Ухвала суду № 41814455, 28.11.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Готри Т.Ю., Джуги С.Д.

при секретарі - Чейпеш С.І.

з участю - представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Берегівського районного суду від 22 вересня 2014 року справу за поданням заступника начальника відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції Бубняк Г.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, без вилучення паспортного документу, до виконання ним зобов'язань, -

у с т а н о в и л а :

Зазначеною ухвалою було задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Берегівського РУЮ Бубняк Г.О. та встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_2, до виконання ним зобов'язань, покладених ухвалою Берегівського районного суду від 09 вересня 2013 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити ухвалу, якою відмовити державному виконавцю у задоволенні клопотання про обмеження його у праві виїзду за кордон.

Зазначає, що державним виконавцем не доведено факт ухилення його від виконання зобов'язань, не надано документів щодо вчинених державним виконавцем дій, спрямованих на виконання рішення, не надано доказів того, що у нього є паспорт громадянина України для виїзду за кордон та він має намір чи реальну необхідність для виїзду за кордон.

Крім того, державним виконавцем вже накладена заборона на відчуження належного йому рухомого і нерухомого майна і обмеження у праві виїзду за кордон лише позбавить його можливості поїхати в іншу країну.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Берегівського районного суду від 09 вересня 2013 року була визнана мирова угода, укладена 16 липня 2013 року між сторонами виконавчого провадження стягувачем ПАТ «Фольксбанк» (змінило найменування на ПАТ «Ві Ес Банк») та боржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у процесі виконання рішення Берегівського районного суду від 24 листопада 2011 року у справі № 2-682/11 за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту, яким стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Фольксбанк» грошові кошти в сумі 158 128,21 дол.США (1 260 455,70 грн).

Відповідно до п.9 мирової угоди в разі невиконання чи неналежного виконання умов мирової угоди з боку боржників, у тому числі при порушення будь-яких строків розрахунків, зазначених у п.2 цієї угоди, всі домовленості між сторонами, визначені у п.2, 4, 5 цієї угоди, скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено цю мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами ДВС згідно чинного законодавства (а.с. 6-8).

07 лютого 2014 року ПАТ «Ві Ес Банк» у зв'язку з невиконанням мирової угоди подало до відділу ДВС Берегівського РУЮ заяву про відкриття виконавчого провадження та просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 157 451,45 дол.США (1 371 087,23 грн.) (а.с. 9).

За заявою стягувача 14 лютого 2014 року державним виконавцем Бубняк Г.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання ухвали Берегівського районного суду від 09 вересня 2013 року по справі № 2-682/11. Боржнику було надано строк для добровільного виконання до 21 лютого 2014 року (а.с. 11).

Постанова була отримана боржником 19 лютого 2014 року, що підтверджується його підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 14).

Зазначена постанова була оскаржена боржником до Берегівського районного суду. Ухвалою цього суду скарга боржника була залишена без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України (а.с. 18).

Постановою від 11 квітня 2014 року було накладено арешт на все майно боржника в межах суми боргу та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику (а.с. 15-16).

За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Верховний Суд України узагальнюючи судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у листі від 01 лютого 2013 року зазначив, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, тому саме на останнього покладається тягар доказування.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

На підставі наведеного вище ВСУ зробив висновок, що поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відкриття виконавчого провадження була заява стягувача про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки останній не виконував умови укладеної між сторонами мирової угоди та не сплачував заборгованість згідно з погодженим ними графіком.

Боржник отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження не виконав зобов'язання у встановлений строк та не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов'язань до моменту звернення державного виконавця до суду із зазначеним клопотанням.

Матеріали справи не містять даних про те, що у боржника не було реальної можливості виконати покладені на нього судовим рішенням зобов'язання, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо, що свідчить про його ухилення від виконання.

При зверненні з апеляційною скаргою боржником не надано доказів того, що ним вчиняються дії, направлені на виконання рішення суду.

Крім того, обмеження у праві виїзду за межі України носить тимчасовий характер і встановлюється до моменту виконання боржником покладених на нього зобов'язань.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про обґрунтованість подання заступника начальника відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції Бубняк Г.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, без вилучення паспортного документу, до виконання ним зобов'язань.

Проте, в судовому засіданні апеляційного суду представник боржника надав довідку, видану 24 листопада 2014 року лікарем відділення неврології ОСОБА_6, в якій зазначено, що ОСОБА_2 є пацієнтом лікарні Саболч-Сотмар-Березької області та Університетської лікарні та з 08 липня 2014 року перебуває на лікуванні з діагнозом «менінгіт». Через загрозу бактеріальної інфекції пацієнту необхідно регулярно проходити обстеження кожні два місяці протягом одного-трьох років. Пропущення чергового січневого обстеження несе в собі особливу небезпеку, наслідки чого можуть призвести до тяжких неврологічних чи інших ускладнень.

За таких обставин, у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ч.2 ст.307, ст.ст.312, 377-1 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Берегівського районного суду від 22 вересня 2014 року - скасувати.

У задоволенні подання заступника начальника відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції Бубняк Г.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, без вилучення паспортного документу, до виконання ним зобов'язань - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д і :

Готра Т.Ю. Боднар О.В. Джуга С.Д.