Постанова № 41800601, 01.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/20865/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.12.2014

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 (повне рішення складено та підписано 17.10.2014)

у справі № 910/20865/14 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс»

до Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості у розмірі 31 640,40 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/20865/14 задоволено повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості у розмірі 31 640,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 10.11.2014 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи № 910/20865/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/20865/14 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Представник відповідача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2011 між Міністерством оборони України (замовник») та приватним підприємством фірма «Мірта» (виконавець») укладено договір №286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого сторони погодили, що виконавець зобов'язується у 2011 році надати послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги (а.с. 9-18).

Факт надання приватним підприємством фірма «Мірта» відповідачу послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна на загальну суму 31 640,40 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймального контролю якості та кількості наданих послуг з прання.

Відповідач оплату за послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна на загальну суму 31 640,40 грн. не здійснив.

08.09.2014 між приватним підприємством фірма «Мірта» («первісний кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс» («новий кредитор») укладено договір про відступлення права вимоги № 08/09/14/2, відповідно до умов якого сторони погодили, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором № 286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), укладеним між первісним кредитором та Міністерством оборони України.

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості в розмірі 31 640,40 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 640,40 грн. заборгованості є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, не була зареєстрована в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а підтверджуючі документи, які могли б стати підставою для оплати, надані після закінчення 2011, 2012 та 2013 бюджетного року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До обов'язків замовника ч. 1 ст. 903 ЦК України відносить, зокрема, внесення плати за надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, факт виконання приватним підприємством фірма «Мірта» своїх зобов'язань за договором № 286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) на суму 31 640,40 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг з прання.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Натомість належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів приватному підприємству фірма «Мірта» за надані послуги відповідно до договору № 286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) відповідачем не надано, не містять їх і матерали справи.

При цьому, твердження скаржника про відсутність підстав для задоволення позову, з підстав того, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, не була зареєстрована в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а підтверджуючі документи, які могли б стати підставою для оплати, надані після закінчення 2011, 2012 та 2013 бюджетного року, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги, оскільки п. 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 встановлено порядок надання саме відповідачем документів, що підтверджують бюджетне фінансове зобов'язання, до Державного казначейства України.

Крім того, відповідачем не надано належні та допустимі докази того, що Державним казначейством України не перераховано на реєстраційний рахунок Міністерства оборони України кошти необхідні для оплати за виконані роботи за договором, а саме: виписки з розрахункового рахунку Міністерства оборони України, довідки про стан фінансування загального фонду бюджету за 2011, 2012 та 2013 роки, реєстри фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

Отже, матеріали справи не містять докази відсутності бюджетних коштів на рахунках Міністерства оборони України та докази відсутності у Міністерства можливості оплатити надані за договором послуги, незалежними від волевиявлення відповідача.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами п. 1.2 договору від 08.09.2014, який укладено між приватним підприємством фірма «Мірта» («первісний кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс» («новий кредитор») про відступлення права вимоги № 08/09/14/2 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Міністерства оборони України оплати заборгованості в розмірі 31 640,40 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору про відступлення права вимоги №08/09/14/2, первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про поступку права вимоги за договором протягом 15 календарних днів з моменту підписання договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2014 року приватним підприємством фірма «Мірта» направлено на адресу відповідача повідомлення № 37 про відступлення права вимоги.

З огляду на вищезазначене колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність та обґрунтованість позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Пральний комплекс».

Таким чином, на переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 31 640,40 грн. заборгованості є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - Міністерством оборони України не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 15.10.2014.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної Міністерства оборони України - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/20865/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/20865/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20865/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук