Постанова № 41821709, 26.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 910/16698/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника прокурора м. Києва, м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПершого заступника прокурора м. Києва, м. Київдо1. Київської міської ради, м. Київ 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об'єднання "ЛІКО-ХОЛДІНГ", м. Київпровизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, визнання відсутності права користування, відновлення становища, що існувало до порушення

за участю представників

прокуратури: Кузнецова Ю.В., посвідчення ГПУ від 26.11.2013 року № 023135,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: Прокопенко Т.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об'єднання "ЛІКО-ХОЛДІНГ" (далі за текстом - ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ") про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 456/1866 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів житлового та громадського призначення з паркінгом на вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва"; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 6, 14 га, що розташована по вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва, зареєстрованого 27.07.2005 року за № 82-6-00308 у Книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутності у ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" права користування земельною ділянкою площею 6, 1353 га (кадастровий номер 8000000000:79:065:0004), вартістю 21 839 894, 13 грн., що розташована на вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва; зобов'язання ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 6, 1353 га (кадастровий номер 8000000000:79:065:0004), вартістю 21 839 894, 13 грн., що розташована на вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва.

Також першим заступником прокурора м. Києва до господарського суду міста Києва було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій прокурор просив в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт на земельній ділянці площею 6, 1353 га (кадастровий номер 8000000000:79:065:0004) на вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт щодо будівництва об'єктів житлового та громадського призначення з паркінгом на вул. Червоноармійській, 137, 139 у Печерському районі міста Києва, а також заборонити здійснювати будь-які дії зі спірною земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року заяву першого заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову - задоволено; до вирішення спору по суті вжито заходів до забезпечення позову, а саме, заборонено ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт на земельній ділянці площею 6,1353 га (кадастровий номер 8000000000:79:065:0004) на вул. Червоноармійській 137, 139 у Печерському районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт щодо будівництва об'єктів житлового та громадського призначення з паркінгом на вул. Червоноармійській 137, 139 у Печерському районі м. Києва, а також заборонено здійснювати будь-які дії зі спірною земельною ділянкою.

Ухвалу суду першої інстанцій мотивовано пов'язаністю заходів до забезпечення позову у вигляді встановлення заборони відповідачу-2 та іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, з предметом позову, з огляду на те, що ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" протягом тривалого часу користується вказаною земельною ділянкою і забудова спірної земельної ділянки протягом розгляду даної справи може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі скасування судом оскаржуваного рішення Київської міської ради.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року було скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви першого заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вжиті судом заходи не є співвідносними із заявленими позивачем вимогами, оскільки предметом позову є немайнові вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а рішення суду про задоволення позову або про відмову в задоволенні позову, яке має бути винесено за результатами розгляду спору, буде містити висновки щодо законності прийняття відповідним органом рішення, відповідності закону вчиненого між відповідачами правочину або порушення сторонами норм законодавства та визнання рішення та правочину недійсними; крім того, прокурором документально не підтверджено наявності обставин, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів та не надано суду належних доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам держави при здійсненні землекористування на земельній ділянці до вирішення спору по суті.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року.

ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року - скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року, а представник відповідача-2 проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідача-1 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду.

В п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 року № 16 роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Разом з тим, предметом позову у даній справі є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 456/1866, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання відсутності у відповідача-2 права користування земельною ділянкою, зобов'язання відповідача-2 відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки.

При цьому, заходи, які просив вжити прокурор з метою забезпечення позову, не є пов'язаними з предметом спору і не є співвідносними із заявленими позивачем вимогами, оскільки предметом позову є немайнові вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а рішення суду про задоволення позову або про відмову в задоволенні позову, яке має бути винесено за результатами розгляду спору буде містити висновки щодо законності прийняття відповідним органом рішення, відповідності закону вчиненого між відповідачами правочину або порушення сторонами норм законодавства та визнання рішення та правочину недійсним.

Заявлені вимоги щодо відсутності у відповідача-2 права користування земельною ділянкою та про відновлення становища, що існувало до порушення прав шляхом повернення ділянки в користування відповідача-1, є похідними від вимог щодо недійсності рішення ради та договору оренди земельної ділянки, відповідно виконання судового рішення винесеного за результатами розгляду спору про недійсність договору укладеного між відповідачами, зокрема, у разі задоволення позовних вимог стосуватиметься прав та обов'язків сторін такого договору (відповідачів), а заборона до вчинення дій на земельній ділянці до вирішення спору по суті не свідчить про забезпечення вимог згідно заявленого позову.

Крім того, прокурором не було подано жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що вчинення відповідачем-2 дій по землекористуванню обумовлене безпосереднім порушенням прав на захист яких подано позов, і заборона на їх вчинення забезпечить виконання судового рішення про визнання недійсним рішення ради та договору оренди земельної ділянки.

Поряд з цим, в п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 року № 16 зазначено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні.

В той же час, заходи до забезпечення позову мають гарантувати реальну можливість для виконання судового рішення, відповідно підставою для забезпечення позову є встановлені судом обставини, які підтверджують, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вірно відзначено апеляційним господарським судом, в ухвалі суду першої інстанції про вжиття заходів до забезпечення позову не вказано, які докази свідчать про те, що без вжиття відповідних заходів до забезпечення позову відповідач-2 може уникнути виконання рішення суду чи за відсутності заборони землекористування земельною ділянкою така ділянка зникне чи зменшиться її цінність та не зазначено, в чому полягає загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення вимог прокурора про недійсність рішення ради та договору оренди земельної ділянки, без вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони використання земельної ділянки до вирішення спору по суті.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не є співвідносними із заявленими позивачем вимогами, оскільки предметом позову є немайнові вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а рішення суду про задоволення позову або про відмову в задоволенні позову, яке має бути винесено за результатами розгляду спору, буде містити висновки щодо законності прийняття відповідним органом рішення, відповідності закону вчиненого між відповідачами правочину або порушення сторонами норм законодавства та визнання рішення та правочину недійсними; крім того, прокурором документально не підтверджено наявності обставин, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів та не надано суду належних доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам держави при здійсненні землекористування на земельній ділянці до вирішення спору по суті.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність скасування ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на те, що її було винесено без врахування обставин справи та з порушенням приписів процесуального закону.

Посилання першого заступника прокурора м. Києва в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права та не спростовують законних і обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року у справі № 910/16698/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга