Ухвала суду № 41822382, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/53185/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року у справі за позовом управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив скасувати постанову старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області ВП 18727266 від 8 квітня 2011 року про арешт грошових коштів управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області в сумі 7642 грн. 49 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2011 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року позов задоволено частково. Скасовано постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області ВП 18727266 від 8 квітня 2011 року в частині включення до постанови суми виконавчого збору в розмірі 692 грн. 66 коп. та суми витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 23 грн. 23 коп. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, встановлених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходився виконавчий лист № 2а-51, виданий 5 березня 2010 року Рубіжанським міським судом Луганської області, про стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки, 2007-2008 роки в сумі 6926 грн. 60 коп.

Позивач в добровільному порядку у встановлений строк рішення суду не виконав, у зв'язку з чим державний виконавець виніс постанову від 8 квітня 2011 року про арешт коштів боржника в межах суми 7642 грн. 49 коп. (з яких 6926 грн. 60 коп. - сума, стягнута за рішенням суду; 692 грн. 66 коп. - виконавчий збір, 23 грн. 23 коп. - витрати на проведення виконавчих дій), що знаходяться на рахунку № 35212037000633 в УДК у м. Рубіжне ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 03196860.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з спірного рахунку відповідача, на який накладено арешт можуть бути списані лише кошти в рахунок стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, тому оскаржувана постанова є неправомірною лише в частині накладення арешту на грошові кошти позивача на вказаному рахунку щодо списання витрат на організацію і проведення виконавчих дій та виконавчого збору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 2 цієї статті державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 1 ст. 52 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ч. 2 цієї статті стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

А частина 3 вказаної статті визначає, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно ч. 4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються за наявності відповідного бюджетного призначення.

Частиною 4 п. 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що судові витрати, державне мито, штрафи, виконавчий збір, інші витрати на проведення виконавчих дій стягуються з рахунка, зазначеного у платіжній вимозі, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 «Оплата інших послуг та інші видатки». У разі коли у затвердженому кошторисі боржника цей код економічної класифікації видатків не передбачений або коли за цим кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша ніж сума списання, або коли на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за цим кодом, безспірне списання здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким стягується основний борг.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про неможливість накладення арешту на грошові кошти позивача на рахунку № 35212037000633 щодо списання витрат на організацію і проведення виконавчих дій та виконавчого збору, оскільки відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області при накладенні арешту на грошові кошти позивача не враховано вказану норму постанови Кабінету Міністрів України № 609 від 9 липня 2008 року.

Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк