Рішення № 41806524, 02.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/5023/13-ц Головуючий у І інстанції Купрієнко С.І.Провадження № 22-ц/780/6335/14 Доповідач у 2 інстанції ЯворськийКатегорія 46 02.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Черепинець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Лебедівська сільська рада Вишгородського району Київської області про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку

та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними та скасування державних актів на землю,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та у відповідності до норм ст.ст. 387, 397 ЦК України просив усунути перешкоди у здійсненні його права власності на частину земельних ділянок площею 0,0485 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд та площею 0,0294 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_1 шляхом зобов'язання відповідача повернути йому незаконно захоплену частину вищевказаних земельних ділянок, державний акт на право власності на ім'я відповідача на земельні ділянки незаконно відібранні у позивача визнати недійсними та стягнути з відповідача на його користь судові витрати, сплату судового збору та послуги банку.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що 16.06.1987 р., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, він став власником житлового будинку з надвірними будівлями за вищевказаною адресою та отримав у постійне користування земельну ділянку закріплену за будинком у розмірі 0,4000 га та на підставі рішення 24 сесії Лебедівської сільської ради ІV скликання №187 від 09.02.2006 р. дана земельна ділянка передана у його власність. 16 березня 2012 року ним було отримано Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки площею 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0.1484 га для ведення особистого селянського господарства.

На початку 2012 року він виявив, що його сусід ОСОБА_1, земельна ділянка якого межує з його, знищив межу і захопив частину земельної ділянки, яка належить йому. Відповідач добровільно повертати земельну ділянку позивача площею 0,08 га відмовляється, тому просив суд захистити його порушене право.

Відповідач ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсними та скасування державних актів на землю, що видані ОСОБА_2

Обґрунтовуючи свої вимоги посилався на те, що 14.10.2004 р. рішенням Лебедівської сільської ради №61 йому було затверджено проект землеустрою та передані у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,4307 га розташованих по АДРЕСА_2 на які він отримав державні акти 3 грудня 2004 року. При перевірці у 2012 році в державному земельному кадастрі інформації про його земельні ділянки, ОСОБА_1 дізнався, що на його земельні ділянки накладаються земельні ділянки ОСОБА_2 право власності на які останнім було оформлено через 8 років після набуття ним права на свої земельні ділянки.

Також при ознайомленні з рішенням Лебедівської сільської ради №187 від 09.02.2006 р. виявив у ньому відсутність прізвища «ОСОБА_2.», тобто проекти землеустрою останньому не затверджувались, а рішення сільської ради про надання у власність позивачу земельних ділянок у приватну власність не ухвалювалось. У зв'язку з тим, що позивач не у встановленому чинним законодавством порядку набув права власності на земельні ділянки, межі яких визначені з накладенням на його земельні ділянки, просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення районного суду в частини відмови йому у задоволенні позову та задовольнити позов повністю, посилаючись на те, що судом до уваги не взято експертний висновок та покази свідків щодо порушенням відповідачем меж земельних ділянок, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення районного суду та задовольнити зустрічний позов повністю, посилаючись на те, що суд не звернув належної уваги на акт земельної комісії Лебедівської сільської ради, в якому чітко зазначено, що він користується своєю земельною ділянкою у вікових межах та у відповідності до державних актів, натомість ОСОБА_2 порушує його права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

При апеляційному розгляді позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи зазначені в апеляційній скарзі та просили задовольнити її.

Відповідач ОСОБА_1 заперечив щодо доводів апеляційної скарги позивача та просив її відхилити, а натомість просив задовольнити його апеляційну скаргу та позов, мотивуючи свої доводи тим, що він у визначеному Земельним кодексом України порядку набув ще у 2004 року право власності на земельні ділянки про що свідчать отриманні ним державні акти, які зареєстровані у визначеному законодавством порядку як в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю так і відомості щодо меж земельних ділянок та кадастрових номерів внесенні до Державного земельного кадастру, тому подальша через 8 років передача частини належних йому земельних ділянок у власність позивачу є незаконною, тому просив його зустрічні позовні вимоги задовольнити, визнавши недійсними державні акти на право приватної власності на землю, що видані позивачу з порушенням вимог земельного законодавства.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ні позивачем, ні відповідачем не доведено про порушення кожного з них прав отриманням іншим державних актів на право приватної власності на землю.

Проте погодитись з такими висновками суду перешої інстанції не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Так, судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що відповідно до рішення 12 сесії ХХIV скликання Лебедівської сільської ради Вишгородського району від 14 жовтня 2004 року за № 61 було затверджено проект землеустрою та передані ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0.2500 га , та для ведення особистого селянського господарства площею 0.4307 га, розташованих по АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 03.12.2004 року було отримано державні акти на право власності на земельні ділянки, які відповідно до норм чинного законодавства були зареєстровані в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№ 010434200292, 010434200293. (а.с.30-31) Крім того вказаним земельним ділянкам у відповідності до ст. 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» були присвоєнні кадастрові номери 3221884001:32:020:0003, 3221884001:32:020:0004. Дані про вказані земельні ділянки були внесенні Публічної кадастрової карти України.

Будь яких даних про порушенням норм чинного законодавства при наданні земельних ділянок у власність ОСОБА_1 судом встановлено не було.

Також судом при розгляді справи було встановлено, що 16 березня 2012 року ОСОБА_2 було отримано державний акт серії ЯЛ № 589462 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1484 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, та державний акт серії ЯЛ № 589461 на право власності на земельну ділянку розміром 0,2500 га яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.13-14). Правової підставою для видачі вказаних державних актів зазначено рішенням 24 сесії Лебедівської сільської ради ІV скликання №187 від 09.02.2006 року згідно якого ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,40 га , з яких 0,25 га , для будівництва та обслуговування житлового будинку, та 0,15 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.12).

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки при отриманні вказаних державних актів суд першої інстанції послався на невідповідність фактичних меж земельних ділянок позивача ОСОБА_2 межам зазначеним у державних актах, однак суд вважав, що вказане не свідчить про порушення прав відповідача ОСОБА_1.

Однак вказаний висновок суперечить встановленим обставинам справи та відповідним нормам права.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно з пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням статті 118 ЗК України.

Так, частиною першою статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частина шоста статті 118 ЗК України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" (яка була чинною на час виникнення правовідносин) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до статті 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Як вбачається з матеріалів вказаної справи правової підставою набуття позивачем ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0.2500 га. та 0.1484 га. по АДРЕСА_1 та видачі відповідних державних актів зазначено рішення №187 24 сесії IV скликання Лебедівської сільської ради від 09 липня 2006 року.

Однак із письмових пояснень відповідача у справі Лебедівської сільської ради (а.с. 40, 41) випливає що зазначеним рішенням №187 земельна ділянка вказаними площами позивачу у справі ОСОБА_2 не надавалася та його прізвище у додатку до вказаного рішення відсутнє. Даний факт підтверджується і копією наданого та належним чином завіреним рішення Лебедівської сільської ради та додатку № 1 до вказаного рішення від 09 лютого 2006 року ( а.с. 42, 43), на відміну від копії наданої позивачем ОСОБА_2, яка належним чином не завірена і за своєю формою та змістом не відповідає оригіналу вказаного рішення (а.с. 12). Тому колегія суддів вважає, що позивач у справі не довів правомірності набуття права власності на земельну ділянку .

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того із акта обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_1, складаного членами земельної комісії Лебединської сільської встановлено, що фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_1 знаходяться у вікових межах, що були відведенні при наданні вказаної земельної ділянки та використовуються за цільовим призначенням. ( а.с. 68)

Разом з тим із план схеми фактичного суміжного розташування земельних ділянок (а.с. 36) та даних викладених у висновку земельно-технічної експертизи проведеної Центром судових досліджень «Експерттранссервіс» №3/14 бтд від 11 червня 2014 року вбачається що межі земельних ділянок визначені в державних актах ОСОБА_2 серії ЯЛ №589461 та ЯЛ №589462 виданих у 2012 році, зазначені з накладенням на частину земельних ділянок, які передані ще у 2004 року у власність ОСОБА_1

Відповідно до ст. 116 ч.5 Земельного Кодексу України у власність або користування може бути передана лише вільна земельна ділянка. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні інших осіб, провадиться лише після вилучення її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із рішення про передачу у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_1 недійсним не визнавалось, спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалась.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про безпідставність видачі ОСОБА_2 державних актів на право приватної власності на землю площею 0,3984 га , з яких 0,25 га , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд , та 0,1484 га для ведення особистого селянського господарства , яка розташована в АДРЕСА_1, знайшли своє підтвердження, а тому рішення Вишгородського суду Київської області від 01 жовтня 2014 року в цій частині та в частині відмову у стягненні судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З наданих відповідачем квитанції від 13 лютого 2014 року, вбачається що при зверненні до суду першої інстанції із зустрічним позовом ним було сплачено на суму 243,60 грн судового збору, та при подачі апеляційної скарги ним було сплачено 243, 60 грн. Однак відповідно до п.8 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягало сплаті лише 123,60 грн, тому саме вказана сума і підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у використанні ним належних йому на право приватної власності земельних ділянок зі сторони ОСОБА_2 не можуть бути задоволенні, оскільки відповідачем у справі ОСОБА_1 не зазначено в чому полягає таке порушення його прав, більш того актом земельної комісії Лебедівської сільської ради підтверджується факт використання відповідачем належних йому земельних ділянок саме в межах наданих згідно державних актів.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про недоведення позивачем ОСОБА_2 позовних вимог щодо порушення відповідачем ОСОБА_1 його прав при отриманні в 2004 році державних актів на направо приватної власності на земельні ділянки обґрунтованими, оскільки доказів наявності у позивача права власності на вказані земельні ділянки отриманого у встановлено порядку не надано, як і не доведено порушення меж земельних ділянок відповідачем і тому в цій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та не може бути скасовано.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 315 ЦПК України, ст. 116, 152 ЗК України, ст. 382 ЦК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними та скасування державних актів на землю задовольнити частково.

Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 589461, виданий 16 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку, що розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 589462, виданий 16 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку, що розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,1484 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути з ОСОБА_2, ( ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва,) на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 246,60 грн., сплаченого судового збору при зверненні до суду першої інстанції та 123,30 грн. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагєєв