Ухвала суду № 41800748, 05.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 122048/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Ярич» до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

25.04.2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0000442301 від 09.04.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що органу державної податкової служби до перевірки було представлено первинні бухгалтерські документи, які відповідали вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та податковому законодавству, дані документи засвідчують факт господарської операції з купівлі-продажу цукру білого між ТзОВ «Кондитерська фабрика «Ярич» та ТзОВ «Солодка країна -К».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби, податкове повідомлення-рішення за №0000442301 від 09.04.2012 року.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що дана постанова прийнята з неправильним та неповним дослідженням доказів і встановленням обставин у справі та неправильним застосуванням норм права, як матеріального так і процесуального, є незаконною та необґрунтованою. Просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, звертає увагу на те, що на підставі використаних документів та баз даних ДПС, в ході проведень перевірки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання.

Вважає, що такі обставини свідчать про неможливість реального здійснення фінансово- господарських операцій ТзОВ «Кондитерська фабрика «Ярич» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, державною податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «Кондитерська фабрика «Ярич» з питань перевірки фінансово-господарських відносин із ТзОВ «Солодка країна -К» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року та дотримання вимог чинного законодавства України ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області.

За результатами перевірки складено акт від 26.03.2012 року за №119/23-0/36767366, яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, зокрема не підтверджено податковий кредит з податку на додану вартість по ТзОВ «Кондитерська фабрика «Ярич» за липень 2011 року на суму 65 633 грн. 33 коп. в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2011 року на суму 65633 грн. 33 коп.

На підставі проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 року за №0000442301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 82 041 грн. 66 коп., в тому числі, за основним платежем - 65633 грн. 33 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -16408 грн. 33 коп.

Також судом встановлено, що Між ТзОВ «Кондитерська фабрика «Ярич» (покупець) та ТзОВ «Солодка країна - К»(продавець) 14.07.2011 року укладено договір №140711 згідно з умов якого постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується приймати і своєчасно сплачувати вартість продукції.

В підтвердження виконання вищенаведеного договору позивачем представлено додатки до договору - специфікацію сировини, замовлення на поставку, видаткові накладні за №РН-0000115 від 18.07.2011 року та за №РН-0000152 від 27.07.2011 року, податкові накладні від 18.07.2011 року за №124 та від 27.07.2011 року за №169, товарно-транспортні накладні та витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Так, встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надано податкову накладну, що знаходиться в матеріалах справи, яка не мала недоліків та, порядок заповнення якої, відповідав встановленому чинним законодавством. Також, позивачем долучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи, які підтверджують здійснення ТзОВ «Солодка країна - К» аналогічних поставок цукру в інших періодах його господарської діяльності, які не були охоплені перевіркою.

Відповідно до ч. 1. ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999 р. (далі-Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового-бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачем було надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій. Такими є договір на поставку цукру білого, додатки до цього договору, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання матеріально-товарних цінностей.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарі в/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання із оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.1 1 статті 201 цього Кодексу.

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Виходячи із положень статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено та доведено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Відповідачем, також, не надано доказів, що вказані правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із аналізу вищенаведених норм цивільного кодексу вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Факт виконання договорів суб'єктом господарювання - платником ПДВ може підтверджуватись видатковою накладною, рахунком-фактурою, актами приймання виконаних робіт за вказаними договорами, банківськими виписками, із відповідними штампами банку про проведення операцій.

Висновки органу ДПІ про безтоварність операцій суб'єкта господарювання-платника ПДВ з контрагентом, можуть ґрунтуватися на твердженні про неспроможність здійснити контрагентом ті господарські операції, які відображені в обліку суб'єкта господарювання - платника ПДВ, які, в свою чергу базується на тому, що у контрагента відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи.

Разом із цим, відсутність трудових ресурсів, певних ресурсів тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагента платника ПДВ виконати операції із надання поставок, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства суб'єкта господарювання - платника ПДВ, позаяк не залежать від волі останнього.

Порушення платником податків певних правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і само по собі не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства як і такої, що порушує публічний порядок.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» А.Д проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Крім того, судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ТзОВ «Солодка країна - К», на що платником податків було представлено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з яких на час вчинення господарських операцій зазначений контрагент був зареєстрований як платник податку на додану вартість та перебував у Єдиному державному реєстрі.

Отже, контрагент на момент події продажу товару знаходився в базі ДПС платників ПДВ та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена матеріалами справи, які всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В супереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. у справі № 2а-3550/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль