільш суворий вид дисциплінарного стягнення - звільнення. Представник відповідача-1 у судовому засіданні не зміг пояснити суду, чому керівник адміністрації вийшов за межі висновків акту від 30 жовтня 2014 року. Не наведені такі мотиви і у тексті розпорядження від 05 листопада 2014 року №140-ос, яким позивача було звільнено з роботи (а.с.22).

Доводи представника адміністрації, що голова РДА має право на власний розсуд прийняте будь-яке рішення всупереч висновкам та пропозиціям комісії зі службового розслідування, не приймаються судом до уваги, адже відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, приймаючи рішення суб'єкт владних повноважень повинен діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відносно посилань представника адміністрації на розпорядження голови Рожищенської РДА від 15 травня 2014 року №9-к яким ОСОБА_2 була притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, слід зауважити, що підставою для цієї догани були порушення у веденні бухгалтерського обліку у відділі, за результатом яких запропоновано притягнути до дисциплінарної або матеріальної відповідальності осіб, винних в їх допущенні. Суд не заперечує того факту, що начальник відділу культури і туризму відповідає за всю діяльність цього відділу, а застосована догана у встановленому законом порядку не скасована та не знята. Однак в даному випадку, як слідує з висновків Державної фінансової інспекції, фінансові порушення були допущені, в тому числі, із-за вини працівників бухгалтерії відділу, тобто ОСОБА_2 була притягнута до відповідальності за неналежний контроль за їх діяльністю, а не за особисті зловживання (а.с.220-221 зворот).

В будь-якому випадку, відповідно до пункту 8 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950, під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Це означає, що під час проведення службового розслідування члени комісії врахували і попередню роботу ОСОБА_2, в тому числі і не скасовану та не зняту догану від 15 травня 2014 року, однак в результаті запропонували не звільнити її, а застосувати заходи дисциплінарного впливу - або попередження про неповну службову відповідність або затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Аналогічно, подальші доводи представника відповідача-1 надані в ході судових дебатів, що мала місце формальна помилка, а комісія насправді запропонувала звільнити позивача, суперечать його ж письмовим поясненням від 04 грудня 2014 року (а.с.217-218), а також поясненням, які надані під час судового розгляду справи по суті, в яких він вказував, що голова адміністрації вийшов за межі пропозицій комісії.

На думку суду, немотивований вихід керівника Рожищенської РДА за межі висновків акту службового розслідування та застосування суворішого виду дисциплінарного стягнення, ніж це запропоновано комісією, свідчить про упереджене та необ'єктивне ставлення до позивача, а також про недобросовісність дій голови адміністрації. За таких обставин суд не може визнати правомірним та виправданим звільнення ОСОБА_2

Щодо пояснень позивача, що на неї розповсюджуються трудові гарантії, які передбачені для одиноких матерів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Роз'яснення щодо поняття «одинока матір» міститься у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та включає в себе:

1) жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

2) вдову;

3) іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 має сина ОСОБА_24 ІНФОРМАЦІЯ_2, який наразі не досяг чотирнадцяти років. У свідоцтві про народження батьком дитини записаний ОСОБА_25, отже, позивачка не є одинокою матір'ю за цим критерієм (а.с.24).

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 23 квітня 2014 року у справі №167/487/14-ц, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_25 розірваний. При цьому, питання виховання та утримання дітей в цьому рішенні не вирішувалося (а.с.33).

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому, за змістом частини другої статті 141 цього Кодексу, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Таким чином, законодавство презюмує участь батька у вихованні та утриманні дитини в незалежності від того, в яких відносинах він перебуває з матір'ю, чи укладений між ними шлюб і чи проживають вони разом.

В судовому засіданні судом витребовувалися від позивача та її представника письмові докази того, що колишній чоловік ОСОБА_2 не бере участі у вихованні та утриманні її сина, як то рішення суду про позбавлення батьківських прав, чи докази, що свідчать про ухилення від сплати аліментів. На підтвердження своєї позиції позивач лише зазначила, що проживає з чоловіком окремо, однак, як вже зазначав суд, це не означає, що батько дитини не приймає участі в утриманні та вихованні дітей.

З наведених підстав суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не є одинокою матір'ю в розумінні частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України і на неї не розповсюджуються гарантії, передбачені цієї законодавчою нормою.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів суду обґрунтованість свого рішення - розпорядження від 05 листопада 2014 року №140-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області.

Як зазначено у частині другій статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши розпорядження Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос суд дійшов висновку, що воно не відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесене не на підставі Конституції, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано, без дотриманням принципу рівності перед законом, а також упереджено.

Оскільки Рожищенська районна державна адміністрація Волинської області належними та допустимими доказами не довела суду факту вчинення прогулу ОСОБА_2 04 та 26 серпня 2014 року, а у судовому засіданні був підтверджений факт перебування позивача на роботі у ці дні, враховуючи, що голова адміністрації вийшов за межі висновку за результатом проведеного службового розслідування та всупереч пропозиціям комісії застосував найбільш суворий захід дисциплінарного стягнення, тому суд дійшов висновку, що звільнення позивача проведено незаконно, а позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом прийняття постанови якою:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос в частині звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області;

2) поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року.

Стосовно вирішення питання на якій саме посаді слід поновити позивача, суд зазначає наступне.

Як зазначено у трудовій книжці ОСОБА_2, розпорядженням Рожищенської РДА від 02 червня 2014 року №135 «відділ культури і туризму райдержадміністрації» перейменовано у «відділ культури райдержадміністрації» (а.с.6 зворот).

Однак у розпорядженні від 05 листопада 2014 року №140-ос зазначено, що ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області (а.с.22).

Крім того, згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 04 грудня 2014 року повне найменуванням відділу, в якому працювала позивач є «Відділ культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації» (а.с.235).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними.

Крім того, відповідно до частини третьою статті 90 Цивільного кодексу України, найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Отже, відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є офіційним та достовірним джерелом інформації про повне найменування підприємства, установи чи організації (юридичної особи). Внутрішні розпорядження органу управління установи про її перейменування, до моменту внесення відповідних змін до Реєстру, не несуть жодних юридичних наслідків.

Враховуючи положення статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, а також ту обставину, що повним офіційним найменуванням структурного підрозділу, в якому працювала позивач наразі є відділ культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації, тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 слід поновити саме на посаді начальника цього відділу.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 9 цієї ж Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд не приймає до уваги посилання позивача та її представника, що під час роботи вона зазнавала моральних страждань у зв'язку з перевірками контролюючих органів, оскільки це не підтверджує завдання моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням.

Аналогічно, суд не бере до уваги довідки Волинської обласної клінічної лікарні про перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_2 та понесені у зв'язку з цим витрати (а.с.202-205), оскільки як видно з наведеного діагнозу, хвороба позивачки виникла ще у серпні 2014 року, тобто не пов'язана зі звільненням, яке відбулося у листопаді 2014 року.

Оскільки під час судового розгляду позивач та її представник не навели суду у чому саме проявилися моральні чи фізичні страждання ОСОБА_2, не довели суду, що була принижена її честь, гідність, престиж або ділова репутація, або що вона втратила нормальні життєві зв'язки з оточуючими людьми, не надали висновків судово-медичної експертизи або медичної комісії, які б підтверджували зв'язок хвороби позивача з неправомірним звільненням, оригіналів чеків на купівлю ліків, а також враховуючи, що суд поновлює права позивача протягом короткого часу (менше ніж один місяць), тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн слід відмовити.

За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 незаконно звільнили з роботи, тому на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З довідки Рожищенської РДА від 17 листопада 2014 року №314-05/14 (а.с.101) слідує, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становить 75,85 грн. Період вимушеного прогулу у даному випадку становить з 06 листопада 2014 року по 03 грудня 2014 року включно та містить 20 робочих днів. Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 1 517,00 грн (75,85 грн х 20 робочих дні).

Як зазначено у листі Рожищенського районного центру зайнятості від 21 листопада 2014 року №785/05-22, ОСОБА_2 на обліку як безробітна не перебувала та грошової допомоги не отримувала (а.с.56). Тому загальна сума присудженої заробітної плати за час вимушеного прогулу не зменшується.

При цьому, суд не приймає до уваги виконаний позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки він здійснений без врахування пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), відповідно до якого, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зокрема, як слідує з заяв про збільшення позовних вимог позивач виходила з того, що за жовтень 2014 року отримала заробіток 5 277,90 грн, а враховуючи, що було 23 робочих дні, тому, на її думку, середньоденний заробіток становить 229,50 грн (а.с.200, 232).

Однак ОСОБА_2 не врахувала, що з 5 277,90 грн, які вона отримала у жовтні, 3 533,40 грн становить допомога по листкам непрацездатності, а 1 774,50 грн - власне заробітна плата. З врахуванням положень пункту 4 Порядку №100, допомога за листками непрацездатності не включається при обчисленні середньоденного заробітку, а тому у даному випадку він становить 75,85 грн (1 744,50 грн / 23 робочих дні), що відповідає довідці Рожищенської РДА від 17 листопада 2014 року №314-05/14 (а.с.101).

Як наслідок, суд частково задовольняє позовні вимоги по відшкодуванню заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 517,00 грн, а у решті позовних вимог відмовляє.

Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (який містить 23 робочих дні) у розмірі 1 517,00 грн слід звернути до негайного виконання.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос в частині звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року.

Стягнути з Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області (45100, Волинська область, Рожищенський район, м. Рожище, вул. Грушевського, буд. 12, ідентифікаційний код юридичної особи 04051477) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 517,00 грн (одна тисяча п'ятсот сімнадцять гривень).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 1 517,00 грн (одна тисяча п'ятсот сімнадцять гривень) підлягає до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2014 року.