Ухвала суду № 41821726, 08.12.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

"08" грудня 2014 р.Справа № 5017/2927/2012

За позовом: дочірнього підприємства „Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України"

до відповідача: Служби автомобільних доріг в Одеській області

про стягнення 5 488 079,00 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Латій О.В., довіреність №01-679/06 від 01.04.2014р.

від ДВС ГУ Юстиції в Одеській області: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: розглядається скарга Служби автомобільних доріг в Одеській області на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області в порядку ст.121-2 ГПК України.

28.10.2014р. відповідач звернувся до господарського суду Одеської області із скаргою (вх.№2-4823/14) на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області в порядку ст.121-2 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.11.2014р. скарга Служби автомобільних доріг в Одеській області була прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 08.12.2014р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду заперечення на скаргу (вх.№30174/14).

Представник відповідача (скаржника) скаргу підтримує та просить її задовольнити в повному обсязі.

Представник ДВС ГУ Юстиції в Одеській області в судові засідання з розгляду скарги не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, письмову позицію щодо скарги суду не надав.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, суд встановив:

Рішенням господарського суду Одеської області від 09 грудня 2013р. позов Дочірнього підприємства „Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" задоволено повністю, у зв'язку з чим, стягнуто з Служби автомобільних доріг в Одеській області заборгованість в сумі 5 488 079 (п'ять мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч сімдесят дев'ять) грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 66 120 (шістдесят шість тисяч сто двадцять) грн. 00 коп.

На виконання рішення господарського суду Одеської області 27.12.2013 судом було видано відповідний наказ.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 17.03.2014р. було відкрито виконавче провадження №42521986.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 17.03.2014р. було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області.

В обґрунтування поданої скарги відповідач зазначає, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 25.06.2014р. наказ господарського суду Одеської області повернуто стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення.

Оскільки, Законом України "Про введення мараторію на примусову реалізацію майна" реалізація майна державного підприємства не можлива.

Окрім того, відділ виконавчої служби, при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем було порушено приписи ст.ст.57, 58 Закону України "Про виконавче провадження", що і стало підставою для останнього звернутись до господарського суду Одеської області із даною скаргою.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.19 названого закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (п.1 ч.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ч.1 ст.25 вказаного закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Приписами п.9. ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно ст.1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частиною 1 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частина 5 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися

ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Приписами абз.2 п.9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ч.4 ст.82 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписами абз.2 п.9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

У відповідності з п.п.9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, судом встановлено, що виконання рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2014р. у справі №5017/2927/2012 має виконуватись в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", але з врахуванням положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Як зазначено у ч.1 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Отже, з врахуванням того, що майно (рухоме та не рухоме) Служби автомобільних доріг в Одеській області підпадає під дію положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області не забезпечує реального виконання рішення суду, а тому є необґрунтованим та безпідставним.

Судом встановлено, що накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області було здійснено державним виконавцем всупереч вимогам, закріпленим ч.5 ст.57 та ст.58 Закону України "Про виконавче провадження".

Доказів, спростовуючих вищенаведене представник ДВС у встановленому законом порядку суду не навів.

З урахуванням встановлених обставин скарги, господарський суд Одеської області визнає доводи Служби автомобільних доріг в Одеській області обгрунтованими та такими, що підтверджуються наявними матеріалами скарги, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 17.03.2014р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області, прийнята з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню судом недійсною.

Крім того, з врахуванням того, що постанову про накаладення арешту судом визнано недійсною, з урахуванням приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" як наслідки визнання недійсною постанови державного виконавця про накладення арешту на майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області, слід визнати недійсним арешт, накладений зазначеною постановою.

Керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Служби автомобільних доріг в Одеській області на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області - задовольнити частково.

2. Постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 17.03.2014р. було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області - визнати недійсною.

3. Визнати недійсним арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Службі автомобільних доріг в Одеській області, накладений Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 17.03.2014р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Суддя О.В. Цісельський