Ухвала суду № 41822259, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

03 грудня 2014 року м. Київ К/800/41581/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Сумах (далі - УПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУПФ) про скасування вимоги та визнання рішення нечинним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, -

встановив:

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати вимогу УПФ № Ф-1482 від 20.02.2013 про сплату заборгованості та визнати нечинним рішення ГУПФ № 2759/05.1-15 від 21.03.2013.

Свої вимоги мотивував тим, що він одночасно є пенсіонером за віком за вислугою років та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, а відтак згідно частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), у редакції на час виникнення спору, звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У запереченні на касаційну скаргу УПФ, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

З січня 2012 року позивач є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

20.02.2013 УПФ прийняло вимогу № Ф-1482 про сплату позивачем недоїмки в сумі 6270,65 грн., яка є спірною у цій справі.

Не погоджуючись з вимогою УПФ, ОСОБА_4 звернувся до ГУПФ з скаргою про її скасування.

Рішенням ГУПФ № 2789/05.1-15 від 21.03.2013 скаргу ОСОБА_4 про скасування вимоги № Ф-1482 від 20.02.2013 залишено без розгляду, що також є спірним у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене частиною 1 статті 12 Закону України від «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та частиною 1 статті 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у редакціях, чинних на час вчинення спірних відносин, пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини 4 статті 4 цього Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набули чинності 6 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону № 2464-VІ. Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України № 21-59а14 від 15.04.2014.

Процедура подання та розгляду органами Пенсійного фонду України заяв платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскарження рішень про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами десятою, одинадцятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"; скарг банків на рішення про накладення фінансових санкцій, передбачених частиною дванадцятою статті 25 Закону визначається Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 08.10.2010 N 22-7 (далі Порядок), чинного на час прийняття спірного рішення.

Пунктами 2.1, 2.2 Порядку визначено, що у разі коли платник єдиного внеску вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган Пенсійного фонду) невірно визначив суму недоїмки, такий платник єдиного внеску має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність сум недоїмки, зазначених у вимозі.

Заява повинна бути подана до територіального органу Пенсійного фонду протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання платником єдиного внеску вимоги. Строк, встановлений для подання заяви, не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заяву та інші документи до неї здано на пошту.

Згідно пункту 2.6 Порядку у разі незгоди платника єдиного внеску з рішенням територіального органу Пенсійного фонду, прийнятим у межах процедури узгодження вимоги, подальше його оскарження здійснюється відповідно до вимог цього Порядку щодо розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду або в судовому порядку.

Скарга (заява), подана з порушенням порядку і строків, визначених пунктом 2.2 розділу II, пунктами 3.2, 3.3 розділу III та пунктом 4.1 розділу IV цього Порядку, а також у разі її відкликання відповідно до цього Порядку не підлягає розгляду органами Пенсійного фонду, про що виноситься рішення про залишення скарги (заяви) без розгляду (додаток 3) та робиться відмітка в журналі реєстрації скарг, про що зазначено у пункту 5.3 Порядку.

Враховуючи, те що позивач, звертаючись до ГУПФ із скаргою про скасування вимоги № Ф-1482 від 20.02.2013, порушив порядок і строк оскарження вимоги, визначені пунктом 2.2 розділу II Порядку, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку щодо правомірності рішення ГУПФ, а відтак про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду також погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій і доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді