Ухвала суду № 41798195, 08.12.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 737/765/14-к Головуючий у І інстанції Войтех О.І. Провадження № 11-кп/795/741/2014 Категорія - ст. 185 ч. 2 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіВоронцової С. В. суддів - Антипець В.М., Борисенка І.П.,

при секретарі - Дудко Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12014270160000120, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2014 року, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Куликівка Чернігівської області, громадянина України, з базовою вищою освітою, не працюючого, розлученого, який має на утриманні неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1, раніше судимого 01 липня 2014 року Куликівським районним судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбуття покарання з іспитовим строком на один рік,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

За участю учасників кримінального провадження:

прокурора - Гапєєвої Н.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь держави 147 гривень 42 копійки процесуальних витрат за проведення експертиз.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації своїх дій, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання за правилами статті 71 КК України, об'єднавши покарання за двома вироками та призначити остаточне покарання із застосуванням статті 75 КК України з іспитовим строком на один рік.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. Звертає увагу суду на те, що злочин, за який він був засуджений вироком 02.10.2014 року був ним вчинений до постановлення вироку від 01.07.2014 року, а тому суд повинен був призначати йому покарання за правилами статті 71 КК України, відповідно до якої, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як встановив суд, обвинувачений ОСОБА_2, після вчинення 16.04.2014 року крадіжки велосипеда, поєднаної з проникненням у сховище, за що засуджений вироком Куликівського районного суду від 01.07.2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з випробуванням протягом іспитового строку в 1 рік, повторно, 30.05.2014 року, о 15-00, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, від приміщення заготівельного ларька «Комбікорма» по вулиці Козацька смт. Куликівка Чернігівської області, таємно викрав велосипед моделі «Україна», належний ОСОБА_4, вартістю 570 гривень.

Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив змінити вирок суду першої інстанції, пом'якшити йому міру покарання, вислухавши міркування прокурора, який не погодився з поданою апеляційною скаргою, вважав вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просив залишити його без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини, доведеність винуватості та кваліфікація дій обвинуваченого в судовому засіданні суду першої інстанції ніким, в тому числі самим обвинуваченим, не оспорювались і, згідно ч.3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, ніким із учасників судового провадження не оспорюється, тому в цій частині вирок не перевіряється.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, як під час досудового слідства, так і в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення та підтвердив фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті. При цьому, в скоєному щиро розкаявся та просив суворо його не карати, пообіцяв, що більше у його житті такого не станеться.

За встановлених у справі фактичних обставин, дії обвинуваченого ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за частиною другою статті 185 КК України, як дії, що виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчинені повторно.

При обранні обвинуваченому ОСОБА_2 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, що не зайнятий суспільно-корисною працею, його працездатний вік, стан здоров'я, відсутність постійного місця проживання, систематичне притягнення до адміністративної відповідальності. Прийняв до уваги обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, та обставину, яка його обтяжує - вчинення злочину відносно особи похилого віку і прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2 необхідно призначити покарання з ізоляцією від суспільства.

Вказівка обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що суд повинен був призначити йому покарання за правилами статті 71 КК України, тобто за сукупністю вироків, не заслуговує на увагу та протирічить вимогам чинного кримінального законодавства.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 був засуджений вироком Куликівського районного суду Чернігівської області 01 липня 2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України обвинувачений був звільнений від покарання з іспитовим строком на один рік.

Частиною четвертою статті 70 КК України визначено, що якщо за попереднім вироком особу було засуджено із застосуванням статей 75, 79, 104 КК України, а за знову винесеним - до покарання, що належить відбувати реально, то складання або поглинення призначених покарань не допускається і кожен вирок, а отже, і призначене ним покарання, виконується самостійно.

При цьому, пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, з врахуванням вимог чинного законодавства, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що вироки у відношенні ОСОБА_2 підлягають самостійному виконанню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що визначаючи обвинуваченому строк покарання у виді трьох років позбавлення волі, суд першої інстанції не навів достатніх мотивів для такого виду та терміну покарання. При цьому залишив без уваги той факт що за кримінальне правопорушення, що відноситься до категорії тяжких судом першої інстанції було призначено покарання не пов'язане з позбавленням волі, в той час коли санкцією статті 185 частиною другою Кримінального Кодексу України , що відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, передбачено і інші менш суворі види покарання, суд обрав саме суворе за видом покарання, при цьому всупереч вимогам ч.2 ст. 65 КК України не обговоривши питання про обрання іншого менш суворого за видом та терміном покарання. Окрім того суд залишив поза увагою той факт що за попереднім вироком обвинувачений засуджений до покарання з випробуванням, з іспитовим строком на один рік , що позбавить можливості кримінально - виконавчу інспекцію здійснювати належний контроль за поведінкою засудженого згідно «Порядку здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (статті 75-79, 83 КК України, статті 163-166 КВК України» Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контрою щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України за № 270/1560 від 19.12.2003 року із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань N 247/496 від 23.09.2008 року.

З врахуванням того, що обвинуваченому інкримінується лише один епізод викрадення чужого майна, вчиненого до попереднього вироку, що свідчить про сукупність злочинів, вартість викраденого, обставини, при яких було вчинено кримінальне правопорушення, відсутність цивільного позову та будь - яких претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілого, даних про особу обвинуваченого , наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, застосувавши до нього покарання в виді арешту згідно мінімальних меж санкції статті що йому інкримінується, що буде достатнім та необхідним для його виправлення та перевиховання.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404, 407, 409, 413, 420, 376 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 (трьох) місяців арешту, рахуючи строк відбуття покарання з 02 жовтня 2014 року.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, на нього може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

АНТИПЕЦЬ В.М. ВОРОНЦОВА С.В. БОРИСЕНКО І.П.