Ухвала суду № 41802492, 24.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2014р. Справа № 9104/155999/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, м.Сокаль Сокальського району Львівської області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2012р. у справі №2а-2438/12/1370

за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, м.Сокаль Сокальського району Львівської області

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник – Сокальська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області), м.Сокаль Сокальського району Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2012р. позивач: Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача: Державної податкової інспекції у Сокальському районі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2012р. №0000051601.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним рішенням на підприємство накладено штраф у розмірі 20% в сумі 6930,32грн. за несвоєчасну сплату податку на додану вартість, задекларованого за грудень 2009р., січень 2010р. Позивач вважає, що прострочення не було, а ДПІ самостійно змінювало призначення платежу, визначене платником податків.

За наслідками розгляду справи Львівський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про те, що покликання позивача на те, що відповідач самостійно змінював призначення платежу під час розгляду справи не знайшло підтвердження, оскільки наданими платіжними дорученнями доведено сплату податку на додану вартість за грудень 2009р. в сумі 24575,00грн., за січень 2010р. – 32500,00грн. Ці суми зараховані податковим органом за призначенням. Штрафні санкції обчислені з суми податку, який не було сплачено, та в розмірі, який відповідає закону.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, апелянт (позивач у справі): Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства оскаржив її в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно потрактовано норми матеріального права, тому оскаржувана постанова повинна підлягати скасуванню в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви: апелянт вважає, що часткова сплата узгодженої суми податкового зобов’язання звільняє від відповідальності, передбаченої п.126.1. ст.125 ПК України, а також те, що податковий орган самостійно змінив призначення платежу.

Від відповідача: ДПІ у Сокальському районі Львівської області до суду надійшли письмові заперечення, в яких він просить відмовити апелянту у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2012р.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне:

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства є платником податку на додану вартість.

За грудень 2009р. задекларовано 63816,00грн. (декларація від 19.01.2010р.). Частину задекларованої суми, а саме 24433,65грн., сплачено до бюджету з порушенням граничних термінів сплати – 23.12.2011р. (пл. дор. №1967).

За січень 2010р. задекларовано 47162грн. (декларація від 19.02.2010р.). Частину задекларованої суми, а саме, 10217,90грн., сплачено до бюджету з порушенням граничних термінів сплати, зокрема: 26.12.2011р. – 1366,95грн., 27.12.2011р. – 5840,00грн., 05.01.2012р. – 1011,00грн., 06.012.2012р. – 1000,00грн., 10.01.2012р. – 1000,00грн.

Актом №27/1601/20845840 від 11.01.2012р. про результати перевірки своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання до бюджету встановлено порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного п.57.1 ст.57 ПК України, та затримку на 664-690 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 34651,60грн., задекларованих деклараціями №9002721451 від 20.02.2010р. та №9000387785 від 22.02.2010р.

За наслідками перевірки винесене податкове повідомлення-рішення від 18.01.2012р. №0000051601, яким за зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20%, що становить 6960,32грн. (а.с.6).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з наступних норм матеріального права:

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання декларації.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.1 ст.5 цього Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (п.5.4.1.).

Відповідно до п.126.1 ст.126 ПК України в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

На підставі наведеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що часткова сплата узгодженої суми податкового зобов’язання не звільняє від відповідальності, передбаченої п.126.1. ст.125 ПК України, відповідно до якого, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази сплати податку на додану вартість, задекларованого за грудень 2009р., січень 2010р. на ту суму, яка визнається сплаченою ДПІ, що знову ж таки свідчить про надуманість позову та відсутність достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Крім цього, судом першої інстанції також правильно встановлено, що зміна призначення платежів з боку ДПІ по оплатах податку на додану вартість, задекларованого за грудень 2009р., січень 2010р., матеріалами справи не підтверджена. Вказана зміна призначення платежів, про що зазначив апелянт, полягає в тому, що наявні в матеріалах справи квитанції про сплату ПДВ за листопад, грудень 2011р. ДПІ визначено як оплату заборгованості по сумах ПДВ за грудень 2009р., січень 2010р.

В даній адміністративній справі це не має ніякого відношення до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за спірний період, оскільки по платежах ПДВ за грудень 2009р., січень 2010р. заборгованість перевищила 30 календарних днів. За логікою апелянта виходить, що ним ці суми – 34651,60грн., не сплачено. Питання: чи була зміна призначення платежу, матиме значення при вирішенні питання сплати ПДВ за листопад, грудень 2011р.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.9 КАС України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що покликання позивача на те, що відповідач самостійно змінював призначення платежу під час розгляду справи, не знайшло підтвердження, оскільки наданими платіжними дорученнями доведено сплату податку на додану вартість за грудень 2009р. в сумі 24575,00грн., за січень 2010р. – 32500,00грн. Ці суми зараховано податковим органом за призначенням. Штрафні санкції обчислено з суми податку, який не було сплачено, та в розмірі, який відповідає закону.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, м.Сокаль Сокальського району Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2012р. у справі №2а-2438/12/1370 за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, м.Сокаль Сокальського району Львівської області до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник – Сокальська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області), м.Сокаль Сокальського району Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2012р. у справі №2а-2438/12/1370 за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, м.Сокаль Сокальського району Львівської області до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник – Сокальська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області), м.Сокаль Сокальського району Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга