Постанова № 41803953, 01.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/20585/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання: Євдокимові В.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» Металургійний завод» та апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на ухвалу Господарського суду м. Києва

від 08.10.2014

за заявою Публічного акціонерного товариства «Банк Перший»

про забезпечення позову

у справі №910/20585/14 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Перший»

до 1) Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» Металургійний завод»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Ріал Істейт»

про солідарне стягнення 74 639 603,97 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від ПАТ «Дельта Банк»: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Перший» (надалі - ПАТ «Банк Перший») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» Металургійний завод» (надалі - ПрАТ «ДМЗ») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Ріал Істейт» (надалі - ТОВ «Інекс Ріал Істейт») про солідарне стягнення з останніх 74 639 603,97 грн заборгованості за Кредитним договором №8/L-0213/978 від 20.02.2013.

З метою забезпечення виконання рішення суду позивачем одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «ДМЗ» у розмірі 74 639 603,97 грн, які зберігаються на його рахунках, виявлених державним виконавцем під час виконавчого провадження, а також шляхом накладення арешту на майно, яке належить ПрАТ «ДМЗ» на праві власності в межах суми 74 639 603,97 грн, та заборони ПрАТ «ДМЗ» відкривати нові рахунки, на яких можуть обліковуватися та зберігатися грошові кошти, які йому належать.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.10.2014 у справі №910/20585/14 заяву ПАТ «Банк Перший» про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково та з метою забезпечення позову до вирішення спору по суті накладено арешт на грошові кошти в межах суми позову - 74 639 603,97 грн, що належать ПрАТ «ДМЗ» та знаходяться на рахунках, що наведені в ухвалі, або будь-яких інших рахунках виявлених державним виконавцем під час виконання даної ухвали суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ПрАТ «ДМЗ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 апеляційну скаргу ПрАТ «ДМЗ» прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 24.11.2014.

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.10.2014 у справі №910/20585/14, до Київського апеляційного господарського суду звернулось також Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині накладення арешту на кошти, що знаходяться на депозитному рахунку №26158040000848, який відкритий у ПАТ «Дельта Банк», вказуючи при цьому, що даною ухвалою зачіпаються права останнього.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» прийнято до розгляду, об'єднано в одне апеляційне провадження з апеляційною скаргою ПрАТ «ДМЗ» та призначено в судове засідання на 24.11.2014.

В судовому засіданні 24.11.2014 представник ПАТ «Дельта Банк» підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати в частині накладення арешту на кошти, що знаходяться на депозитному рахунку №26158040000848, який відкритий в ПАТ «Дельта Банк».

Позивач, відповідач-1 та відповідач-2 своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, у зв'язку з чим розгляд апеляційних скарг на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 01.12.2014.

В судове засідання 01.12.2014 сторони своїх уповноважених представників повторно не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки матеріали справи містять докази про належне повідомлення сторін про день, місце та час розгляду справи, враховуючи положення частини 2 статті 102 ГПК України щодо визначеного строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого суду, судова колегія, порадившись, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність представників сторін.

01.12.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Предметом заявленого позову на забезпечення якого, відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 08.10.2014 у справі №910/20585/14 вжито заходів у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать ПрАТ «ДМЗ», є вимоги про солідарне стягнення з ПрАТ «ДМЗ» як боржника та ТОВ «Інекс Ріал Істейт» як поручителя заборгованості в сумі 74 639 603,97 грн за Кредитним договором №8/L-0213/978 від 20.02.2013.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ПАТ «Банк Перший» зазначив, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у зв'язку з тим, що фінансовий стан позичальника вкрай незадовільний, а невиконання позичальником своїх обов'язків щодо сплати заборгованості за кредитним договором, яка стягується за даним позовом, свідчить про те, що позичальник ухиляється від взятих на себе договірних зобов'язань та не має бажання та можливості погасити заборгованість. Крім того, заявник має припущення, що отримавши копію позовної заяви про стягнення грошових коштів, боржник може вчинити дії по виведенню наявних на рахунках грошових коштів на інші цілі. Також, позивач вказував, що за обставин, коли відповідач-1 має значну заборгованість за кредитним договором, існує суттєвий ризик відчуження позичальником належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення на це майно. Зважаючи на вищевикладене, на думку позивача, є досить вірогідним той факт, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову позичальник не зможе погасити заборгованість за даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення вказаної заяви, ПрАТ «ДМЗ» в апеляційній скарзі наголошувало на тому, що позивач у своїй заяві виклав лише свої припущення та не навів жодного факту чи обставин, які б свідчили про намагання відповідача ухилитися від виконання своїх обов'язків та про наявність підстав вважати, що останній може вивести кошти з рахунків та реалізувати майно.

Задовольняючи частково заяву ПАТ «Банк Перший» про вжиття заходів до забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому, враховуючи, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції дійшов висновку, що забезпечення позову має бути здійснено шляхом накладення арешту на грошові кошти.

На переконання колегії суддів, до такого висновку місцевий господарський суд дійшов передчасно, без повного з'ясування обставин справи, не зазначивши при оцінці яких саме доказів та встановленні яких саме обставин визнано доцільним вжити заходи до забезпечення позову.

Так, статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або зі своєї ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується в тому числі й накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог і застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» сформульована позиція Вищого господарського суду України про доцільність вирішення питання про вжиття забезпечувальних заходів саме на стадії підготовки справи до розгляду.

При цьому, заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Відповідно до п.п. 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та надати відповідні докази на підтвердження таких обставин.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами як це встановлено положеннями статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України, покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Наведене стосується й вимоги про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2012 у справі №47/147.

Проте, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, суд першої інстанції, виносячи оскаржувану ухвалу не врахував того, що Публічним акціонерним товариством «Банк Перший» в обґрунтування своєї заяви про вжиття заходів до забезпечення позову не було подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, на які він посилається як підставу вжиття заходів до забезпечення позову.

З огляду на встановлене вище, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача-1.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що Господарським судом м. Києва без достатніх правових підстав було застосовано положення ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, в задоволенні заяви ПАТ «Банк Перший» про вжиття заходів до забезпечення позову необхідно відмовити.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно п.п. 1, 2, 4, ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційну скаргу ПрАТ «ДМЗ» судова колегія визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14 - скасуванню.

Разом з тим, розглянувши апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що ПАТ «Дельта Банк» не визначено в цій справі ні стороною, ні третьою особою.

В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» посилається на те, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було враховано його інтереси та незаконно накладено арешт на кошти, які знаходяться на депозитному рахунку, відкритому відповідачем-1 в ПАТ «Дельта Банк» та власником яких, на думку останнього, є саме ПАТ «Дельта Банк», що позбавило банківську установу права використовувати надані їй кошти для здійснення відповідних банківських операцій.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими доводами ПАТ «Дельта Банк», вважає їх необґрунтованими та безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Пунктом 6.3. ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

При цьому, як роз'яснено в Листі Національного банку України від 04.03.2011 №25-111/523-3297, норми статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не містять виключень, тому застосовуються до всіх поточних, вкладних (депозитних) рахунків клієнта в національній та іноземних валютах.

Крім того, відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

З огляду на викладене, ПАТ «Дельта Банк» не є особою, щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки, оскільки оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не містить відповідних висновків про зазначені вище обставини.

Відповідно до п. 5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року №7 у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, встановивши, що апелянт не має статусу учасника провадження у даній справі, і оскаржуваною ухвалою питання про його права та обов'язки не вирішувалися, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про припинення апеляційного провадження за скаргою ПАТ «Дельта Банк».

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14 підлягає скасуванню, апеляційна скарга ПрАТ «ДМЗ» - задоволенню, а апеляційне провадження за скаргою ПАТ «Дельта Банк» - припиненню на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Судовий збір, сплачений ПрАТ «ДМЗ» за подання апеляційної скарги, у зв'язку з її задоволенням у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

При цьому, як роз'яснено у п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7, статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються. Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Відтак, судовий збір сплачений ПАТ «Дельта Банк» при поданні апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 66, 67, 80, 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» Металургійний завод» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14 скасувати.

3. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48; код ЄДРПОУ 20717958) на користь Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» Металургійний завод» (83062, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд.122; код ЄДРПОУ 30939178) судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в сумі 609 (шістсот дев'ять) грн 00 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.10.2014 про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №910/20585/14 припинити.

7. Матеріали оскарження ухвали у справі №910/20585/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий