Ухвала суду № 41819033, 04.12.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/9529/14-ц 04.12.2014 04.12.2014 04.12.2014

Провадження № 22ц/784/2963/14 Суддя першої інстанції Боброва І.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

4 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Яценко Л.В.,

за участю представника боржниці - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника боржниці ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2014 року за поданням державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про примусове проникнення до житла по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 по усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення ,-

В С Т А Н О В И Л А:

30 вересня 2014 року державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції ( надалі - відділ ДВС) звернувся до суду з поданням про отримання дозволу на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1 для проведення виселення ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми.

Свої вимоги державний виконавець мотивував тим, що у провадженні відділу ДВС знаходиться виконавче провадження по виконанню виконавчого листа про виселення ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми з вказаної квартири.

Проте, ОСОБА_4 не бажає добровільно виконувати рішення суду та своїми діями навмисно затягує виконання судового рішення та перешкоджає вчиненню виконавчих дій.

Посилаючись на викладене, державний виконавець просив дозволити йому примусово проникнути до житла боржниці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, для проведення виконавчих дій з виселення ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2014 року в задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

В апеляційній скарзі представник боржниці просила скасувати ухвалу суду та направити її до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на незаконність судового рішення, оскільки суд дійшов помилкового висновку, що рішення суду про виселення передбачає можливість проникнення до житла.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні в Заводському відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа по справі №2/487/615/2013, виданого 17 липня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва про виселення ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми з квартири АДРЕСА_3

(а.с.137-142).

12 вересня 2013 року на адресу боржниці було направлено вимогу державного виконавця в строк до 19 вересня 2013 року виконати рішення суду та виселитись з квартири АДРЕСА_1. Згідно акту державного виконавця від 19 вересня 2013 року рішення суду боржницею не виконано (а.с.146).

21 січня 2014 року на адресу боржниці було повторно направлено вимогу державного виконавця в строк до 23 січня 2014 року виконати рішення суду та виселитись з квартири (а.с.148). За змістом акту державного виконавця від 23 січня 2014 року рішення суду боржником виконано не було (а.с.149).

В силу ст. 376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Зі змісту цієї процесуальної норми вбачається, що зазначений порядок звернення державного виконавця до суду передбачено у випадках коли виникає необхідність виявити майно боржника чи кошти, які знаходяться у житлі чи іншому володінні боржника або іншої особи, які володіють або користуються цією нерухомістю на законних підставах, а також у випадку виконання рішення про відібрання дитини.

Між тим, як встановлено рішенням апеляційного суду від 13 червня 2013 року власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_3 - стягувач за виконавчим провадженням. Боржниця ОСОБА_4 не є власником цього житла та втратила право користування ним, а тому вона та члені її родини підлягають виселенню.

Порядок виконання судового рішення про виселення боржника передбачено ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження», а також Інструкцією з організації примусового виконання рішення.

Крім того, відповідно до п. ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусового відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання державного виконавця про примусове проникнення до житла.

Доводи скарги щодо помилковості висновку районного суду про те, що судове рішення про виселення передбачає можливість проникнення до житла протирічить конституційним гарантіям недоторканості житла, судова колегія не приймає до уваги з огляду на таке.

Конституційна гарантія недоторканості житла не поширюються на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканість житла, яке визначено у Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зазначена ухвала постановлена з додержанням вимог закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення скарги і залишення ухвали без змін.

Керуючись статтями 303, 312, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника боржниці ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий Судді