Рішення № 41819597, 01.12.2014, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/5030/14-ц

Провадження № 2/520/4252/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2014 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Козловій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» про розподіл спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом до відповідача та у останній редакції позовних вимог просила суд поділити сумісне майно подружжя, яким були сторони, шляхом визнання за відповідачем права власності на автомобіль Ford Kuga, чорного кольору, 2011 року виготовлення, д/н: НОМЕР_2, для чого визнати недійсним правочин (договір купівлі-продажу вказаного автомобіля), що укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - недійсним, визнати за відповідачем, ОСОБА_2, право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, визнати за позивачем право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, та зобов'язати відповідача ОСОБА_2 сплатити залишок споживчого кредиту №111234170000 одноособово.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала про те, що сторони у період з червня по 2004 року по серпень 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі та від такого шлюбу мають двох неповнолітніх дітей. В період подружнього проживання сторони набули рухоме та нерухоме майно, до яких позивач відносить спірні квартири та зазначений транспортний засіб. Також позивач вказала, що по при набуття транспортного засобу марки Ford Kuga, сімейні кошти, відповідач, ОСОБА_2, після розірвання шлюбу між сторонами, на власний розсуд, без згоди позивача, розпорядився таким майном, та відчужив автомобіль на користь ОСОБА_4, та з такого позивач вважає, що такий договір має бути визнано недійсним. Одночасно з тим позивач на обґрунтування своїх вимог додатково вказує, що на її думку суд, вирішуючи справу, має прийняти до уваги потребу позивача у коштовному лікуванні, факт проживання з нею неповнолітніх дітей подружжя, та відступити від презумпції рівності часток у спільному майні подружжя на користь позивача, та розподілити майно подружжя, відповідно до вимог позову у їх останній редакції.

Відповідач звернувся до суду з письмовими запереченнями у яких наполягав на несправедливості запропонованих позивачем умов поділу сумісно нажитого майна подружжя, вказував на відсутність підстав, для відступлення судом від презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя на майно, просив суд поділити майно подружжя, виділивши кожному по 1/2 ідеальній його частині, при цьому в судових засіданнях погоджувався сплачувати залишок боргу по кредитному договору самостійно.

Представник третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» звернулася до суду з письмовими поясненнями, згідно яких просила суд при ухваленні рішення врахувати законні інтереси банка як кредитора, у іпотеці якого перебувають спірні квартири. Окрім того в судовому засіданні представник банку пояснила, що в даному випадку в разі задоволення позову права банку порушені не будуть, оскільки квартира знаходиться в іпотеці банку, де іпотекодавцями є сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В судовому засіданні представник позивача наголошувала на доцільності розподілу майна подружжя відповідно до вимог позову в останній редакції, та підтримала такі вимоги з викладених за текстом уточненої позовної заяви підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову відповідно до викладених у ньому позовних вимог, та просив суд розподілити майно подружжя, визначивши частки права власності сторін у такому майні по 1/2 частині за кожним.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти позову в частині визнання договору купівлі-продажу автомобілю недійсним з тих підстав, що він придбав спірний транспортний засіб у його власника, та на те, що укладений між відповідачами договір купівлі продажу відповідає діючому законодавству, а автомобіль пройшов державну перереєстрацію та на теперішній час зареєстрований на ім'я ОСОБА_4, що на думку відповідача унеможливлює задоволення позову в частині визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_2 В наступному ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та просив відмовити в задоволенні позову в цій частині з підстав наданих у поясненнях в суді.

В судовому засіданні судом неодноразово роз'яснювалось сторонам право на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експертизи для належного визначення вартості майна подружжя, для визначення варіантів поділу такого майна, або з інших питань, що сторони вважають обґрунтованими та вирішення яких доцільне для розгляду цієї справи, однак жодного клопотання про призначення судової експертизи від сторін не надійшло.

Разом з тим судом не одноразово роз'яснювалось сторонам право на укладення мирової угоди, та в зв'язку з тим оголошувались перерви у судовому засіданні, однак вжиті заходи щодо врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди позитивних результатів не дали.

Окрім того, позивачу та її представнику судом неодноразово пропонувалось уточнити позовні вимоги у відповідності до норм чинного законодавства.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та кореспондуючі ним правовідносини.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2013 року по справі №520/12973/13-ц, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 22 червня 2014 року по 23 грудня 2013 року.

Згідно пояснень сторін, що були надані у судових засіданнях, та не оспорювались, на час вирішення справи судом спільні діти сторін - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з позивачем, ОСОБА_1, та перебувають на її утриманні. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, копією рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/4141/14-ц від 23.05.2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання спільних неповнолітніх дітей.

Вказані обставини відповідно до положень ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими та додаткового доказування не потребують.

На теперішній час між колишнім подружжям виник спір щодо набутого у період шлюбу майна.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. ст.70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі та відповідно до роз'яснень п. 24 Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно з роз'ясненнями наданими у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69, СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Так, з пояснень сторін та матеріалів справи вбачаються наступні відомості про майно та зобов'язання сторін, що були набуті ними у період шлюбу.

З аналізу витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, індексний №23420766 від 24.06.2014 року (а.с. 64), вбачається, що квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_2. Вказана квартира належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 30.11.2012 року, що видано на підставі рішення Виконкому Таїровської селищної ради від 27.07.2012 року за № 718, що випливає з витягу про державну реєстрацію прав (а. с. 10) та копії вказаного рішення Виконкому Таїровської селищної ради (а. с. 9).

Відповідно до аналізу витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, індексний №23419453 від 24.06.2014 року (а. с. 65) та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, витяг №13567640 від 25.02.2007 року (а. с. 16) вбачається, що квартира АДРЕСА_1, належить сторонам по справі на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожному на підставі договору купівлі-продажу від 12.02.2007 року.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а. с. 20), 20.09.2012 року автомобіль марки Ford Kuga, 2011 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1, було зареєстровано за ОСОБА_2

Вказаний транспортний засіб було набуто відповідачем у власність на підставі договору фінансового лізингу №100084-3 від 21.08.2011 року (а. с. 22).

Згідно довідки, виданої Центром №1 надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Одеса, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Області від 17.05.2014 року, вих. № 42/1-1282, вказаний транспортний засіб 10.01.2014 року було знято з обліку для реалізації, та 17.01.2014 року зареєстровано на ім'я ОСОБА_3, та на теперішній час вказана особа є власником зазначеного автомобіля, та на автомобіль було видано д/н НОМЕР_2 (а.с. 36).

В період перебування у шлюбних відносинах, згідно пояснень учасників судового засідання - діючи у інтересах родини, ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту №11132417000 від 23.03.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав споживчий кредит в розмірі 44470,00 дол. США із строком кредитування 120 місяців, зі сплатою 13,5 відсотків річних, залишок заборгованості за яким станом на 29 липня 2014 року складає 11822,00 дол. США, а фактично сплачено - 32648,00 грн., що випливає з довідки АТ «УкрСиббанк» №52-2/33/164від 09.07.2014 року (а.с.129). Згідно іпотечного договору від 23.03.2007 року, що посвідчено у встановленому законом порядку, р.№69. ОСОБА_1, з метою забезпечення належного виконання позичальника за вказаним кредитним договором передала кредитору у іпотеку приналежне їй майно: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, з чого можна зробити висновок про отримання відповідачем ОСОБА_2 вказаного споживчого кредиту в інтересах сім'ї та за взаємною згодою подружжя.

Іншого майна та зобов'язань сторонами до поділу в ході розгляду справи не заявлялось.

Первинна та уточнена позовні заяви містять вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу автомобіля Ford Kuga, 2011 року випуску, що укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - недійсним, при цьому підставами, з яких позивач просить про визнання договору недійсним, вона зазначає те, що відповідач уклав такий договір відчуження їх спільного сумісного майна без її згоди, що спростовується вищевказаними відомостями про підстави набуття відповідачем права власності на такий автомобіль та відомостями про його реєстрацію (а.с.22, а.с. 36), з яких вбачається що такий транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність представлених стороною позивача доказів щодо вказаних доказів, зважаючи на презумпцію дійсності правочину, що закріплена ст. 204 ЦК України, дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності підстав, встановлених законом для визнання вказаного правочину недійсним, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Як вбачається з наведеного аналізу - на теперішній час автомобіль марки Ford Kuga, 2011 року випуску, на теперішній час, вибув з володіння ОСОБА_2 Належним власником такого автомобіля на теперішній час є ОСОБА_3, що унеможливлює вирішення питання про поділ такого автомобіля як майна подружжя, натомість, відповідно до роз'яснень, які викладені у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, такі обставини є підставою для порушення питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості такого майна, що може бути встановлена за згодою сторін або на підставі висновку відповідної судової автотоварознавчої експертизи, однак вимоги про стягнення такої компенсації позивачем заявлені не були (пори неодноразові роз'яснення судом), згоди щодо вартості такого автомобіля сторони у судовому засіданні не дійшли, автотоварознавча експертиза з оцінки такого транспортного засобу - не проводилась, що відповідно до положень ст. 10, 11 ЦПК України перешкоджає суду у застосуванні належного способу захисту прав та інтересів позивача, та тягне за собою відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо спірних квартир АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2, про поділ яких порушується питання, то суд зазначає, що відповідно до наведеного вище аналізу, квартира АДРЕСА_1 на теперішній час належить сторонам на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожному, що виключає необхідність у її поділі, в порядку, передбаченому для поділу майна подружжя.

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 на час вирішення справи зареєстроване за відповідачем, ОСОБА_2, та зважаючи на те, що право власності на неї відповідачем було набуто, згідно Витягу про державну реєстрацію прав (а.с. 10), 17.12.2012 року (тобто у період перебування сторін у шлюбних відносинах), на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Таїровської Селищної ради від 27.07.2012 року (а.с. 9), суд доходить висновку про те, що таке майно є сумісно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та про можливість поділу такої квартири між ними, у порядку, передбаченому для поділу майна подружжя, що є неподільною річчю, тобто визначивши ідеальні частки кожного співвласника - по 1/2 частині, що відповідає роз'ясненням наданим у п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно яких вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Висновок щодо неподільності зазначеної квартири АДРЕСА_2 випливає з відсутності серед матеріалів справи висновку експерта щодо можливості поділу зазначеної квартири, та аналізу положень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991 року №7 (із наступними змінами), відповідно до яких виділ у натурі частки жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожний із сторін (співвласників) може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир в окремі квартири на сім'ю (ст.100 СК України). Та таким чином діюче законодавство не передбачає такий реальний поділ квартири, коли з однієї самостійної квартири виділяють кілька комунальних, тобто відбувається погіршення житла.

Висновок щодо необхідності поділу такого майна шляхом виділу ідеальних часток у праві спільної часткової власності ґрунтується також і на відсутності передбаченої положеннями ст. 71 СК України згоди будь-кого з подружжя, щодо отримання грошової компенсації його частки у такому майні, що об'єктивно підтверджується наданими у судовому засіданні поясненнями сторін.

Щодо вимог позивача про розподіл зобов'язань подружжя, а саме - зобов'язання відповідача ОСОБА_2 одноособово сплатити кредит за кредитним договором №11132417000 від 23.03.2007 року - одноособово, суд зазначає про те, що у судовому засіданні сторони згоди щодо розподілу сумісно нажитого майна - не досягли, належних доказів, щодо сукупної вартості майна подружжя суду не надано, а за такого, не маючи можливість зробити обґрунтований висновок щодо вартості спільного майна подружжя, яке сторони мають у своєму володінні, суд доходить висновку про неможливість об'єктивного та справедливого поділу зобов'язань подружжя, зокрема зобов'язань з погашення кредиту за кредитним договором №11132417000 від 23.03.2007 року, у спосіб, про який просить позивач.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 58, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до положень ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, якими, виходячи з наведених вище обставин, вбачається припущення про недійсність правочину між відповідачами щодо купівлі-продажу спірного автомобілю, припущення про справедливість поділу майна, відповідно до запропонованого позивачем варіанту, згідно якого рівноцінним позивач вважає визнання за позивачем права на спірну квартиру АДРЕСА_2, а за відповідачем - права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1, спірний автомобіль з умовою визнання такого відповідача одноосібним боржником за грошовим зобов'язанням заборгованість у якому складає 11822,00 дол. США, оскільки в ході вирішення справи судом таке не було підтверджено належними доказами, та разом з тим в ході вирішення справи було встановлено відсутність згоди ОСОБА_2, щодо поділу майна (неподільного майна) у запропонований позивачем спосіб, шляхом взаємних поступок у приналежних сторонам частках такого майна.

Разом з тим за текстом позовної заяви позивач, посилаючись на її скрутне матеріальне становище, потребу у коштовному лікуванні (в обґрунтування якого надала копію виписного епікризу, з якого вбачається факт захворювання позивача за зазначеним діагнозом, однак не вбачається жодних відомостей про вартість лікування) та факт утримання двох, спільних з ОСОБА_2 дітей, просила суд задовольняючи її позов відступити від презумпції рівності часток колишніх членів подружжя при поділі майна, однак така вимога задоволенню не підлягає виходячи з роз'яснень, наданих у пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Таким чином, збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, можливе при наявності певної умови - якщо розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України позивач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені нею обставини.

Проте будь-які докази, які б підтверджували, що розмір аліментів, які одержує позивач, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та лікування, суду не надано.

Натомість до матеріалів справи долучено копію рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/4141/14-ц від 23.05.2014 року, за яким, суд, врахувавши всі істотні обставини для визначення розміру аліментів (ст. 182 СК України), постановив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі по 500 грн., щомісяця, на утримання кожного з дітей, до настання їх повноліття, або до зміни матеріального становища сторін, та відомостей щодо невиконання відповідачем такого рішення суду (прострочення сплати аліментів), суду не надано.

При цьому позивачем вказане рішення не оскаржувалось, що було встановлено в судовому засіданні згідно пояснень представника позивача, та питання відповідно до ст. 192 СК України про збільшення розміру аліментів позивачем теж не порушувалось.

Тому суд вважає, що підстави для відступлення від рівності часток при розподілі спільного майна подружжя - відсутні, оскільки даний факт позивачем в судовому засіданні не доведено, натомість суд роз'яснює право позивача відповідно до ст. 192 СК України звернутися з вимогою до суду про збільшення розміру аліментів на утримання дітей.

Та разом з тим, враховуючи неможливість визначення вартості майна подружжя, що підлягає поділу через відсутність належних її доказів, суд зазначає, що й можливості дійти об'єктивного висновку про відступлення від засад рівності часток співвласників можливим не вбачається, атому таке клопотання позивача задоволенню не підлягає.

За підсумком наведеної оцінки доказів та зазначених висновків суду щодо частин позовних вимог та обставин, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог та заперечень, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову, в частині поділу квартири АДРЕСА_2, шляхом визнання за кожним з колишнього подружжя права власності на ідеальну частку такої квартири в розмірі 1/2.

Вирішуючи відповідно до положень ст. 88 ЦПК України питання про розподіл судових витрат за підсумками розгляду цивільної справи судом, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію понесених нею судових витрат в розмірі 1218,00 грн. виходячи з того, що позивачем за розгляд майнових вимог позову було сплачено судовий збір у максимальному розмірі, оскільки на час відкриття провадження по справі встановити вартість спірного майна, що складає три самостійні об'єкти, встановити було не можливо. В ході вирішення справи вартість такого майна встановлено не було, а з такого суд дійшов висновку про пропорційне (до частини задоволених вимог) стягнення компенсації, відповідно до розрахунку 3654,00 / 3 * 1= 1218,00 грн., оскільки судом було задоволено вимоги лише щодо поділу одного з трьох об'єктів спірного майна.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-61, 88, 208, 213-215, ЦПК України, ст.ст. 60, 65, 69, 70, 71, 182 СК України, ст.ст. 203, 204, 215, 325, 368, 365 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 74,6 кв.м., у тому числі житловою 35,0 кв.м.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 компенсацію понесених нею судових витрат в розмірі 1218,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя П. А. Прохоров