Постанова № 41800681, 03.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10180/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.,

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13 березня 2014 року № 0003452201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період із 20 січня по 12 лютого 2014 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 26 лютого 2014 року складено акт № 185/26-54-22-01-10/32772863 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1270397,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 82887,00 грн.; І квартал 2011 року - 237298,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 88298,00 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 114127,00 грн.; IV квартал 2011 року - 103038,00 грн.; І квартал 2012 року - 166688,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 162992,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 147831,00 грн.; IV квартал 2012 року - 167238,00 грн., чим порушено п.п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 35093,00 грн., у тому числі за: липень 2012 року - 11758,00 грн.; серпень 2012 року - 11877,00 грн.; вересень 2012 року - 11458,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки у порядку адміністративного (досудового) оскарження, виявлено, що господарські операції щодо відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 35093,00 грн. не призвели до заниження податкових зобов'язань з ПДВ. Інші висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 13 березня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1187510,00 грн. за основним платежем та у розмірі 161358,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки та вважаючи неправомірним оскаржуване рішення податкового органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача та вказав про безпідставність даного позову.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, згідно з п.п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки на підставі оборотно-сальдової відомості по рахунку 28 «Товари» встановлено, що TOB «Мед-сервіс» в додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року встановлено завищення суми балансової вартості запасів на початок 1 кварталу 2011 року на 605 946,00 грн., та завищення суми балансової вартості запасів на кінець 1 кварталу 2011 року на 9 161,00 грн.

Разом з тим, відповідачем не зазначено, що вказане порушення вплинуло на показники 4 кварталу 2010 року, а саме - якщо за даними перевірки вартість балансової вартості запасів на початок 1 кварталу 2011 року 704 926,00 грн., то вартість балансової вартості запасів на кінець 2010 року також є 704 926,00 грн. Таким чином, в додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2010 року встановлено заниження балансової вартості запасів на суму 605 946,00 грн.

Також, матеріали справи свідчать, що позивачем дійсно було допущено помилку під час підрахунку вартості товарних запасів, але цю помилку було допущено ще у 4 кв. 2010 року, тобто балансова вартість залишків товару на кінець 4 кв. 2010 року повинна була становити 704 926 грн., замість 1310872 грн., як було вказано товариством у декларації за 4 кв. 2010 року.

Тобто, товариством було завищено за результатами 4 кв. 2010 року валові доходи на: 1310872 - 704 926 = 605946 грн.

У зв'язку з помилкою, допущеною у 4 кв. 2010 року, позивачем було також допущено помилку при декларуванні балансової вартості товарних запасів на початок 1 кв. 2011 року, тобто балансова вартість залишків товару на початок 1 кв. 2011 року повинна була становити 704 926 грн., замість 1310872 грн., як було вказано товариством у декларації за 1 кв. 2011 року.

Отже, позивачем було завищено за результатами 1 кв. 2011 року валові витрати на 1310872 - 704926 -605946 грн.

Враховуючи ці дані загальне відхилення показників становить 0 грн. Тобто відхилення відсутнє.

Окрім того, товариством було допущено помилку під час декларування балансової вартості товарних запасів на кінець 1 кв. 2011 року. Так, товариством було вказано суму в розмірі 823 834 грн., тоді як з врахуванням даних перевірки ця сума становить 814 673 грн.

Тобто, з врахуванням коригувань за період кінець 4 кв. 2010 - початок 1 кв. 2011 року (не враховуючи коригування на кінець 1 кв. 2011 р.), товариство повинно було показати валовий дохід в розмірі 704926 - 823834 = 118908 грн.

З врахуванням ж коригування на кінець 1 кв. 2011 року, валовий дохід становить 704926 - 814673 = 109747 грн. Тобто, товариство зависило валовий дохід на суму 118908 - 109747 = 9161 грн.

Отже, за результатами перевірки позивач не тільки не занизив валові доходи на 109747 грн., а навіть завищив валові доходи на суму 9161 грн. на користь бюджету.

Також, необхідно зазначити, що з акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку, що позивачем до складу витрат було включено витрати, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: витрати на оплату праці та суми єдиного соціального внеску, нараховані на заробітну плату працівникам, які здійснювали реалізацію товару іншого підприємства (по договору консигнації, діяльність якої не була направлена на отримання доходу).

При цьому, жодних доказів та розрахунків на підтвердження своєї позиції відповідач не надав.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (47.73. за КВЕД-2012), що підтверджується довідкою серії АА 761319, виданою головним управлінням статистики у м. Києві. Для здійснення діяльності з торгівлі фармацевтичними товарами та товарами медичного призначення позивачем було отримано ліцензію, інформація про яку міститься в Акті перевірки. Також, для здійснення підприємницької діяльності позивачем орендуються приміщення під точки роздрібної торгівлі.

Крім того, встановлено, що у перевіряємому періоді позивач здійснював реалізацією товару, отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Інвест" (далі - ТОВ "Мед-сервіс Інвест") за договором консигнації (реалізація товару за даним договором складала 80 % в загальному обсязі реалізованого товару), а також за договором поставки (реалізація товару за даним договором складала 20 % в загальному обсязі реалізованого товару).

Зокрема, за умовами договору консигнації на продаж товарів № 9к, укладеного 03 січня 2008 року між позивачем (консигнатор) та TOB "Мед-Сервіс Інвест" (консигнант), консигнатор зобов'язався за дорученням консигнанта за обумовлену винагороду від свого імені здійснювати в інтересах та за рахунок консигнанта операції з продажу товарів консигнанта на всій території України.

Згідно з п. 5.3 ст. 5, п. 1.5 ст. 1, п. 4.3 ст. 4 договору № 9к, обсяг винагороди, що сплачується консигнантом консигнатору, установлюється у розмірі 1 % від мінімальної ціни реалізованого консигнатором товару.

Товар, переданий в умовах даного договору консигнатору консигнантом для подальшої реалізації, є власністю консигнанта.

При реалізації товару консигнатором за цінами, що перевищують обумовлені сторонами у специфікаціях та інших додатках до даного договору, різниці між ціною продажу і визначеною сторонами мінімальною ціною є додатковою винагородою консигнатора та не підлягає перерахуванню консигнанту.

Як вбачається з змісту даного договору, останній по своїй суті є договором комісії. Внаслідок укладення зазначеного договору позивачем було здійснено реалізацію товарів медичного призначення та виконання умов договору консигнації, що підтверджується первинними документами, які свідчать про факт здійснення господарських операцій. При цьому сам факт надання послуг з реалізації медичних препаратів відповідачем не оскаржується.

Стосовно інших доводів податкового органу, судова колегія вважає необхідним зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

Також необхідно зазначити, що суб'єкт господарювання здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. А відтак такий суб'єкт самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати контрагентів і способи співпраці з ними.

Окрім того, Податковий кодекс України не містить положень, що дозволяють контролюючому органові оцінювати витрати з точку зору їх доцільності, раціональності та ефективності, та не передбачає можливості врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток витрат в залежності від наявності економічного ефекту (зокрема, чи було досягнуто економічний ефект чи ні при виконанні умов договору консигнації).

Також, необхідно зазначити, що висновки відповідача про те, що отримані доходи по договору консигнації не компенсують витрати, понесені позивачем від здійснення даного виду діяльності не підтверджені розрахунками, а отже є лише припущенням.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що діяльність позивача за період 4 кв. 2010 року - 4 кв. 2012 року є прибутковою, що підтверджується та не спростовано відповідачем наданими суду відповідними деклараціями з прибутку(том 1, сторінки 151-154, 155-157, том 2, сторінки 3-4, 5-7).

Враховуючи все вищенаведене, судова колегія вважає, що у позивача були наявні всі необхідні розрахункові документи, які давали йому право на формування витрат та віднесення їх до складу валових витрат відповідно до п. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відтак, вимоги позивача про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0003452201 від 13.03.2014 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 187 510 (один мільйон сто вісімдесят сім тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп. за основним платежем та 161 358 (сто шістдесят одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. штрафних санкцій обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-сервіс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 березня 2014 року № 0003452201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Постанова складена у повному обсязі 08.12.2014р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.