Ухвала суду № 41801732, 02.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 р.Справа № 820/17285/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014р. по справі № 820/17285/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 р. позов ТОВ фірма «АВТОФАСТЕРА» задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 29.09.2014 р. № 0003382201.

ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (далі відповідач), не погодившись з судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій простить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 р. та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування посилається на порушення судом норм матеріального права, п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України, неврахування доказів безтоварності господарських операцій, що привело до невірного вирішення справи

ТОВ фірма «АВТОФАСТЕРА» (далі позивач) подало заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, скаргу без задоволення.

Сторони, повідомлені належним чином по дату, час, місце, в судове засідання не прибули, у зв'язку із чим справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги згідно ст. 195 КАС України.

Судом встановлено, що ДПІ у Московському районі м.Харкова проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Фірма "Автофастера" з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "Інтермаркет Груп" за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки від 17.09.2014 року № 2970/20-34-22-01-05/30591431.

За висновками акту перевірки ТОВ Фірма "Автофастера" порушено п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість за березень 2014 р. на суму 188 500,00 грн. (т.1, а.с. 23).

29.09.2014 р. відповідачем винесено податкове повідомлення рішення № 0003382201, яким збільшено позивачу суму зобов'язань з ПДВ на 235 625,00 грн. (188 500, 00 грн. основний платіж; 47 125,00 грн. штрафні санкції) (т.1, а.с.25).

Підставою збільшення зобов'язань слугували висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Інтермаркет Груп", що не мали реального характеру, з огляду на відсутність необхідних виробничих, трудових та інших умов у постачальника, відсутності доказів переміщення товару при їх настінній реалізації позивачем.

Задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, не доведені належними доказами, позивачем підтверджено правомірність формування податкового кредиту, а тому збільшення позивачу грошових зобов'язань, призначення штрафних санкцій, спірним рішенням є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 01.01.2014 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "Інтермаркет Груп" (продавець) укладено договір поставки № 28, за умовами якого позивач придбав товар - запчастини на автотехніку (кільця поршневі, фільтри сепаратора, гальмівні циліндри, ресори, комплекти підшипників тощо) (т.1, а.с. 54).

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано як до перевірки, так і до суду копії договору, податкових, видаткових накладних, банківські виписки. (т.1, 53-65).

Оплата товару здійснена позивачем в безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою.

Перевезення товару здійснено силами та за рахунок позивача водієм-експедитором ОСОБА_1, який є працівником ТОВ фірма "Автофастера" (наказ про прийняття на роботу №120-к п.1 від 01.09.2011 р.) та автомобілем Volkswagen Т4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який перебуває в користуванні ТОВ фірма "Автофастера" .

Фізичне переміщення підтверджено товарно-транспортними накладними та здійснено від постачальника (м Київ, просп. Перемоги, 131 ) на склад позивача (Київська область, м. Вишневе, вул. Київська 15) (т.2, а.с. 75-77).

Складське приміщення в м. Вишневому, вул. Києвська, 15 перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди від 01.01.2013 р. № 7 між ПАТ "Рембудкомплект" (Орендодавець) та ТОВ фірма "Автофастера" (Орендар).

Придбаний товар позивачем використано у власній господарській діяльності, шляхом реалізації ТОВ "Гала-Юг",ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Зевс-Транс",ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4,ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ПП "Чугуєв-Транс", ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ТОВ "Солвер ТМ", ФОП ОСОБА_9, що підтверджено копіями договорів поставки, податковими видатковими накладними по цим поставкам (т.1, т.2).

Судом встановлено, що транспортування товару в цих поставках здійснено залученими перевізниками, що підтверджено копіями договорів між позивачем та ТОВ "Гюнсел", ТОВ "КВ Регіон", ТОВ "Нічний Експрес".

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Надані позивачем податкові накладні не містять недоліків форми, змісту або походження, тому є належною підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що здійснення оподатковуваних операцій позивачем підтверджено первинними документами, що складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 201 ПК України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою і, у свою чергу, підтверджують правомірність декларування позивачем податкового кредиту з податку на вартість.

Також судом встановлено , що позивачем здійснено оплату за придбаний товар, використано його в господарській діяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання позивачем до перевірки доказів переміщення товару, колегія суддів зазначає наступне. Так , відповідач , як на доказ не надання документів про транспортування посилається на запит ДПІ на адресу позивача від 05.08.2014р., на який станом на 04.09.2014р. не було надано відповіді.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем позапланова виїзна перевірка проводилася з 04.09.2014р. по 10.09.2014р., доказів витребовування та не надання позивачем товарно-транспортних накладних протягом перевірки, матеріали справи не містять.

Проте в підтвердження переміщення придбаного товару позивачем надано товарно-транспортні накладні, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобі, тощо.

Крім мого, не подання до податкової перевірки документів про транспортування товару від постачальника, а саме, ТТН, не є беззаперечним доказом безтоварності угоди, з урахування всієї сукупності доказів, наданих підприємством як до перевірки, так і до суду, з яких вбачається реальне виконання операцій.

Посилання апеляційної скарги на результати зустрічного податкового контролю по ТОВ "Інтермаркет Груп", якими у контрагента не підтверджено наявності виробничих та інших умов для ведення господарської діяльності, колегія суддів відхиляє. Так, відповідач посилається на акт від 10.06.2014р. № 449/26-57-22-06-09/38671608 ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві " Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ " Інтермаркет Груп".

Колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази на підставі безпосереднього їх дослідження в судовому засіданні, з урахуванням ст 86 КАС України.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано зазначений акт перевірки .

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідачем на акт про неможливість перевірки, складений іншим податковим органом, не може бути взято до уваги, оскільки цей акт не надавався суду, та крім того не є належним доказом в підтвердження безтоварності спірної господарської операції, оскільки наявність певних висновків не позбавляє податковий орган , що проводив перевірку позивача, безпосередньо перевірити правомірність формування позивачем податкового кредиту, дослідити всі первинні документи.

Проте акт перевірки, складений позивачем не містить жодних зауважень до наданих позивачем документів.

Тому, посилання апелянта на відсутність умов у контрагента колегія суддів вважає необґрунтованим та такими, що не підтверджені жодними доказами.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Сумлінний платник податків та зборів не несе відповідальності за порушення податкового законодавства з боку його контрагентів, зокрема щодо сплати податкових зобов'язань.

Крім того, акт про неможливість зустрічної звірки по контрагенту, лише фіксує факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю, однак не податкову інформацію про господарські операції контрагента позивача.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем документально підтверджено факт здійснення господарських операцій між ним та його контрагентом.

На момент укладення угоди, проведення операцій позивач та його контрагент були суб'єктами підприємницької діяльності, платниками податків.

Відповідачем не надано доказів фізичної відсутності товарів у натурі, а так само їх використання не за призначенням, відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у позивача та його контрагента. судових рішень, які набрали законної сили, про визнання угоди позивача недійсною, удаваною, фіктивною, не надано вироків про притягнення до відповідальності посадових осіб позивача чи контрагента за неправомірні дії, вчинені ними при укладенні (виконанні) угоди, проведенні поставок, з якими ст. 228 ЦК України пов'язує нікчемність правочину.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Інтермаркет Груп" за перевіряемий період, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального та матеріального права, скасував прийняте податковим органом рішення, як прийняте неправомірно, а тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014р. по справі № 820/17285/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Курило Л.В. Присяжнюк О.В.