Постанова № 41803941, 03.12.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2014 року Справа № 904/4125/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Слюсар Я.В. прокурор відділу, посвідчення №001420 від 27.08.12

від відповідача: Назарова І.В. головний лікар комунального закладу, виписка з ЄДРПО серія АВ № 921938 від 07.02.14

від третьої особи: Самоваров А.В. представник, довіреність №6409/0/29 від 02.07.14

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. справі №904/4125/14

за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області, м.Нікополь, Дніпропетровська область

до Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", м.Нікополь, Дніпропетровська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м.Дніпропетровськ

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №904/4125/14 (суддя Манько Г.В.) позов Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" щодо надання платних послуг, затверджених на підставі наказу №19-н від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг" головним лікарем Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", який не мав наданих на це законом повноважень.

Зобов'язано Комунальний заклад "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" скасувати наказ №19-н від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг" та припинити надання цих послуг до затвердження Переліку та цін на платні медичні послуги у встановленому законом порядку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Стягнуто з Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" в доход Державного бюджету України в особі управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська 1218,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що головний лікар Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" не уповноважений самостійно встановлювати тарифи на платні послуги, що надають комунальні заклади охорони здоров'я та підписуючи спірний наказ перевищив свої службові повноваження. Тому суд погодився з вимогами прокурора про необхідність припинення надання відповідачем на платній основі спірних медичних послуг за наказом головного лікаря комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" №19-н "Про надання платних медичних послуг", задовольнивши їх у повному обсязі. При прийнятті рішення суд керувався, зокрема, нормами ст.ст. 238, 239 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 18 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", ст. 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення", п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" тощо.

Відповідач - Комунальний заклад "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", не погодившись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №904/4125/14, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на те, що означене рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з висновками суду, що не відповідають обставинам справи, а тому просить це рішення місцевого господарського суду скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що фактично предметом спору за цією позовною заявою є право встановлення цін та тарифів на медичні послуги (виконання робіт). При цьому, такі ціни і тарифи, відповідно до чинного законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін. Таким чином, на думку апелянта, ця позовна вимога непідвідомча господарським судам і не підлягає розгляду в господарських судах України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Також відповідач вказує на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що за аналогічною позовною заявою Нікопольського міжрайонного прокурора до Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №4" Дніпропетровської обласної ради" про визнання дій протиправними 13.06.2014р. господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу у справі №904/4117/14, якою у прийнятті позовної заяви відмовлено, оскільки така позовна заява непідвідомча господарським судам і не підлягає розгляду в господарських судах України. Також, суд не прийняв до уваги, що в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/5236/13 за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора до Комунального закладу "Нікопольська ЦРЛ" Дніпропетровської обласної ради" про вчинення певних дій, а саме припинення надання платних послуг шляхом скасування наказу головного лікаря про встановлення платних медичних послуг. Тобто, на думку відповідача, є рішення господарського суду Дніпропетровської області, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Також відповідач вважає, що судом в порушення норм матеріального права застосовані ст.ст. 238, 239 Господарського кодексу України, які за своїм змістом не відносяться до предмету спору взагалі.

Позивач - Нікопольська міжрайонна прокуратура Дніпропетровської області у відзиві на апеляційну скаргу заперечує на її задоволенні, просить залишити оскаржуване рішення без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги з тих підстав, що згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право внесення подань, які є актами реагування на виявлені порушення закону, тому в даному випадку внаслідок відхилення відповідачем подання прокурора звернувся до господарського суду із позовом про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача скасувати наказ про надання платних медичних послуг та припинити надання цих послуг. Вважає, що предметом спору вищевказаного позову є не встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги (виконання робіт), а визнання дій відповідача щодо надання платних послуг протиправними, так як ціна (тарифи) цих послуг на момент вирішення спору не встановлена Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. Наголошує на тому, що у зв'язку із тим, що наказ №19-гн від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг", виданий головним лікарем КЗ "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", на підставі якого було визначено перелік та прейскурант цін на платні послуги не є рішенням суб'єкта владних повноважень, позов за відхиленим подання прокурора про визнання протиправними дій, має розглядатись в порядку господарського судочинства. Вважає, що заборона здійснення надання медичних послуг фактично є адміністративно - господарською санкцією в розумінні діючого Господарського кодексу України, зокрема ст.ст. 238, 239 цього Кодексу. Просить відхилити доводи відповідача щодо наявності судових рішень з даного спору та за аналогічною позовною заявою, оскільки відповідачем у одній із згадуваних справ була інша лікарняна установа, а у іншій справі предметом спору було визнання протиправним дій відповідача, пов'язаних із прийняттям іншого наказу Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", а не оспорюваного наказу №19-н від 20.01.2014р.

Третя особа - Департамент охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації пояснив апеляційному суду, що постановою Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" встановлено повноваження облдержадміністрації щодо регулювання цін на окремі види товарів та послуг. Таким чином, на думку третьої особи, облдержадміністрація має право у разі необхідності здійснювати регулювання цін, якщо вбачається неправомірне завищення цін або ціни можуть бути неправомірно збільшені. На сьогодні у Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" даний факт відсутній. Вказує, що позивачем не зазначено, що перелік вийшов за рамки переліку платних послуг, а також не зазначено, що ціна була непомірно збільшена ніж фактична собівартість. Вказує, що встановлення цін на платні послуги передбачено у ст. 13 Бюджетного кодексу України. Вважає, що відповідно до п. "ж" ч.1 ст. 38 Бюджетного кодексу України при прийнятті проекту закону про державний бюджет України додаються розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб'єктів господарювання, внаслідок прийняття органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види товарів і послуг, що, на думку третьої особи, доводить той факт, що органи виконавчої влади приймали рішення щодо регулювання цін виключно у разі їх високої ціни при цьому розраховують компенсацію суб'єктів господарювання. У своїх додаткових поясненнях вказує, що особа Комунальний заклад "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" зверталась до Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації з листом від 25.04.2014р. №809 "Про роз'яснення щодо затвердження цін, згідно вимог чинного законодавства", на що Департамент охорони здоров'я облдержадміністрації надав відповідь від 08.05.2014р. №14-4324/0/29-14, що Департаментом вживались вичерпні заходи стосовно вирішення порушеного питання, неодноразово були направлені листи до Міністерства охорони здоров'я України з метою розробки єдиної методики розрахунку цін на платні медичні послуги, але на цей час процес затвердження такої Методики ще не закінчився.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів судової справи встановлено, що 20 січня 2014 року головним лікарем комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" підписано наказ №19-н "Про надання платних медичних послуг" (далі Наказ).

За текстом Наказу головним лікарем визначено перелік платних послуг, що надаються, до яких віднесено: обов'язкові профілактичні наркологічні огляди, включаючи лабораторне дослідження крові ГГТ з видачею сертифікату ф. №140-0; медичний огляд водіїв та кандидатів у водії транспортних засобів з визначенням (та без) групи крові та резус-фактора, з видачею медичного посвідчення ф.083-0; обов'язкові профілактичні психіатричні огляди з видачею довідки ф. №122-2/0; проведення попередніх та періодичних медичних оглядів працівників, що потребують певного професійного добору: працівників зі шкідливими та небезпечними умовами праці; проведення попередніх та періодичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговування населення і може призвести до поширення інфекційних захворювань; лабораторні діагностичні та консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікарів; медичне обслуговування за договорами із суб'єктами господарювання страховими організаціями; видача бланків особистої медичної книжки; видача копій медичної довідки, виписного епікризу. Визначено перелік лікарських спеціальностей, за якими надаються платні медичні послуги та визначені вартісні ціни на платні медичні послуги по Комунальному закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради".

17.04.2014р. Нікопольською міжрайонною прокуратурою на адресу головного лікаря Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" було направлено Подання про усунення порушень, основ законодавства України про охорону здоров'я, причин та умов, що їм сприяли. У цьому поданні прокурор вказував головному лікарю Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" на те, що в порушення вимог ст. 1, ч.ч. 1 і 7 ст. 18 Закону України "Про основи законодавства України", ст. 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення", п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" в Комунальному закладі "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" визначено перелік платних послуг та вартісні ціни на них, які затверджені на підставі наказу №19-Н від 20.01.2014р. головним лікарем зазначеного закладу, який не має на це наданих законом повноважень, тому вимагав розглянути це подання та вжити відповідних заходів з метою усунення та подальшого недопущення порушень вимог чинного законодавства України при затвердженні та наданні платних медичних послуг; скасувати наказ головного лікаря Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" №19-Н від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг"; про результати розгляду акту реагування повідомити Нікопольського міжрайонного прокурора у строк до 22.05.2014р.

Головним лікарем комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" на адресу Нікопольської міжрайонної прокуратури було надано відповідь, у якій зазначено, що діюче законодавство не порушено, тому подання прокуратури було залишено без задоволення.

У зв'язку із відхиленням відповідачем подання прокурора, останній звернувся до господарського суду із позовом до відповідача, предметом розгляду якого у даній справі є визнання неправомірним дій відповідача по виданню наказу №19-н від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг", про скасування цього наказу та про припинення надання цих послуг до затвердження Переліку та цін на платні медичні послуги у встановленому законом порядку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Як визначає ст. 1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров'я.

Частини 1 і 3 ст. 189 Господарського кодексу України встановлюють, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ч. 5 ст. 191 Господарського кодексу України, державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Стаття 192 Господарського кодексу України визначає, що політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної цінової політики; здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення", суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни і державні регульовані ціни.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", державне регулювання цін і тарифів здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, зокрема шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання фіксованих цін, граничних цін.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1138 від 17.09.1996 року.

Відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996 року "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють) тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я.

У розумінні визначень, які надані в вищенаведених положеннях Господарського кодексу України та Закону України "Про ціни і ціноутворення", міські державні адміністрації регулюють тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні і комунальні заклади здоров'я, шляхом встановлення фіксованих цін (тарифів) або граничних рівнів цін (тарифів).

Обставини справи свідчать про те, що відповідачем надавались платні медичні послуги, ціни на які не були встановлені повноважним державним органом - обласною державною адміністрацією. Розмір граничних рівнів цін (тарифів) на платні медичні послуги цим повноважним державним органом також не встановлювались. Факт надання спірних послуг не спростовано відповідачем.

Як пояснили у судових засіданнях представники відповідача та третьої особи, визначення цін здійснювалось на рівні їх собівартості безпосередньо у цьому медичному закладі, а обласна державна адміністрація має право у разі необхідності здійснити регулювання цих цін.

Підтвердженням звернення позивача до третьої особи за роз'ясненням щодо затвердження цін, згідно вимог чинного законодавства, є, зокрема, лист від 25.04.2014 року за вих. №809, на який третьою особою надана відповідь від 08.05.2014 за №14-4324/0/29-14, у якій зазначається, що Департаментом охорони здоров'я облдержадміністрації вживались вичерпні заходи стосовно вирішення порушеного питання. Неодноразово були направлені листи до Міністерства охорони здоров'я України з метою розробки єдиної методики розрахунку цін на платні медичні послуги та у разі її затвердження внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) в частині виключення абзацу п'ятого пункту 12. Листом від 17березня 2014 року №10.03.67/7100 Міністерство охорони здоров'я України повідомило, що проект наказу МОЗ України "Про затвердження Методики визначення вартості медичних послуг» погоджено без зауважень з Міністерством фінансів України, Антимонопольним комітетом України, Державною фінансовою інспекцією України, Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні. На сьогодні проект наказу Міністерство охорони здоров'я України "Про затвердження Методики визначення вартості медичних послуг" потребує перепогодження у відповідності до параграфу 40 постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України".

Отже, як вірно було встановлено місцевим господарським судом та підтверджено додатковими третьої особи. які надані суду апеляційної інстанції, до теперішнього часу Дніпропетровською обласною державною адміністрацією не встановлені тарифи на платні послуги, що можуть надаватись Комунальним закладом "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", або граничні рівні таких цін (тарифів), а тому є обґрунтованим й висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача щодо надання платних медичних послуг, затверджених на підставі наказу №19-н від 20.01.2014р. "Про надання платних медичних послуг".

Колегія суддів погоджується із міркуваннями третьої особи, що визначений в оспорюваному наказі перелік платних медичних послуг не вийшов за рамки переліку платних медичних послуг, який визначений постановою Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.1996р. Водночас вважає непереконливим твердження третьої особи про те, що позивачем не доведено, що ціна цих послуг була непомірно збільшена ніж фактична собівартість, оскільки перевірка порядку формування цін на зазначені послуги та їх складових не входить до компетенції прокурора та має здійснюватись іншим уповноваженим державою органом, у даному випадку - Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, на яку покладено обов'язок регулювання (встановлення) таких цін відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)".

Міркування відповідача та третьої особи щодо недоцільності регулювання (встановлення) цін на зазначені платні послуги уповноваженим державою органом, оскільки це може призвести до необхідності покриття видатків спеціального фонду загальним фондом кошторису у разі встановлення цін (тарифів), які будуть нижче від їх економічно обґрунтованого розміру (собівартості), в обґрунтування яких третя особа посилається на положення ст. ст. 13 і 38 Бюджетного кодексу України, не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. ст. 4 і 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення", державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики, а Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення державної цінової політики; здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Щодо решти доводів апеляційної скарги відповідача, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначено у пункті 7 роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляду справ, підвідомчих господарським судам", з огляду на припис частини 5 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор вправі у разі відхилення його подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання звернутися до господарського суду із відповідним позовом, з урахуванням суб'єктного складу сторін спору та вимог статті 12 ГПК щодо підвідомчості справ господарським судам. Зазначене право може бути реалізоване прокурором як одразу після постановлення органом акта (рішення), прийняття посадовою особою рішення, вчинення нею дій або допущення бездіяльності, які прокурор оспорює, так і після використання такого засобу прокурорського реагування, як подання. Отже, саме лише невнесення прокурором подання щодо акту, який суперечить закону, а так само подання стосовно рішення чи дії посадової особи не позбавляє прокурора права на звернення до суду з позовом.

Звертаючись із позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо надання платних послуг, затверджених на підставі спірного наказу, та про зобов'язання відповідача скасувати спірний наказ та припинити надання цих послуг до затвердження Переліку та цін на платні медичні послуги у встановленому законом порядку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, прокурор не має майнових вимог на користь будь-якої певної особи та не вказує орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а тому набуває статусу позивача.

Підвідомчість справ господарським судам визначена у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Як роз'яснено у підпункті 3.1. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Надаючи на платній основі певні послуги медичного характеру фізичним та юридичним особам відповідач у справі виступає учасником відносин у сфері господарювання, а виданий відповідачем наказ, яким було визначено перелік таких послуг та визначено їх вартість, - є рішенням виконавчого органу медичного закладу, який породжує певні права та обов'язки у відносинах із невизначеним колом осіб, які також набувають статус учасників цих відносин у разі отримання від відповідача зазначених послуг на платній основі.

Що стосується суті позовних вимог прокурора, то вони не містять спору щодо встановлення певних цін (тарифів) на послуг відповідача, а вказують насамперед на використання останнім у своїй діяльності таких цін (тарифів), які не були врегульовані (встановлені) уповноваженою на це іншою особою, а саме Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

З огляду на такі висновки, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про непідвідомчість даного спору господарським судам.

Посилання відповідача на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2014р. у справі №904/4117/14, якою було відмовлено у прийнятті подібної позовної заяви Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області до Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня № 4" Дніпропетровської обласної ради з мотивів непідвідомчості її судам, згідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично предметом спору за цією позовною заявою є право встановлення цін та тарифів на медичні послуги (виконання робіт) і при цьому такі ціни і тарифи, відповідно до законодавства, не можуть бути встановлені за угодою сторін, - не спростовує вищенаведеного висновку, оскільки означену ухвалу прийнято у спорі із іншим відповідачем і, таким чином, наведений висновок суду стосувався правовідносин, які виникли між іншими особами. До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із доводами прокурора, що відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарських спорів суд застосовує норми законодавства, акти державних та інших органів, правила міжнародного договору. а у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав тощо. Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення", у разі необхідності в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним: рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення; прийнятих відповідно до Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанов пленуму Вищого господарського суду України; рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених статтею 111-16 ГПК. Якщо суд застосував у розгляді справи як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), то про це також зазначається в мотивувальній частині рішення.

Отже, під час розгляду даної справи суд не має законних підстав для використання як джерела права означеної ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2014р. у справі №904/4117/14 та не пов'язаний висловленими місцевим господарським судом в цьому процесуальному акті правовими позиціями чи встановленими під час її прийняття фактами.

Посилання відповідача на той факт, що в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/5236/13 за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора до Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" про вчинення певних дій, а саме припинення надання платних медичних послуг, яка на сьогоднішній день вирішена по суті, колегія суддів апеляційного господарського суду також відхиляє з тих підстав, що предметом спору у вказаній судовій справі було визнання протиправними дій щодо надання платних послуг згідно з Переліком платних медичних послуг, що надає Комунальний заклад "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" в 2013 році та про зобов'язання цей медичний заклад припинити надання платних послуг до затвердження переліку та цін на платні медичні послуги у встановленому законом порядку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, тобто оспорювання дій відповідача, які ґрунтувались на іншому розпорядчому акті керівника цього медичного закладу, який розповсюджував свою дію на 2013 рік.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із доводами відповідача на необґрунтоване застосування місцевим господарським судом положень ст.ст. 238 та 239 Господарського кодексу України, оскільки прокурора не віднесено до суб'єктів, повноважних застосовувати адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання, тому вважає за необхідне виключити посилання на ці норми матеріального права із оскаржуваного судового рішення, як помилкове. Водночас така помилка, на переконання колегії суддів, не є підставою для скасування означеного судового рішення, оскільки загальний висновок місцевого господарського суду є вірним та ґрунтується також на інших нормах, зокрема зазначених вище Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", Закону України "Про ціни і ціноутворення", постановах Кабінету Міністрів України, які правильно були застосовані до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення", громадяни України мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації товарів з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення Отже, звертаючись із позовом у даній справі прокурор діяв насамперед в захист законних інтересів осіб - користувачів медичних послуг, які надаються відповідачем.

Відтак позовні вимоги прокурора про скасування спірного наказу та про припинення надання зазначених послуг до затвердження Переліку та цін на платні медичні послуги у встановленому законом порядку Дніпропетровською обласною державною радою відповідають способам захисту порушеного права, які обумовлені насамперед характером правопорушення, та запобігають можливому порушенню законних прав, тому обґрунтовано були задоволені місцевим господарським судом.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна оцінка, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, тому підстав для скасування або зміни цього рішення, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, немає. Відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати відповідача понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на цю особу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального закладу "Нікопольська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №904/4125/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складений - 09.12.2014р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя О.Г. Іванов