Рішення № 41788319, 03.12.2014, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4731/14

Провадження № 2/645/1702/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Алтухової О.Ю.,

секретарі судових засідань - Кононенко О.І., Анацька К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі 43 433, 00 дол. США, яка складається з: суми боргу - 32 500,00 грн., процентів за користування позиченими коштами - 9 123,00 грн., трьох відсотків річних - 1810,00 дол. США; а також просив стягнути з відповідачів неустойку у вигляді штрафу за неналежне виконання зобов'язання з повернення позики за період з 23 червня 2011 року по 03 червня 2014 року в сумі 1 048 024, 50 грн.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2014 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрито у зв'язку зі смертю останньої.

В обґрунтування позову зазначено, що 17 вересня 2010 року Відповідачі солідарно позичили у Позивача валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 36 500 (тридцять шість тисяч п'ятсот) доларів США. На підтвердження цього факту та на виконання вимоги ч. 1 ст. 1047 ЦК України, Сторонами в той же день в письмовій формі укладено Договір позики, 17 вересня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований нею в реєстрі за № 2924. Виходячи зі змісту гіпотези норми ч. 2 ст. 1050 ЦК України, відповідачі домовились із позивачем про повернення позичених у нього коштів частинами (з розстроченням) у визначені пунктом 1 Договору порядку та строки: по 500 доларів США не пізніше 17 числа кожного місяця в період до 17 серпня 2013 року та здійснити остаточне повернення боргу в сумі 19 000 доларів США не пізніше 17 вересня 2013 року. В забезпечення виконання відповідачами їхніх зобов'язань з повернення позивачеві боргу за Договором позики від 17 вересня 2010 року, того ж дня ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 передали в іпотеку позивачеві належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, про що між ними був укладений Іпотечний договір, 17 вересня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим № 2926. Проте відповідачі грубо порушили взяті на себе за умовами Договору позики зобов'язання, і замість 11 000 дол. США, що мали бути повернуті ними позивачеві станом на 06 серпня 2012 року, повернули позивачу та його представникові - ОСОБА_6 в лише 4 000 дол. США. Про те саме Сторони домовилися і в п. 2 Договору позики від 17 вересня 2010 року, відповідно до якого Позикодавець має право дострокового витребування всієї неповернутої суми цієї позики при простроченні Позичальниками будь-якого з поточних повернень більш ніж на п'ять днів. У зв'язку з порушенням відповідачами умов договору та взятих ними на себе відповідно до цих умов зобов'язань, ОСОБА_3 було прийняте рішення про дострокове витребування у боржників всієї неповернутої частини позичених ними у коштів в сумі, еквівалентній 32 500 дол. США за курсом на дату сплати, процентів за користування позиченими у Позивача коштами в сумі, еквівалентній 4 840 дол. США, а також передбаченої умовами Договору неустойки у вигляді штрафу (пені) в сумі 689 000,00 грн. 06 серпня 2012 року позивачем на адресу відповідачів було направлено вимоги про дострокове повернення всієї суми боргу згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України у зв'язку з простроченням боржниками поточних повернень, а також про сплату процентів і штрафу (пені). Проте, після отримання відповідачами вказаних вимог заборгованість в повному обсязі сплачена не була, а відповідачі сплатили представнику позивача 1 000 дол. США, 01 листопада 2012 року - 1 000 дол. США та 31 грудня 2012 року - 1 000 дол. США в рахунок нарахованої їм неустойки за неналежне виконання їхніх зобов'язань з повернення позики і після цього остаточно припинили повертати свій борг. На підставі вимог ст.ст. 530, 533, 534, 536, 546, 549-551, 625, 1048, 1049 ЦК України позивач звернувся до суду із даним позовом.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики від 17 вересня 2010 року недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини.

В обґрунтування позову зазначено, що протягом 2009-2010р.р матері ОСОБА_4 - ОСОБА_7 було діагностовано рак і для лікування знадобилися гроші. Через посередника ОСОБА_4 познайомилася з ОСОБА_3, який на той час займався наданням фінансових послуг громадянам. Останній запропонував ОСОБА_4 та ОСОБА_7 позичити гроші у сумі 19 000,00 дол. США, проте не уточнив розмір відсотків, а лише вказав, що все буде прописано в договорі. ОСОБА_4 була вимушена погодитися на умови ОСОБА_3, оскільки розуміла, що іншого кредитора за короткий час вона знайти не зможе, а гроші на лікування матері були потрібні як найшвидше, погодилася на умови ОСОБА_3 Останній повідомив ОСОБА_4 про те, що сума позики буде складати 19 000,00 дол. США зі строком повернення не пізніше 17 вересня 2013т року, а 500 дол. США на місяць будуть складати проценти, на що ОСОБА_4 погодилася. У нотаріуса ОСОБА_3 наполіг, щоб ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не читали договір позики, оскільки у нього мало часу. В зв'язку із тим, що ОСОБА_4 в зв'язку із хворобою матері знаходилася у важкому психологічному стані, вона лише глянула на договір і побачила, що він складений дуже мілким шрифтом, і сума позики складає 36 000,00 грн. При цьому, нотаріус не роз'яснила сторонам умови договору та його суть, не зачитувала договір вголос. Після укладення договору, ОСОБА_4 почала виплачувати ОСОБА_3, усього на даний час виплативши 7500,00 грн. Фактично, на думку ОСОБА_4., ОСОБА_3 використав вкрай тяжку обставину її сім'ї та змусив обманом у класти договір позики від 17 вересня 2010 року. Також, ОСОБА_4 вважає, що ОСОБА_3 прострочено прийняття належного виконання, оскільки після січня 2001 року останній пропав та перестав виходити на зв'язок, а пізніше з ОСОБА_4 зв'язався брат позивача - ОСОБА_6, якому в подальшому ОСОБА_4 сплачувала відсотки за договором позики. Також, з посиланням на положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ОСОБА_4 вважає, що ОСОБА_3 не мав права надавати фінансові послуги.

Представник позивача - ОСОБА_9, яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов ОСОБА_3 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі в зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_10, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечував, зазначивши, що його довірителька та її померла мати отримали від позивача лише 19 000,00 дол. США, до того ж договір був укладений впливом обману та тяжкої обставини. Зустрічні позовні вимоги представник просив суд задовольнити в повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_5 будучи допитана за її згодою в якості свідка повідомила суду, що гроші їх сім'ї були потрібні для лікування ОСОБА_7, яка хворіла на рак. В день укладення договору позики та іпотечного договору - 17 вересня 2010 року, вона, її мати ОСОБА_4 та бабуся ОСОБА_7 приїхали до нотаріальної контори, розташованої на вул. Плеханівській в м. Харкові, де близько трьох годин прочекали ОСОБА_3 Коли позивач приїхав, то ОСОБА_4 і ОСОБА_7 пішли з ним до нотаріальної контори, а ОСОБА_5 залишилася на вулиці з дитиною. До нотаріальної кантори вона зайшла лише щоб підписати іпотечний договір. Договори вголос не зачитувалися. ОСОБА_3 передавав гроші в сумі 19 000,00 дол. США і одразу забрав 500 дол. США в якості відсотків. Умови повернення боргу їй та ОСОБА_4 були зрозумілі, борг вони сплачували своєчасно, про що ОСОБА_3 були складені розписки. Восени 2011 року ОСОБА_3 перестав виходити на зв'язок, в зв'язку із чим ОСОБА_4 не мала можливості виконувати зобов'язання за договором. Письмових претензій ОСОБА_3 щодо неприйняття виконання зобов'язання вони не направляли. Пізніше їм зателефонував ОСОБА_6 - брат позивача та повідомив, що кошти за договором вони тепер будуть сплачувати йому. В цілому ОСОБА_3 повернуто 7 500,00 дол. США.

Суд, заслухавши пояснення та покази учасників судового розгляду, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 і ОСОБА_11 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований нею в реєстрі за № 2924 (а.с. 13-14).

Згідно п. 1 вказаного договору позикодавець, яким за договором є ОСОБА_3, передав у власність позичальника, якими за договором є ОСОБА_7 і ОСОБА_11, а позичальник прийняв у рівних частинах валютні цінності в натурі на суму 36 500, 00 дол. США., які позичальник зобов'язувався повернути не пізніше 17 вересня 2013 року в порядку та в строки визначені даний пунктом договору, а саме: по 500 дол. США не пізніше 17 числа кожного місяця в період до 17 серпня 2013 року та здійснити остаточне повернення боргу в сумі 19 000,00 дол. США не пізніше 17 вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Станом на 06 серпня 2012 року за вказаним договором позики позикодавцю ОСОБА_3 та його представнику - ОСОБА_6, відповідачами було повернуто 4 000,00 дол. США,, що підтверджується також і відповідними розписками, тоді, як за договором позики на вказану дату борг повинен був бути повернутим на суму 11 000,00 дол. США.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таке право позикодавця закріплено і в п. 2 договору позики від 17 вересня 2010 року, відповідно до якого позикодавець має право дострокового витребування всієї неповернутої суми цієї позики при простроченні позичальниками будь-якого з поточних повернень більш ніж на п'ять днів.

Прийнявши рішення про дострокове витребування у позичальників суми неповернутої частини позичених ними у позикодавця коштів в сумі, еквівалентній 32 500 дол. США за курсом на дату сплати, процентів за користування позиченими у позивача коштами в сумі, еквівалентній 4 840 дол. США, а також передбаченої умовами договору неустойки у вигляді штрафу (пені) в сумі 689 000, 00 грн., позивач, в особі свого представника ОСОБА_6, 06 серпня 2012 року звернувся до відповідачів з письмовою вимогою про дострокове повернення всієї суми боргу, в зв'язку із простроченням боржником поточних повернень, а також про сплату процентів і штрафу.

Дані вимоги були отримані відповідачами 15 серпня 2012 року, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення (а.с. 38).

Після отримання відповідачами листів від представника позивача з вимогою дострокового погашення боргу, заборгованість у повному обсязі сплачена не була. Лише 29 вересня 2012 року відповідачі сплатили представникові позивача 1 000,00 дол. США, 01 листопада 2012 року - 1 000,00 дол. США, 31 грудня 2012 року - 1 000 дол. США, які позикодавцем були зараховані в рахунок нарахованої їм неустойки за неналежне виконання відповідачами зобов'язань з повернення позики.

Суду не надано доказів повернення боргу і відповідно виконання відповідачами свого зобов'язання за договором позики після 31 грудня 2012 року.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_4 боргу за договором позики від 17 вересня 2010 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У позовній заяві представником позивача надано детальний розрахунок суми заборгованості, з яким суд погоджується з наступних підстав.

Так, за договором позики від 17 вересня 2010 року відповідачі отримали від позивача 36 500,00 дол. США, з яких відповідно до наданих суду розписок було повернуто 4 000,00 дол. США, що відповідає сумі перших восьми, передбачених п. 1 договору позики часткових повернень.

На час вирішення спору по суті неповернутою лишається частина боргу у сумі 32 500,00 дол. США, що станом на час ухвалення рішення, згідно офіційного курсу НБУ станом на 14.00 год. 02 грудня 2014 року, складає 490 945,00 грн.

Окрім того, відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Стаття 1048 ЦК України зазначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України».

У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умови договору позики від 17 вересня 2010 року не містять домовленості сторін щодо іншого розміру процентів за користування позичальниками позиченими у позивача коштами.

Сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позиченими у нього коштами за час з моменту укладення 17 вересня 2010 року договору позики по день звернення 03 червня 2014 року в суд із вказаним позовом розрахована позивачем за періодами в залежності від залишку суми неповернутих коштів та рівні встановленої Національним банком України у відповідних періодах облікової ставки, що відповідає вимогам закону.

Таким чином, станом на момент звернення позивача до суду - 03 червня 2014 року, загальна сума належних до стягнення з відповідача процентів за користування позиченими у позивача коштами в період з 17 вересня 2010 року складає 9 123 дол. США., що станом на час ухвалення рішення, згідно офіційного курсу НБУ станом на 14.00 год. 02 грудня 2014 року, складає 137 812, 03 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 530, 1046, 1049 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У п. 1 договору позики від 17 вересня 2010 року сторонами визначений порядок і строки повернення позичальниками позичених у позивача коштів.

У п. 4 договору позики зазначено, що позичальники погодилися з тим, що простроченням виконання ними їхніх зобов'язань за цим договором буде як недотримання строку остаточного повернення, так і прострочка будь-якого з поточних повернень, більш ніж на п'ять днів.

Згідно матеріалів справи, станом на 17 червня 2011 року на виконання умов договору позики відповідачем повернуто позивачеві 4 000 дол. США, що відповідає першим восьми передбаченим умовами договору частковим поверненням. Доказів того, що дев'яте часткове повернення відповідачем позичених у позивача коштів було здійснено ним своєчасно, без прострочення більш ніж на п'ять днів, суду не надано.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, зважаючи на положення п. 4 договору позики, відповідач ОСОБА_4 є такою, що прострочила виконання своїх зобов'язань з 23 червня 2011 року.

В силу положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, прострочення зі сплати відповідачем неповернутої частини позичених коштів в сумі 32 500, 00 дол. США розпочалося із закінченням тридцятиденного строку від моменту отримання ОСОБА_4, та ОСОБА_7 - тобто з 15 вересня 2012 року.

Виходячи з викладеного, нарахування трьох процентів річних від простроченого поверненням Відповідачами боргу за період з 23 червня 2011 року по 15 вересня 2012 року здійснене позивачем на поточні повернення згідно п. 1 Договору позики від 17 вересня 2010 року, а в період прострочення з 15 вересня 2012 року по день звернення позивача в суд із цим позовом 03 червня 2014 року - на увесь залишок неповернутої суми позичених коштів і складає 1810,00 дол. США, що станом на час ухвалення рішення, згідно офіційного курсу НБУ станом на 14.00 год. 02 грудня 2014 року, складає 137 812, 03 грн.

Окрім того, згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, крім іншого, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

З положень ст. 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України).

Відповідно до ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, і в такому разі її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 7 договору позики від 17 вересня 2010 року сторони домовилися, що за прострочення виконання своїх зобов'язань відповідачі (в договорі - «Позичальник») повинні сплатити на користь позивача (в договорі - «Позикодавця») штраф (пеню) в розмірі 1 000, 00 грн. за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Оскільки судом встановлено, що порушення відповідачем ОСОБА_4 виконання зобов'язань триває з 23 червня 2011 року і станом на момент звернення позивача до суду із позовом - 03 червня 2014 року, складає 1 076 днів, у зв'язку із чим розмір неустойки дорівнює - 1 076 000,00 грн. (1 076 днів х 1000,00 грн.).

Однак, як вже було зазначено вище у даному рішенні, після отамання 15 серпня 2012 року ОСОБА_4 вимоги представника позивача від 06 серпня 2012 року про дострокове повернення всієї суми боргу відповідачем було сплачено 3 500,00 дол. США, які представником позивача були зараховані в рахунок нарахованої неустойки у вигляді штрафу (пені) за неналежне виконання зобов'язань з повернення позики.

При визначенні розміру пені, позивачем були враховані 1 000, 00 дол. США, отримані його представником 29 вересня 2012 року, а також 1 000, 00 дол. США та 1 500, 00 дол. США, отримані відповідно 01 листопада 2012 року та 31 грудня 2012 року, гривневий еквівалент суми яких згідно офіційного курсу Національного банку України складав на той час 27 975, 50 грн.

Таким чином, загальний розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача передбаченої договором позики неустойки у вигляді штрафу (пені) розраховується як різниця між нарахованою відповідачам неустойкою у вигляді штрафу (пені) за період з 23 червня 2011 року по 03 червня 2014 року та гривневим еквівалентом сплачених 29 вересня 2012 року, 01 листопада 2012 року та 31 грудня 2012 року в рахунок цієї неустойки коштів і складає : 1 048 024, 50 грн. (1 076 000,00 грн. - 27 975, 50 грн.).

При вирішенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього ж Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивачка.

Посилання ОСОБА_4 на те, що договір позики на суму 36 000, 00 дол. США від 17 вересня 2010 року, укладений нею та її померлою матір'ю під впливом обману, належними та достовірними доказами по справі не доведені, як того вимагають приписи ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій частині, ніж встановлено договором.

До тверджень ОСОБА_7 про те, що в дійсності за договором позики вона отримала лише 19 000,00 дол. США, а не 36 500,00, як зазначено в договорі, не підтверджені жодним доказом, окрім свідчень дочки відповідача ОСОБА_5, проте письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Таким чином, для визнання правочину недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України необхідно встановити наявність в сукупності двох умов: 1) тяжкої обставини; 2) вкрай невигідних умов правочину.

