Ухвала суду № 41822313, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/52867/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі за позовом управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови,

в с т а н о в и л а :

У травні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив скасувати постанову старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області ВП 11540232 від 8 квітня 2011 року про арешт грошових коштів управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, що містяться на розрахунковому рахунку № 35212037000633 в сумі 5271 грн. 04 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року позов задоволено частково. Скасовано постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області ВП 11540232 від 8 квітня 2011 року в частині включення до неї суми виконавчого збору в розмірі 478 грн. 16 коп. та суми витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 11 грн. 28 коп. В решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходився виконавчий лист № 2а-97, виданий 30 січня 2009 року Рубіжанським міським судом Луганської області, про стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки, 2007 рік в сумі 4781 грн. 60 коп.

Позивач в добровільному порядку у встановлений строк рішення суду не виконав, в зв'язку з чим державний виконавець виніс постанову від 8 квітня 2011 року про арешт коштів боржника в межах суми 5271 грн. 04 коп. (з яких 4781 грн. 60 коп. - сума, стягнута за рішенням суду; 478 грн. 16 коп. - виконавчий збір, 11 грн. 28 коп. - витрати на проведення виконавчих дій), що знаходяться на рахунку № 35212037000633 в УДК у м. Рубіжне ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 03196860.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходив з того, що з спірного рахунку відповідача, на який накладено арешт, можуть бути списані лише кошти в рахунок стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, тому оскаржувана постанова є неправомірною в частині накладення арешту на грошові кошти позивача на вказаному рахунку щодо списання витрат на організацію і проведення виконавчих дій та виконавчого збору.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати на проведення виконавчих дій стягуються після фактичного вчинення певних виконавчих дій, а тому арешт правильно накладено і з врахуванням цих сум.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставіповно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 2 цієї статті державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 1 ст. 52 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ч. 2 цієї статті стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

А частина 3 вказаної статті визначає, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно ч. 4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються за наявності відповідного бюджетного призначення.

Частиною 4 п. 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що судові витрати, державне мито, штрафи, виконавчий збір, інші витрати на проведення виконавчих дій стягуються з рахунка, зазначеного у платіжній вимозі, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 «Оплата інших послуг та інші видатки». У разі коли у затвердженому кошторисі боржника цей код економічної класифікації видатків не передбачений або коли за цим кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша ніж сума списання, або коли на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за цим кодом, безспірне списання здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким стягується основний борг.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки виходячи з положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з рахунку позивача № 35212037000633, призначеного для компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, допомоги на оздоровлення у разі звільнення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, може бути списано лише кошти в рахунок стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, а витрати на організацію і проведення виконавчих дій та виконавчий збір підлягають списанню з іншого рахунку. А відтак, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 КАС суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка ухвалена відповідно до закону, то колегія суддів на підставі ст. 226 КАС України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року скасувати, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк