Рішення № 41802181, 24.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23337/14 24.11.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до Державного підприємства "Вугілля України"

про стягнення 31 651,74 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Твердохліб С.М. по довіреності № 165/22 від 12.06.2014р.

Бородіна О.М. по довіреності № 164/22 від 12.06.2014р.

Від відповідача: Вовченко О.С. по довіреності № 24-12/119-Д від 24.12.2013р.

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до Державного підприємства "Вугілля України" про стягнення 31 651,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача під час виконання Договору поставки вугілля №111/2 від 19.12.2013 року відповідачем порушено установчі вимоги щодо завантаження вагонів вантажем, що призвело до надання залізницею додаткових послуг по усуненню нерівномірного завантаження вантажу та здійснення із сторони позивача додаткових витрат в розмірі 31 651,74 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.14 порушено провадження у справі № 910/23337/14 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.11.2014р.

В процесі провадження від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого Державне підприємство "Вугілля України" заперечує проти позову в повному обсязі г огляду на те, що ПАТ «Центренерго» не довело, що йому було заподіяно збитки саме в результаті дій чи бездіяльності відповідача, не доведено наявності причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю ДП «Вугілля України» та збитками позивача.

У судове засідання 24.11.14, представники позивача з'явились, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі виконали, надали пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

19.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (далі по тексту - позивач, покупець) та Державним підприємством "Вугілля України" (далі по тексту - постачальник, відповідач) укладено Договір поставки вугілля №111/2 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. Договору постачальник поставляє (передає) покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними у договорі, а покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених договором.

Згідно з п. 2.3. Договору вугілля постачається рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах (далі вагонах) вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року, які застосовуються із врахуванням особливостей, пов'язаних з умовами цього Договору та його внутрішньодержавним характером.

Пунктом 3.1.2. договору визначено, що постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля рівномірно однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони без перевищення вантажопідйомності.

Відповідно до п. 3.2.3. Договору постачальник має право доручити виконання зобов'язань по поставці вугілля за договором третій особі - вугледобувному підприємству.

Пунктом 3.3.4. Договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний вимагати від залізниці складання відповідного комерційного акту у всіх випадках, що передбачені статтею 129 Статуту Залізниць України. У випадку складання Залізницею комерційних актів, покупець разом з оригіналом комерційного акту, зобов'язаний передати вантажовідправникові вугілля право на звернення до залізниці з претензійно-позовними вимогами шляхом внесення переуступного підпису на перевізному документі.

Відповідно до п. 5.6. Договору фактична кількість та якість вугілля, яке надійшло від постачальника та прийняте покупцем на умовах цього договору, відображається в актах звіряння вугілля по кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля.

Положеннями п. 7.6. договору визначено, що постачальник повністю відшкодовує всі збитки покупця, пов'язані з оплатою залізниці коштів за нерівномірне завантаження вантажовідправником вагону вугіллям (нерівномірне завантаження візків) завантаження вантажовідправником вагону понад його вантажопідйомність, недовантаження вагону або іншого порушення Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.

Відповідно до умов договору на адресу вантажоотримувача Трипільської ТЕС ПАТ "Центренерго" у 2014 році за залізничними накладними № 49585698, № 49585753, № 49680077, № 49744915, № 49680069, № 49380561, вантажовідправником ТОВ "К.С.В.М" відправлені вагони.

На шляху прямування на проміжних залізничних станціях, працівниками станції Дебальцеве - Сортувальне було складено акти загальної форми № 75 від 24.06.2014 р., № 76 від 24.06.2014 р, працівниками станції «Знамянка» було складено акт загальної форми № 168а від 19.06.2014 р із яких випливає, що при зважуванні станцією на тензометричних вагах вантажу, виявлено нерівномірне завантаження маси вантажу по візках.

З одержувача вантажу Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» технологічним центром з оброблення перевізних документів (Тех. ПД - 1) було стягнуто кошти в розмірі 31 651,74 грн. за додаткові послуги за усунення нерівномірного завантаження, що підтверджується документами ТЕХ - ПД, а саме: накопичувальними картками № 04070215 від 04.07.2014 р. та № 27060207 від 27.06.2014 р. та переліками: Тех ПД № 0507 від 05.07.2014 р, № 2706 від 07.06.2014 р.

Однак, як слідує з матеріалів справи, спір виник в зв'язку з тим що на думку позивача відповідачем порушено установчі вимоги щодо завантаження вагонів вантажем, що призвело до надання залізницею додаткових послуг по усуненню нерівномірного завантаження вантажу та здійснення із сторони позивача додаткових витрат в розмірі 31 651,74 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з вимогами ч. 4 ст. 909 та ч. 1 ст. 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативн0-правовоими актами.

Пунктом 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 передбачено, що накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п. 4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 344 від 21.11.2000 року, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які б забезпечували його збереження на всьому шляху перевезення.

Пунктом 5 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що загальна маса вантажу визначається зважуванням (на вагонних, вантажних, елеваторних та інших вагах) або іншим способом. Тип ваг указується в накладній. Маса вантажу визначається відправником. Про спосіб визначення маси вантажу відправник зобов'язаний зазначити в накладній.

Як передбачено п. 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 (далі по тексту - Правила складання актів) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

При цьому, обов'язкова участь вантажовласника у всіх випадках у складанні та підписанні акта загальної форми чинним законодавством не передбачена.

Як передбачено п. 1.3. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. При цьому до оформлення видачі вантажу одержувачу станція повинна перевірити правильність сплаченої провізної плати, отримати недобори і всі платежі, які виникли на станції відправлення або при перевезенні і на станції призначення.

Таким чином, сплата одержувачем всіх платежів, які виникли при перевезенні, є умовою оформлення видачі залізницею вантажу одержувачу.

За вимогами зазначених статей підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми та/або комерційний акт, складений у випадках передбачених ст. 129 Статуту залізниць України.

Подані позивачем на підтвердження своїх вимог акти загальної форми містять номери вагонів та номери накладних, за якими вони були відправлені. Ці акти зазначені і у накопичувальних картках як підстава додаткових нарахувань, проведених залізницею при доставці вагону.

На підставі зазначених документів судом встановлено, що внаслідок виправлення залізницею несправності, а саме нерівномірне завантаження маси вантажу по візках, з одержувача вантажу - позивача стягнуто кошти за відповідні послуги в розмірі 31 651,74 грн.

Статтями 193, 224, 225 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.

Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 9.4. Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС (редакція 2000 року) відповідно до "D" - термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення, при цьому продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту). Статтями А.3., А.6. терміну DDP на продавця покладений обов'язок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення та додатково до витрат, що випливають із статті А.3 "а", нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4. тобто в даному конкретному випадку всі ризики та витрати з поставки товару до місця призначення повинен нести відповідач.

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання перед позивачем щодо поставки товару у частині вимог до визначення рівномірності завантаження маси вантажу по візках вагонів, з відправленим товаром, що призвело до необхідності понесення позивачем витрат, пов'язаних із прийняттям такого товару в розмірі 31 651,74 грн.

Відзив відповідача на позовну заяву не приймається судом в якості належного та допустимого доказу, та спростовується наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 31 651,74 грн. - збитків, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 32709929) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 1, код ЄДРПОУ 22927045) 31 651 (тридцять одну тисячу шістсот пятдесят одну) грн. 74 коп. - збитків, 1 827 (одну тисячу триста двадцять сім) грн. 00 коп. . - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.11.2014р.

Суддя Трофименко Т.Ю.