Ухвала суду № 41798727, 05.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року м. Київ К/9991/13403/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про поновлення строку подання касаційної скарги

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011

у справі № 2а-13463/09/2670

за позовом закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011, позов задоволено; визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.03.2009 № 00001382210/0 з посиланням на правомірність врахування позивачем при обчисленні оподатковуваного доходу від провадження страхової діяльності суми страхових платежів, сплачених закритому акціонерному товариству страховій компанії «Кремінь» (далі - ЗАТ СК «Кремінь») за договором перестрахування.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що позивачем не підтверджено законності укладення договору перестрахування із ЗАТ СК «Кремінь» та правомірності перерахування внесків у сумі 1 920 000 грн. за цим договором.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2008, оформлену актом від 17.03.2009 № 91/22-1/32071894.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення 25.03.2009 № 0001382210/10, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 86400 грн. (у тому числі 57600 грн. за основним платежем та 28800 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, полягає у тому, що при обчисленні оподатковуваного доходу від страхової діяльності позивачем було незаконно враховано страхові внески у сумі 1 920 000 грн., сплачені Товариством на користь ЗАТ СК «Кремінь» за договорами перестрахування.

При цьому ДПІ посилається на виявлену розбіжність між задекларованою позивачем як перестрахувальником сумою витрат за відповідними договорами перестрахування у перевіреному періоді (6320 тис. грн.) та сумою задекларованого ЗАТ СК «Кремінь» валового доходу за цими операціями (4400 тис. грн.).

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

На час виникнення спірних правовідносин порядок оподаткування страхової діяльності регулювався пунктом 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з підпунктом 7.2.1 цього пункту дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується:

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про страхування» перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, керуючись наведеними положеннями Закону, позивач у перевіреному періоді зменшив оподатковуваний доход на суму страхових внесків, перерахованих перестраховику ЗАТ СК «Кремінь» за договорами перестрахування; факт сплати цих внесків позивачем підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку та податковим органом не заперечуються.

Фактично єдиним доводом, яким ДПІ обґрунтовує оспорюване донарахування, є невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з неналежним виконанням останнім обов'язку з декларування валового доходу.

Втім самі по собі порушення правил оподаткування контрагентом як самостійним платником не є підтвердженням недобросовісності Товариства при формуванні ним валових витрат за недоведеності ДПІ факту змови Товариства з цим постачальником.

Положення податкового законодавства не пов'язують право платника на формування валових витрат з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником необхідних сум податків до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету.

Також слід зазначити, що відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на валові витрати в оспорюваній сумі, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі № 2а-13463/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько