Постанова № 41800645, 03.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6448/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.,

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Командитного товариства «Донтрансгарант і Компанія» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Командитного товариства «Донтрансгарант і Компанія» до Луганської митниці Міндоходів про визнання дій протиправними, скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року в задоволенні позову Командитного товариства «Донтрансгарант і Компанія» відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між Держмитслужбою та КТ «Донтрансгарант і компанія» 22.11.2012 укладена угода про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником № 771 (далі - Угода).

Відповідно до пункту 1.2. вищезазначеної Угоди КТ «Донтрансгарант і компанія» визнається незалежним фінансовим посередником, уповноваженим Держмитслужбою України на надання митним органам фінансових гарантій та внесений до реєстру гарантів.

Судом встановлено, що позивачем укладено договір №334ЕР від 28.11.2013 про надання послуг з видачі фінансових гарантій у вигляді документа з метою забезпечення сплати митних платежів з ТОВ «Цикловаст».

В якості забезпечення сплати митних платежів щодо доставки товарів в митницю призначення, відповідно до вимог п. 2 ст. 305 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-УІ були надані гарантії у вигляді Гарантійних документів від 17.02.2014 №№ 00032019,00032018, 00032010, 00032003, 00032014, 00032009, 00032005, 00032017, 00032011, 00032002, 00032016, 00032004, 00032012, 00032006, 00032015, 00032008,00032007,00032013.

В подальшому відповідачем були прийняті наступні рішення, з якими не погодився позивач, а саме: вимога про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №2 (вихідний №2085/12-70-53 від 27.03.2014) та акт про настання гарантійного випадку від 27.03.2014 №2 (вихідний №2103/12-70-53 від 27.03.2014); вимога про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №3 (вихідний №2088/12-70-53 від 27.03.2014) та акт про настання гарантійного випадку від 27.03.2014 №3 (вихідний №2101/12-70-53 від 27.03.2014); вимога про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №4 (вихідний №2091/12-70-53від 27.03.2014) та акт про настання гарантійного випадку від 27.03.2014 №4 (вихідний №22097/12-70-53 від 27.03.2014); вимога про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №5 (вихідний №2082/12-70-53 від 27.03.2014) та акт про настання гарантійного випадку від 27.03.2014 №5 (вихідний №2095/12-70-53 від 27.03.2014).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, Позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були всі підстави для складання оскаржуваних Актів про настання гарантійного випадку та Вимог про сплату коштів за фінансовою гарантією.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Митного кодексу України визначено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. в) п. 2) частини 2 статті 91 Митного кодексу України митний режим транзиту застосовується до товарів, які переміщуються: від одного пункту, розташованого на митній території України, до іншого пункту, розташованого на митній території України, у тому числі якщо частина цього переміщення проходить за межами митної території України.

Відповідно до частини 4 статті 92 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів та/або транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати органу доходів і зборів митну декларацію (документ, який відповідно до статті 94 цього Кодексу використовується замість митної декларації), товарно-транспортний документ на перевезення та рахунок-фактуру (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару;

2) у випадках, визначених законодавством, надати органу доходів і зборів дозвільний документ на транзит через митну територію України, який видається відповідними уповноваженими органами;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 305 Митного кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов'язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури.

Надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 306 Митного кодексу України визначено, що фінансові гарантії є одним із способів забезпечення митних платежів.

Відповідно до положень частини першої, другої та третьої статті 307 Митного кодексу України юридичні особи, які мають намір виступати гарантом забезпечення особою своїх зобов'язань перед органами доходів і зборів України зі сплати митних платежів, уповноважуються на це і вносяться до реєстру гарантів у порядку, визначеному цим розділом.

Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод.

Фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фінансова гарантія діє на всій митній території України.

В силу положень частини першої та другої статті 311 Митного кодексу України органи доходів і зборів як забезпечення сплати митних платежів приймають фінансові гарантії, видані гарантами, включеними до реєстру гарантів, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Фінансова гарантія, що надається у вигляді документа, є безвідкличним зобов'язанням гаранта, внесеного до реєстру гарантів, виплатити на вимогу органу доходів і зборів кошти в межах певної суми у разі невиконання забезпечених цією гарантією зобов'язань із сплати митних платежів.

З наведеного вбачається, що фінансова гарантія, як спосіб забезпечення сплати митних платежів, надається органу доходів і зборів гарантом, внесеним до реєстру гарантів, відносини яких регулюються на підставі відповідних укладених угод. При цьому, на гаранта покладається обов'язок виплатити на вимогу органу доходів і зборів кошти в межах певної суми у разі невиконання відповідними особами зобов'язань перед органами доходів і зборів.

Як вбачається з матеріалів справи, між Держмитслужбою та КТ «Донтрансгарант і компанія» 22.11.2012 укладена угода про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником № 771 (далі - Угода).

Відповідно до пункту 1.2. вищезазначеної Угоди КТ «Донтрансгарант і компанія» визнається незалежним фінансовим посередником, уповноваженим Держмитслужбою України на надання митним органам фінансових гарантій та внесений до реєстру гарантів.

Судом встановлено, що позивачем укладено договір №334ЕР від 28.11.2013 про надання послуг з видачі фінансових гарантій у вигляді документа з метою забезпечення сплати митних платежів з ТОВ "Цикловаст".

Як вже було вище зазначено, в якості забезпечення сплати митних платежів щодо доставлення товарів в митницю призначення, відповідно до вимог п. 2 ст. 305 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-УІ були надані гарантії у вигляді Гарантійних документів від 17.02.2014 №№ 00032019,00032018, 00032010, 00032003, 00032014, 00032009, 00032005, 00032017, 00032011, 00032002, 00032016, 00032004, 00032012, 00032006, 00032015, 00032008,00032007,00032013.

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 угоди передбачено, що у випадках, передбачених частиною четвертою статті 311 Митного кодексу України, митний орган, яким виявлено факт настання гарантійного випадку, протягом п'яти робочих днів з дати виявлення такого факту складає акт за формою, наведеною у додатку з до цієї угоди; разом з актом у трьох оригінальних примірниках складається вимога, що підписується керівником митного органу або особою, яка його заміщує; до вимоги разом з актом додаються за наявності документи, що свідчать про настання гарантійного випадку.

Пунктом 1.3 Угоди № 771 визначено поняття «гарантійний випадок», відповідно до якого гарантійним випадком є факт невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, взятого на себе зобов'язання, що підтверджується Актом про настання гарантійного випадку, у зв'язку із настанням якого Гарант зобов'язується сплатити митному органу кошти в сумі митного боргу за відпорною гарантією.

У свою чергу виключний перелік випадків, коли орган доходів і зборів має право направляти гаранту вимоги щодо сплати митних платежів визначений у частині четвертій статті 311 Митного кодексу України, а саме:

1) перевищення більше ніж на 10 днів встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що перебувають під митним контролем, до органу доходів і зборів призначення (а при переміщенні в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів - від одного підрозділу цього органу до іншого);

2) встановлення органом доходів і зборів факту порушення вимог і умов митних режимів з умовним звільненням від оподаткування митними платежами;

3) настання терміну сплати податкових зобов'язань відповідно до розділу III цього Кодексу;

4) встановлення органом доходів і зборів факту порушення вимог і умов тимчасового ввезення або транзиту товарів, транспортних засобів особистого користування, що переміщуються через митний кордон України громадянами відповідно до розділу XII цього Кодексу.

Тобто, при переміщенні товарів на транспортних засобах комерційного призначення у митному режимі транзит, вимога щодо сплати митних платежів надсилається у разі перевищенням більше ніж на 10 днів встановленого ст. 95 Митного кодексу України строку доставки.

Отже, при застосуванні фінансових гарантій для забезпечення сплати митних платежів з метою оформлення до митних режимів з умовним звільненням від оподаткування вимога надсилається виключно у разі встановлення органом доходів і зборів факту порушення вимог і умов обраного митного режиму.

Фінансові гарантії були надані Позивачем з метою забезпечення сплати митних платежів під час внутрішнього транзитного переміщення залізничним транспортом І товарів, оформлених до відповідного митного режиму.

Відповідно до підпункту 1 ч. 1 ст. 95 МК України, встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для залізничного транспорту - 28 діб.

З Графи D/J «Відмітки митного органу відправлення/призначення» Митних декларацій та Фінансових гарантій Позивача вбачається, що Митні декларації було прийнято в базу ЄАІС та поставлено на контроль 17.02.2014року.

Разом з тим, залізничне переміщення вказаних товарів було розпочате 19 лютого 2014 року, що підтверджується поясненнями Відповідача (а.с. № 95 на звороті) та копією залізничної накладної, що міститься в матеріалах справи (а.с. № 119).

Отже, строк доставки (термін транзиту) за Митними деклараціями тривав до 18.03.2014 року.

Разом з тим, з оскаржуваних Актів про настання гарантійного випадку Відповідача вбачається, що останній, всупереч вказаним вище положенням, визнав не доставку товарів та транспортних засобів у митницю призначення у строк до 17 березня 2014 року, гарантійним випадком, склав Акти про настання гарантійного випадку та Вимоги в один день - 27 березня 2014 року, і надіслав вказані документи Позивачу.

При цьому, необхідно зазначити, що першим днем перевищення строку транзиту є день, що настає за останнім днем строку транзиту, в даному випадку - 19 березня 2014 року і саме з цієї дати розпочинається відлік 10-ти денного строку перевищення, недоставка товарів, протягом якого вважається настанням гарантійного випадку.

Враховуючи зазначене, Акти про настання гарантійного випадку та Вимоги про сплату коштів за гарантійним документом були складені та направлені Позивачу за відсутності підстав, визначених статтею 311 МК України, оскільки станом на 27 березня 2014 року минуло тільки 8 днів з моменту завершення строку доставки товарів за відповідними Митними деклараціями.

Отже, Вимоги та Акти про настання гарантійного випадку могли бути складені Відповідачем в будь-якому випадку не раніше 29 березня 2014 року.

З урахуванням наведеного вище, судова колегія вважає, що на момент вчинення оскаржуваних дій та складення і направлення позивачу оскаржуваних Вимог та Актів гарантійний випадок за наданою фінансовою гарантією не настав.

Таким чином, оскаржувані Вимоги про сплату коштів за гарантійними документами є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, суд не погоджується із рештою позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування Актів про настання гарантійного випадку, оскільки акт про настання гарантійного випадку та дії по його складанню не породжують, не змінюють та не припиняють прав та обов'язків позивача у сфері публічно-правових відносин, є лише формою викладення суб'єктивної думки посадової особи, що склала такий акт; будь-які висновки, викладені в акті про настання гарантійного випадку самі по собі не можуть порушувати права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних вимог, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог та фактичних обставин справи, адміністративний позов КТ «Донтрансгарант і Компанія» підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.

Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Командитного товариства «Донтрансгарант і Компанія» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову частково.

Визнати протиправними та скасувати:

- вимогу про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №2 (вихідний №2085/12-70-53 від 27.03.2014);

- вимогу про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №3 (вихідний №2088/12-70-53 від 27.03.2014);

- вимогу про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №4 (вихідний №2091/12-70-53від 27.03.2014);

- вимогу про сплату коштів за гарантійним документом від 27.03.2014 №5 (вихідний №2082/12-70-53 від 27.03.2014).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 08.12.2014р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.