Постанова № 41802351, 01.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/16169/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

позивача: Хитрова Л.В.;

відповідача: Кудрявський С.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія

«Інгосстрах»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.09.2014р.

у справі №910/16169/14 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Інгосстрах"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група

"ТАС"

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - відповідач) 7 005,78 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої застрахованій позивачем особі було завдано збитків, застрахована за відповідним полісом страхування у відповідача.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач наголошував на наступному:

- позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, що свідчить про те, що відповідач не порушував прав позивача;

- відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту;

- для отримання відшкодування ПДВ, який входить у вартість відновлювального ремонту автомобіля, позивачу необхідно надати доказ проведення фактичного ремонту автомобіля платником ПДВ для підтвердження факту виникнення у позивача податкового зобов'язання по сплаті ПДВ та сплати цього податку, в іншому випадку ПДВ повинен бути відрахований від вартості відновлювального ремонту автомобіля;

- позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/16169/14 від 30.09.2014р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16169/14 від 30.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- у жовтні 2013 року (в межах 3-річного строку позовної давності) позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Романьок В.М. про стягнення витрат на виплату страхового відшкодування, оскільки не знав що цивільно-правова відповідальність Романьок В.М. застрахована у відповідача;

- оскільки позивач не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, він був позбавлений можливості зібрати інформацію відносно страхової компанії, що видала відповідний поліс;

- позивач був позбавлений можливості дізнатися про особу, винну у скоєнні 24.10.2010р. ДТП. Свою вину Романьок В.М. підтвердив під час розгляду справи №758/1902/14-ц, надавши відповідну постанову;

- строк позовної давності позивачем не пропущено, але якщо суд не погоджується з цим, то позивач вважає, що строк позовної давності було пропущено ним з поважних причин, а тому його порушене право підлягає захисту в порядку ч.5 ст. 267 ЦК України;

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2014р.

В судовому засіданні 01.12.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16169/14 від 30.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні 01.12.2014р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 01.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.10.2007р. між позивачем, як страховиком, та Піддубною Анжелікою Володимирівною, як страхувальником, було укладено Договір страхування наземного транспорту №К2U4АU00057066 (том справи - 1, аркуші справи - 12-13), за умовами якого (п.п.4.2, 5.1) страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, а страхувальник зобов'язується своєчасно оплачувати страхові платежі та виконувати інші умови правил страхування. Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наступним транспортним засобом: марка і модель - Chevrolet Lacetti NA48B, рік випуску - 2007, реєстр.номер - АІ1299ВМ, дійсна вартість - 93 714 грн., страхова сума - 93 714 грн.; тариф - 5%, страхова премія - 4 685,7 грн., номер кузову - KL1NA48BE7K716.

Вигодонабувачем є Приватбанк в особі голови Правління банку Дубілета О.В. (п.3.1 Договору №К2U4АU00057066 від 08.10.2007р.).

В п.7 названого вище договору наведено перелік страхових випадків, згідно з п.7.1.1 якого до страхових випадків віднесено ДТП - пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП за його участю. Безумовна франшиза при цьому страховому випадку встановлена на рівні 0,5%.

24.10.2010р. по вул. Мельникова, 63 у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки „Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ) під керуванням Піддубного А.І. та автомобіля марки „Mercedes" (державний номер АА4054ВМ), яким керував Романьок В.М.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2010р. у справі №3-6385/10 ДТП сталася в результаті порушення водієм Романьок В.М. вимог п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 11).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки „Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ), який був застрахований позивачем на підставі договору страхування наземного транспорту №К2U4АU00057066 від 08.10.2007р.

25.10.2010р. страхувальник звернувся до позивача, як страховика, із заявою про виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 41).

Відповідно до звіту №84-2010 від 15.11.2010р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-асистуюча компанія «Довіра» (том справи - 1, аркуші справи - 26-29) вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Chevrolet Lacetti NA48B (державний номер АІ1299ВМ), складає 7 474,35 грн.

Згідно зі страховим актом №И-7658 від 22.11.2010р. позивач визнав ДТП, яка сталась 24.10.2010р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 7 005,78 грн. на користь вигодонабувача, що підтверджується платіжним дорученням №13250 від 11.12.2008р. (том справи - 1, аркуші справи - 17-18, 22).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2014р. було відкрито провадження у справі №758/1902/14-ц за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Романьок В.М. про стягнення витрат по сплаті страхового відшкодування в порядку регресу.

Однак в процесі розгляду вказаної цивільної справи позивач дізнався про те, що цивільно-правова відповідальність Романьок В.М., як власника транспортного засобу марки "Mercedes", державний номер АА4054ВМ була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" за полісом страхування №ВЕ7760505, у зв'язку з чим позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з клопотанням про заміну первісного відповідача Романьок В.М. на належного відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС".

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15.05.2014р. провадження у справі №758/1902/14-ц було закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Господарського суду міста Києва.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, застосувавши за заявою відповідача строк позовної давності до вимог позивача. При цьому суд зазначив про відсутність підстав для поновлення строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В частині 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ7760505 (том справи - 1, аркуш справи - 42) відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія Романьок В.М. встановлена постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2010р. у справі №3-6385/10.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу "Mercedes" (державний номер АА4054ВМ) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ7760505), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки "Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ7760505), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту №К2U4АU00057066 від 08.10.2007р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як уже зазначалося вище, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності до позовних вимог.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Тобто, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив виплату страхового відшкодування на підставі платіжних доручень №3177 від 26.11.2010р. та №ВО119В27GS від 29.11.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 23-24), у зв'язку з чим в даному випадку перебіг трирічного строку позовної давності розпочинається 26.11.2010р. (в день первісного виконання страховиком свого обов'язку) та спливає 26.11.2013р.

До Господарського суду міста Києва позивач звернувся у серпні 2014 року, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності.

При цьому позивач стверджував про те, що строк позовної давності переривався у зв'язку з поданням позивачем позовної заяви до Подільського районного суду м. Києва про стягнення з Романьок В.М. страхового відшкодування в прядку регресу.

Однак колегія суддів вважає помилковим вищевказане твердження позивача, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З наведеної правової норми випливає, що переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

В ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, однак, за умови, що до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності. Тобто, у кожному випадку необхідно встановлювати, чи закінчився строк позовної давності на момент настання обставин, з якими закон пов'язує переривання перебігу позовної давності, маючи на увазі, що таке переривання може мати місце лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу. Відтак, визнання боржником свого боргу так само як і пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників чи щодо частини вимоги, право на яку має позивач, якщо такі дії мали місце вже після спливу позовної давності, не свідчать про переривання перебігу позовної давності (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.4.2 п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" та в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/21529/13 від від 29.04.2014р.).

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що за позовною заявою до Романьок В.М. Подільським районним судом м. Києва 03.03.2014р. було порушено провадження у справі №758/1902/14-ц. Однак ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15.05.2014р., яка в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили, провадження у вказаній цивільній справі було закрите на підставі п.1 ч.1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України. При цьому в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 15.05.2014р. зазначено про те, що позивач звернувся до винної у ДТП особи лише 14.02.2014р., тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Враховуючи, що позивач звернувся до винної в ДТП особи (Романьок В.М.) з позовом після спливу трирічного строку від дня виплати страхового відшкодування, провадження у цивільній справі №758/1902/14-ц було закрито Подільським районним судом м. Києва у зв'язку з непідвідомчістю цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання строку позовної давності таким, що переривався.

Доводи позивача, викладені в поясненнях по справі та в апеляційній скарзі, відносно того, що він не знав про наявність у Романьок В.М. полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ7760505 до часу звернення з позовом до Подільського районного суду м. Києва, оскільки лише під час розгляду цивільної справи позивач довідався, що належним відповідачем є Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", не можуть бути прийняті судом до уваги.

Насамперед, позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що з дати виплати страхового відшкодування і до дати звернення з позовом до Подільського районного суду м. Києва позивач не міг самостійно дізнатися про те, що цивільно-правова відповідальність Романьок В.М. (винуватця ДТП) застрахована у відповідача.

При цьому, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що за умовами п.15.2 договору №К2U4АU00057066 від 08.10.2007р, вирішуючи питання про виплату страхового відшкодування страхувальнику, позивач повинен був дослідити низку документів, які мали бути надані йому страхувальником, зокрема, довідку МВС України про ДТП.

Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України №389 від 04.07.2011р. "Про затвердження порядку видачі довідки про дорожньо-транспортну пригоду та її форми" у вищезгаданій довідці обов'язково вказуються всі учасники ДТП, тип, марка, номерний знак транспортних засобів, наявність чи відсутність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або страховий сертифікат "Зелена картка" та інше.

Позивач не довів суду, що на час виплати страхового відшкодування у нього була відсутня довідка МВС України про ДТП за участю його страхувальника, з якої він міг з'ясувати данні щодо існування у водія, який спричинив ДТП, полісу обов'язкового страхування або встановити по номерному знаку транспортного засобу відповідний поліс страхової компанії в централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказана інформація надається користувачам шляхом доступу через мережу Інтернет до відповідного інформаційного ресурсу, який працює у штатному режимі з 2012 року, та/або в порядку, передбаченому чинним законодавством про звернення громадян, та/або відповідно до укладених договорів з МТСБУ.

Позивач, серед іншого, просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

В ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи і перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з'ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але відповідно до ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наведені позивачем причини пропуску позовної давності не можуть бути визнані поважними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відновлення свого порушеного права з пропуском строку позовної давності як до належного, так і до неналежного відповідача, у зв'язку з чим підстави для поновлення строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні позову має бути відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16169/14 від 30.09.2014р. - без змін.

2. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Наберажна Перемоги, 32, оф. 402, код ЄДРПОУ 33248430) з Державного бюджету України 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень 50 копійок) судового збору, надмірно сплаченого при поданні апеляційної скарги згідно з платіжним дорученням №PROM0BHS6R від 10.10.2014р.

3. Матеріали справи №910/16169/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков