Ухвала суду № 41799042, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/62876/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управлянні Міндоходів у м. Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013у справі № 826/12413/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Етра-НВ»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управлянні Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Етра-НВ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002612208 від 07.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 у даній справі скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002612208 від 07.03.2013.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Остін-Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «ТПК Техномашинпостач» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012;

- за результатами перевірки складено акт № 150/22-8/30634422 від 18.02.2013, яким встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 376 289,00 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002612208 від 07.03.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 430 453,00 грн. (з яких: 376 289,00 грн. - основний платіж та 54 164,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано показники податкового обліку за результатами укладення договорів з ТОВ «Остін-Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «ТПК Техномашинпостач» з огляду на нікчемність цих договорів, оскільки господарські операції з придбання товарів і послуг за цими договорами не мали реального характеру. Підставою для таких висновків відповідача слугували висновки складеного Яготинською МДПІ Київської області ДПС акту перевірки від 15.10.2012 року № 57/2200/37582931 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Остін-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.12.2011 по 31.12.2011», а також висновки актів перевірок ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «ТПК Техномашинпостач», відповідно до яких у даних підприємств встановлено відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, зазначив про обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з огляду на що дійшов висновку про протиправність формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, складених внаслідок укладення договорів з вказаними контрагентами.

Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив позов з огляду на те, що доказами, наданими позивачем, підтверджено реальний характер здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Остін-Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «ТПК Техномашинпостач» укладено відповідні договори поставки, за умовами яких контрагенти позивача зобов'язувалися продати товар, а позивач - прийняти та оплатити його.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження виконання укладених із зазначеними контрагентами договорів позивач надав наявні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні), а також докази подальшої реалізації товарів (вантажно-митні накладні тощо).

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суд апеляційної інстанції не встановив жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідком дефектність їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.

Також судом апеляційної інстанції встановлено факт подальшого продажу позивачем товару та його оплату, а також, що як позивач, так і його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних.

Крім того, колегія судів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема, що такі договори у встановленому порядку були визнані недійсними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши факт реальності операцій та взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управлянні Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний