Рішення № 41812027, 01.12.2014, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

643/13283/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2014 р. Московський райсуд м. Харкова у складі головуючого судді Оксененко В.А., з участю секретаря Дмитрієвої Є.О, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування частково недійсними, визнання права власності в порядку спадкування: 3 особи, 11-я Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада, -

встановив:

ОСОБА_1 04.09.2013 р. звернувся до Московського суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування частково недійсними, визнання за ним права власності в порядку спадкування.

Представники позивача в суді підтримали позовні вимоги та вказали в обґрунтування наступне.

Власниками квартири АДРЕСА_1 в м.Харкова є ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_3 померла. Спадкоємцями після її смерті стали її чоловік та ОСОБА_1, як син померлої. Спадок позивач прийняв фактично: після смерті матері забрав її речі, сплачував комунальні платежі, тому, за правилами ЦК України 1963 р. є таким, що прийняв спадщину фактично. Коли позивач у 2012 р. звернувся до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину, з*ясувалось, що 15 серпня 2007 р. батько позивача ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті дружини та 09.07.2010 р. подарував в цілому квартиру своєму сину ОСОБА_2 Просять суд визнати свідоцтво про право на спадщину від 15.08.2007р. частково недійсним з підстав того, що позивач є спадкоємцем 1-ї черги, прийняв спадщину фактично, тому, йому належить ? частини квартири за законом після смерті матері. ОСОБА_4 не мав прав розпоряджатись цією часткою квартири, тому, договір дарування від 09.07.2010 р. теж належить визнанню частково недійсним. Просять визнати право власності за ОСОБА_1 на ? ч. квартири АДРЕСА_1 в м.Харкова в порядку спадкування за законом.

Відповідач позов не визнав, вказав, що у 2009 р. за проханням батька, поселився та став проживати разом з ним у вказаній квартири. За цей час він жодного разу не бачив ОСОБА_1 та той ані з батьком, ані з ним не спілкувався, матеріальної допомоги батьку не надавав. Ремонт у квартири робив сам батько, за власні кошти; оплачував квартиру теж батько, а після його смерті оплачує квартиру він. У 2010 р. за власним волевиявленням батько подарував квартиру йому та з цього часу він є її законним власником. За життя батько не визнавав позивача спадкоємцем та з цього приводу йому нічого не казав. Крім того, спірна квартира була надана у 1981 році його батьку ОСОБА_4, його матері ОСОБА_5 та йому, як інваліду.

3 особи: 11-я Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада до суду не з*явились, про день, час розгляду справи повідомлені належним чином і суд розглянув справу у їх відсутності.

Вислухавши сторони, вивчивши надані письмові докази, суд приходить до наступного.

ОСОБА_3 є матір*ю ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1.

17 березня 1998 р. квартира АДРЕСА_1 в м. Харкові була приватизована ОСОБА_3, ОСОБА_4 (аркш.9)

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть.

Спадкоємцями 1-ї черги після смерті ОСОБА_3 є її чоловік ОСОБА_4 та її син ОСОБА_1

Статтею 549 ЦК України (1963 р.) було передбачено, що «Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.»

Позивач, посилаючись на правила цієї статті ЦК України стверджував, що він виконав дії, які свідчать про прийняття ним спадщини після смерті матері, оскільки, забрав її особисті речи та ніс витрати по утриманню квартири.

Але, суд не може погодитись с такими доводами з наступних підстав.

Виходячи зі змісту наведеної норми права, спадкоємець, якій прийняв спадщину фактично, повинен довести суду, що він вступив в управління або керування спадком.

Разом з тим, доказів, які б свідчили про здійснення таких дії ОСОБА_1 суду не надано та про їх існування не зазначено.

На час смерті спадкодавця спадкоємець ОСОБА_1 був прописаний та проживав за іншою адресою.

Як впливає з фінансових документів (квитанцій, договору), що містяться в матеріалах цивільної справи, ОСОБА_4 самостійно оплачував квартиру, яка є спадковим майном, дбав про неї.

Прийняття після смерті матері, яка є найціннішою людиною для позивача, її особистих речей не може бути розцінено судом (за відсутності інших належних та допустимих доказів) як вступ спадкоємця в управління або керування спадком.

Тому, суд не знаходить правових підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину на ? частини АДРЕСА_1 в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_3, виданого 11-ю Харківською нотаріальною конторою 15 серпня 2007 р. за №2-1442 ОСОБА_4 частково недійсним та для визнання права власності на частку спадкового майна за позивачем.

Не належать задоволенню і позовні вимоги про визнання частково недійсним договору дарування, укладеному 09.07.2010 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Цивільний кодекс України, встановивши загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначив у статті:

« 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»

Обставин, перелічених статтею 203 ЦК України, які б були порушені під час укладання договору дарування представниками позивача в ході судового розгляду не вказано, доказів стосовно цього не надано та судом встановлено не було.

Позивач не був стороною правочину; термін позовної давності для визнання договору дарування недійсним на час розгляду справи сплинув.

Згідно ст. 60 ЦПК України «кожна сторона зобов*язана довесті ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях».

З урахуванням викладеного, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. 212-215,88 ЦПК України, ст.. 549 ЦК України ( в редакції 1963 р.), ст. 203 ЦК України (2004 р.), суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів до апеляційного суду Харківської області через районний суд.

Суддя: В.А. ОКСЕНЕНКО.