Рішення № 41816243, 17.11.2014, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/5463/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2014 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

при секретарі Обертас Н.М.

з участю представника позивача Зварича В.В.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про демонтаж самочинно влаштованої господарської споруди,

встановив:

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради в серпні 2014 року звернулася до суду із позовом, в якому просить зобов'язати ОСОБА_2, співвласницю будинку на АДРЕСА_1 демонтувати господарську споруду розміром 5,30Х3,00 м без фундаменту, самочинно влаштовану між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1, яка накрита металом з металевими воротами. Свої позовні вимоги мотивує тим, що при виході за вказаною адресою працівниками ЛКП «Скнилівок» проведено перевірку та встановлено, що відповідач у подвір'ї вказаного будинку встановила самовільно, без отримання дозвільних документів Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, зазначену господарську споруду, чому розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 23.12.2013 року відповідача зобов'язано демонтувати таку споруду. ОСОБА_2 06.02.2014 року та 17.02.2014 року попереджалася ЛКП «Скнилівок» про добровільний демонтаж самочинно встановленої господарської споруди, проте вона цього не виконала, що було встановлено актом ЛКП «Скнилівок» від 24.02.2014 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, покликаючись на мотиви такого, просить позов задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позову заперечили, зазначивши, що ОСОБА_2 та треті особи - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також ОСОБА_7 є співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_2 виділено в користування частину жилих приміщень будинку та сарай під літ. «Б». Відмітили, що ОСОБА_2 встановлено не господарську споруду, про яку йдеться в позові, а накриття з металевими воротами без фундаменту, яке використовувалось для господарських потреб, що не є капітальною спорудою, нерухомістю і не належить до самочинного будівництва, а тому на спорудження такого не потрібно дозволу органу місцевого самоврядування. Вважають, що влаштування ОСОБА_2 спірної господарської споруди не порушує законних прав інших співвласників будинковолодіння. Просять в позові відмовити за безпідставністю.

Треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його представник просять позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити, вважають, що влаштована відповідачем споруда не є тимчасовим накриттям, як вона стверджує, оскільки попри те, що не має фундаменту, має стаціонарні металеві ворота, одна з її стін із бляхи, накриття споруди також металеве, стаціонарно закріплене на каркасі. Крім цього, зазначили, що таке розташування самочинно влаштованої споруди суттєво порушує їхні права, як співвласників будинку, вони обмежені у доступі до будинку, комунікацій, своїх будівель, розміщених на земельній ділянці, яка є в спільному користуванні співвласників будинку. Також зауважили, що з покрівлі спірної споруди постійно затікає на будинок, в підвальне приміщення будинку та сарай під літ. «Е», належний ОСОБА_5 Неодноразові прохання відповідачу знести споруду або перебудувати не призвели до позитивного результату, а відтак вважають позов підставним.

Заслухавши пояснення сторін і третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 та її брати - треті особи ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також ОСОБА_7 являються співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 належиться по 5/18 частини такого, а ОСОБА_7 1/6 частина вказаного будинковолодіння. Усі вказані особи зареєстровані у житловому будинку за вказаною адресою (а.с. 6).

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 17.10.2003 року встановлено порядок користування будинковолодінням по АДРЕСА_1, зокрема, виділено в користування ОСОБА_2 жиле приміщення під літ. 1-6, площею 12,3 м2, і 1-5, площею 10,6 м2, сарай «Б» (а.с. 46).

Також встановлено, що ОСОБА_2 на подвір'ї вказаного будинку, на земельній ділянці, яка є в комунальній власності та перебуває у спільному користуванні співвласників будинку, між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1 самочинно встановила господарську споруду, яка накрита металом з металевими воротами.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до п.3.4. розділу VI Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №3704 від 08.07.2010 року, п.4.3.4 Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 5 від 06.01.2012 року, та п.3.1. Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року № 835 до повноважень районної адміністрації в галузі будівництва належить розгляд та вжиття заходів, у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку, щодо фактів самочинного будівництва.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 802 від 23.12.2013 року «Про самочинне будівництво, здійснене гр. ОСОБА_2.» відповідача було зобов'язано в термін до 10.02.2014 року демонтувати самочинно встановлену господарську споруду між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1, яка накрита металом з металевими воротами. На виконання цього розпорядження адміністрація ЛКП «Скнилівок» попереджала відповідача про необхідність демонтажу вказаної господарської споруди, що відповідачем виконано у встановлений строк не було, не демонтовано спірну споруду і на час розгляду справи у суді.

Наведене стверджується поясненнями представника позивача, відповідача та її представника, третіх осіб, представника третьої особи, розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 23.12.2013 року № 802 (а.с.4), витягом із протоколу № 39 засідання міжвідомчої комісії від 17.12.2013 року (а.с.5), технічним паспортом на будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 13-16), актами ЛКП «Скнилівок» від 11.12.2013 року (а.с. 7) та від 24.02.2014 року (а.с. 12), попередженнями (а.с. 9, 11), актом-попередження від 14.11.2013 року (а.с. 40), даними протоколу про адміністративне правопорушення від 18.11.2013 року (а.с. 41), постановою № 206 від 21.11.2013 року про адміністративне правопорушення (а.с. 17), а також долученими світлинами спірної господарської споруди.

У відповідності до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Об'єктами будівництва, згідно ст.4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем, дозволу на встановлення господарської споруди вона не отримувала, про отримання такого не зверталась, дана споруда використовується для господарських потреб. Згідно пояснень відповідача, така споруда встановлена нею в 1995 році, однак достовірність таких тверджень нічим не підтверджена. Натомість, відповідно до технічного паспорта від 22.11.2006 року господарської споруди, яка б знаходилась між стіною будинку по АДРЕСА_1 та огорожею будинковолодіння по АДРЕСА_2 немає. Також, з пояснень третіх осіб видно, що спірна споруда встановлена відповідачем після 2007 року.

У відповідності до п.п. 1.3, 1.6.3 Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 вересня 2011 року № 835 житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без отриманих у встановленому законодавством порядку містобудівних умов та обмежень, архітектурно-планувальних вимог або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним будівництвом є нове будівництво, розширення будинків або споруд без дозволу виконавчого органу міської ради, без належно затвердженої проектної документації, без дозволу інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області на виконання будівельних робіт.

Суд не бере до уваги покликання відповідача та його представника про те, що нею влаштована не господарська споруда, а накриття з металевими воротами без фундаменту і таке не є нерухомим майном, відтак не може вважатись самочинним будівництвом, дозвіл на спорудження такого накриття не вимагається, оскільки таке спростовується вищенаведеними доказами по справі.

Так, згідно пояснень третіх осіб та представлених світлин спірної споруди, така хоча і встановлена без фундаменту, однак має стаціонарні металеві ворота, одна з її стін із бляхи, накриття споруди також металеве, стаціонарно закріплене на каркасі, а отже не може вважатись будівлею тимчасового характеру, накриттям чи навісом, оскільки встановлена стаціонарно, стоїть протягом тривалого часу, виготовлена із довговічних матеріалів, не є збірно-розбірною, не має сезонного характеру.

З огляду на наведене, суд критично оцінює покликання відповідача на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджену Наказом Держбуду України № 127 від 24.05.2001 року, яким передбачено, що не належить до самочинного будівницва зведення на земельній ділянці, зокрема, тимчасових будівель та споруд, навісів. Крім цього, наведене положення стосується лише одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків, а будинок по АДРЕСА_1 є індивідуальним житловим будинком, співвласниками якого є кілька осіб.

Між тим, судом встановлено, що при встановленні господарської споруди ОСОБА_2 було порушено приписи Державно-будівельних норм України, зокрема, абзацом 3 пункту 3.25* Державно-будівельних норм України (ДБН) 360-92** «Містобудування. Планування міських та сільських поселень» передбачено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Як вбачається з пояснень третіх осіб, з самовільно встановленої споруди за відсутності відповідних інженерно-технічних заходів постійно відбувається замокання житлового будинку по АДРЕСА_1, підвалу будинку, а також сараю ОСОБА_5 під літ.«Е».

Крім цього, судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що самочинне встановлення господарської споруди між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1 порушує права співвласників будинковолодіння, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в судовому засіданні наполягали на задоволенні позову. Будівля встановлена відповідачем на земельній ділянці, яка перебуває в спільному користуванні співвласників будинку, інші співвласники будинку не надавали дозволу ОСОБА_2 на влаштування спірної споруди.

Суд критично ставиться до покликань відповідача про те, що вона влаштувала накриття для того, щоб зберігати господарське приладдя, так як не має іншої господарської будівлі для цієї мети, з огляду на те, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 17.10.2003 року вирішено надати ОСОБА_2 у користування сарай під літ. «Б».

Зі змісту ст. 10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із наведеного та враховуючи, що ОСОБА_2 самовільно, без дозвільних документів органів місцевого самоврядування, з порушенням будівельних норм, встановила господарську споруду, що порушує права інших співвласників будинку і користувачів земельної ділянки, тому позов слід задовольнити, зобов'язати відповідача демонтувати за власні кошти самочинно встановлену господарську споруду, розміром 5,30Х3,00 м без фундаменту, самочинно влаштовану між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1 у м.Львові, яка накрита металом з металевими воротами.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У зв'язку з цим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 243,60 грн. судового збору, сплаченого позивачем (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, співвласницю будинку по АДРЕСА_1, демонтувати господарську споруду, розміром 5,30Х3,00 м без фундаменту, самочинно влаштовану між стіною житлового будинку АДРЕСА_1, існуючою цегляною огорожею будинковолодіння АДРЕСА_2 та стіною сараю під літ. «Е» по АДРЕСА_1, яка накрита металом з металевими воротами.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04056084, код банку 825014, р/р 35424009004672) 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: Колодяжний С.Ю.