Наявність тяжкої обставини - це факт, який перед усім має доводитися, оскільки особа. яка оспорює правочин з цих підстав, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначається, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Відповідач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 стверджували, що договір позики від 17 вересня 2010 року було укладено ОСОБА_4 і ОСОБА_7 під впливом тяжкої обставини, а саме тяжкої хвороби - ОСОБА_7

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_7 в період часу з 01 березня 2010 року по 24 березня 2010 року знаходилася на лікуванні в КЗОЗ Міська клінічна лікарня № 2 з діагнозом: рак прямої кишки., який відповідно до довідки № 226 від 23 червня 2013 року став причиною смерті ОСОБА_7.(а.с. 86).

Відповідно до п. 13 договору позики від 17 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого нею в реєстрі за № 2924, сторони уклали вказаний договір, діючи свідомо і добровільно, на власний розсуд, без збігу тяжких обставин, а саме: такий майновий або особистий стан сторін договору чи їх близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти договір на вкрай невигідних для нього умовах, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених вище, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених вище, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір, у тому числі з вимогами щодо недійсності договору.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підписавши спірний договір сторони погодилися і з тим, що на час укладення договору були відсутні тяжкі обставини, що обумовили його укладення, та договір вчинений без впливу обману.

Окрім того, суду не надано доказів того, що отримані відповідачами за договором позики від 17 вересня 2010 року від ОСОБА_3 грошові кошти пішли на лікування ОСОБА_12, як і не надано доказів неправомірної поведінки нотаріуса під час укладення спірного договору.

У зустрічному позові ОСОБА_12 з посиланням на положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» наполягала на тому, що ОСОБА_3, являючись фізичною особою, не мав права надавати фінансові послуги громадянами України.

Проте, з такими висновками відповідача суд не може погодитися, виходячи з того, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг і не поширюється на всіх інших як фізичних, так і юридичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст.ст. 1046-1048 ЦК України.

Таким чином, якщо Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, а ОСОБА_3 не відноситься до таких суб'єктів, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, регулюється нормами ЦК України.

Відповідач ОСОБА_4 в зустрічному позові та представник відповідача в судовому засіданні стверджували, що позивачем було допущено прострочення боржника.

Згідно ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до положень ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником.

Проте, в судовому засіданні, допитана в якості свідка ОСОБА_5 - дочка відповідача, повідомила суд про те, що коли ОСОБА_3 перестав виходити з відповідачкою на зв'язок, вони були позбавлені можливості своєчасно виконати зобов'язання. При цьому, жодних дій, направлених на запропонування позивачу прийняти належне виконання ОСОБА_4 вчинено не було, оскільки на питання суду свідок повідомила, що на адресу позивача з боку позивача не були направлені відповідні письмові вимоги про прийняття зобов'язання.

Таким чином, суду не доведено, що відповідач пропонувала позивачу прийняти належне виконання і отримала з цього приводу відмову від ОСОБА_3 або його представника.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги належними та достовірними доказами по справі не доведені, як того вимагають приписи ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, в зв'язку із чим у задоволенні позову ОСОБА_4. відмовляє в повному обсязі.

Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст. 88 ЦПК України, а саме: стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, судові витрати у сумі 3 654, 00 грн., сплачені представником позивача за подання до суду позову, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_4 в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 230, 233, 530, 533, 534, 536, 546, 549-551, 553, 625, 1048, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 17 вересня 2011 року в сумі 43 433, 00 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 02 грудня 2014 року еквівалентно 656 098 (шістсот п'ятдесят шість тисяч дев'яносто вісім) грн. 89 коп., яка складається з: основного боргу в сумі 32 500 дол. США, що еквівалентно 490 945 (чотириста дев'яносто тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 00 коп.; процентів за користування позиченими коштами в сумі 9 123, 00 дол. США, що еквівалентно 137 812 (сто тридцять сім тисяч вісімсот дванадцять) грн. 03 коп., трьох відсотків річних у сумі 1810,00 дол. США, що еквівалентно 27 341 (двадцять сім тисяч триста сорок одна) грн. 86 коп.; неустойку у вигляді штрафу в сумі 1 048 024 (один мільйон сорок вісім тисяч двадцять чотири) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: