Рішення № 41784036, 04.12.2014, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4398/14

Справа №754/10300/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2014 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Смирнової Є.П.

при секретарі Кузьменко А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві

справу за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до

ОСОБА_1, яка діє в своїх

інтересах та в інтересах неповнолітньої

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, -

про виселення, -

В С Т А Н О В И В :

18.06.2014 року ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просить виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому позивач вказує на те, що 29.03.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №KIL0GA00000088. Відповідно до пункту 7.1 даного договору Банк зобов'язався надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 42.020 доларів США строком до 28.03.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Крім того, 26.07.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №KIL0GA00000098, згідно пункту 7.1 якого Банк зобов'язався надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 57.300 доларів США строком до 25.07.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, 26.07.2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № б/н, згідно умов якого відповідачка передала в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 57.20 кв.м., житловою площею 30.80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.07.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 8492 і зареєстрованого в Київському міському БТІ 30.07.2004 року в реєстровій книзі № д1511-167 за реєстровим № 6870.

Як зазначає позивач, Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредити в розмірах, передбачених кредитними договорами. В свою чергу, відповідачка взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, не надала Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договорів.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 грошових зобов'язань, Банк був змушений звернутися до суду з позовом про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 15.04.2013 року, що також підтверджується рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальною площею 57.20 кв.м., житловою площею 30.80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Як зазначає позивач, відповідно до ст. 40 «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Позивач зазначає, що відповідачці ОСОБА_1 було направлено вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення, однак квартиру до цього часу вона не звільнила.

Посилаючись на викладені обставини, положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ПАТ КБ «ПриватБанк» просить виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи в суді представник позивача Мазуренко Т.В. позовні вимоги уточнила. В заяві від 14.11.2014 року представник Банку просить виселити ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 82-84).

В судовому засіданні представник позивача Мазуренко Т.В. уточнені позовні вимоги підтримала.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 проти позову заперечують, посилаючись на те, що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, представник відповідачки в своїх запереченнях на позовну заяву вказує на те, що задоволення вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки порушить права дитини відповідачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що є прямим порушенням основних засад державної політики в сфері охорони дитинства взагалі і щодо права дитини на житло, зокрема. Таким чином, вирішення питання щодо виселення неповнолітньої особи порушить права дитини, передбачені чинним законодавством.

Також, ОСОБА_5 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачкою особисто була отримана вимога Банку про звільнення житлового приміщення, адже список згрупованих відправлень не є підтвердженням про отримання відповідних повідомлень.

Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просить відмовити в задоволенні позову ( а.с.91-92).

Заслухавши пояснення представника позивача Мазуренко Т.В., відповідачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 29.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №KIL0GA00000088, згідно умов якого позивач надав останній кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 42.020 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця, в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.1.1 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 6.2 даного договору (а.с. 10-14).

Крім того, 26.07.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №KIL0GA00000098, згідно умов якого позивач надав останній кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 57.300 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, щомісяця, в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.1.1 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 6.2 даного договору (а.с. 15-19).

Відповідно до п. 7.3 вказаних договорів, забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цими договорами виступає іпотека квартири загальною площею 57.20 кв.м., житловою площею 30.80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судом також встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, 26.07.2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № б/н, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 5166. Згідно умов вказаного Договору відповідачка ОСОБА_1 передала в іпотеку позивачу нерухоме майно, яким є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 57.20 кв.м., житловою площею 30.80 кв.м. (а.с. 20-25).

Як вбачається з матеріалів справи, взяті на себе грошові зобов'язання відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 12.03.2012 року у неї утворилася заборгованість за кредитним договором № KIL0GA00000088 від 29.03.2007 року в розмірі 50.795,03 доларів США, що на курсом НБУ становить 405.852 грн. 29 коп., а також заборгованість за кредитним договором № KIL0GA00000098 від 26.07.2007 року, яка станом на 18.04.2011 року складає 70.122,44 доларів США, що за курсом НБУ становить 558.875 грн. 85 коп.

Оскільки ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами на предмет іпотеки, яким є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, а також про виселення відповідача із вказаного житлового приміщення.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 26.07.2007 року в розмірі - 71.868 дол. США 62 центи, що за курсом НБУ складає - 572.074грн. 19 коп., а також заборгованості відповідачки перед ПАТ КБ «Приват Банк» за кредитним договором від 29.03.2007 року в сумі 50.795 дол. США 03 центи, що за курсом НБУ складало 405.852грн. 29 коп., а всього - 122.663 дол. США 65 центів, або - 977.926грн. 48 коп., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, як предмета договору іпотеки від 29.03.2007 року та від 26.07.2007 року, з укладанням договору купівлі - продажу квартири в установленому законом порядку.

Також, вказаним рішенням виселено ОСОБА_1 з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення (а.с. 26-27).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2013 року рішення Деснянського районного суду м. Києва 15.04.2013 року в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 скасовано та постановлено нове, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині (а.с. 28-33).

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2013 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено та викладено абзац 1 резолютивної частини у наступній редакції:

«У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIL0GA00000088 від 29.03.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «»ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1, в розмірі 405.852 грн. 29 коп.; кредитним договором № KIL0GA00000098 від 26.07.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «»ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1, в розмірі 558.875 грн. 85 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки за відповідними договорами іпотеки, укладеними між укладеним між ЗАТ КБ «»ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_1. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна».

В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 28-33).

При цьому, при постановленні рішення про відмову в задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1, Апеляційним судом м. Києва було враховано, що позивачем не було дотримано процедури виселення боржника з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, передбаченої ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР, зокрема, матеріали справи не містили доказів отримання відповідачкою письмової вимоги про добровільне звільнення квартири, яка є предметом іпотеки, та доказів порушення відповідачкою прав позивача шляхом невиконання його вимоги про звільнення житлового приміщення.

В судовому засіданні представник позивача Мазуренко Т.В стверджує, що відповідачці ОСОБА_1 неодноразово направлялися вимоги Банку про добровільне виселення з квартири АДРЕСА_1, проте, квартира до цього часу не звільнена, що призводить до порушення прав та інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк». Тому, представник позивача просить виселити ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Суд вважає вказані доводи представника позивача обґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.33, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язанння іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно частини 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У пункті 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вбачається з довідки ЖЕКу-314 від 04.09.2014 року № 446, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи: відповідачка ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60).

18.04.2014 року на адресу відповідачки було направлено вимогу ПАТ КБ «ПриватБанк» про добровільне звільнення квартири разом з усіма зареєстрованими у предметі іпотеки членами сім'ї та іншими мешканцями в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги (а.с. 34, 35-37).

20.10.2014 року на адресу ОСОБА_1 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було повторно направлено вимоги про добровільне звільнення предмету іпотеки, які були особисто отримані відповідачкою 04.11.2014 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотними поштовими повідомленнями (а.с. 87, 88, 89, 90).

Однак, як встановлено судом та підтверджується поясненнями ОСОБА_1 в судовому засіданні, отримавши вимогу Банку про виселення із квартири АДРЕСА_1, станом на день постановлення судового рішення - 04.12.2014 року відповідачка з донькою вказану квартиру не звільнила, оскільки не має коштів для оренди іншого житлового приміщення.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідно до положень ст. 109 ЖК УРСР та ст.ст. 39,40 Закону України «Про іпотеку», відповідачка ОСОБА_1, разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_1.

Що стосується доводів представника відповідача ОСОБА_5 щодо порушення основних засад державної політики в сфері охорони дитинства, взагалі, і, зокрема, щодо права неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на житло у разі задоволення позовних вимог, то суд враховує наступне.

Відповідно до вимог ст. 160 Сімейного Кодексу України, ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.

Як вбачається з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає,…якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ч.2 цієї ж статті фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як вбачається зі ст.13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 16-річного віку.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Статтями 12, 18 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладені права, обов»язки та відповідальність за виховання та розвиток дитини. Діти - члени сім»ї наймача або власника жилого приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Однак, як вбачається з п. 14 Договору іпотеки від 26.07.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, з моменту набрання чинності цього договору Іпотекодавець має право відчужувати, передавати в наступну іпотеку, оренду, лізинг, у спільну діяльність, у позичку іншим особам Предмет іпотеки, або іншим чином розпоряджатися Предметом іпотеки тільки за письмовою згодою Іпотекодержателя (а.с. 20-25).

В той же час, як вбачається з довідки ЖЕКу-314 від 04.09.2014 року № 446, неповнолітня донька відповідачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, - лише 28.07.2009 року, тобто, через два роки після укладання її матір'ю ОСОБА_1 договору іпотеки вказаного нерухомого майна (а.с. 60).

При цьому доказів отримання письмової згоди Іпотекодержателя на реєстрацію у квартирі, яка є предметом іпотеки, неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачкою суду не надано.

При таких обставинах, суд прийшов до висновку, що на момент укладання договору іпотеки від 26.07.2007 року, неповнолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності або право користування квартирою не мала та згодом була зареєстрована у спірній квартирі без отримання письмової згоди Іпотекодержателя - ПАТ КБ «ПриватБанк», тому має бути виселена із квартири АДРЕСА_1 разом із матір'ю ОСОБА_1

Також, суд не приймає до уваги посилання представника відповідачки ОСОБА_5 на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадянами України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, оскільки дія даного закону не поширюється на правовідносини, які склалися між сторонами, зокрема, на вимоги щодо виселення відповідачів з житла, яке є предметом іпотеки, та на яке рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 15.04.2013 року та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2013 року вже звернуто стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Таким чином, суд вважає вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки суд задовольняє вимоги позивача, то відповідно до ст.ст.79,88 ЦПК України стягує з ОСОБА_1 користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,57-60, 79,88, 213-214 ЦПК України, ст.ст. 509,525, 526, 553, 554, 599, 610, 615, 1050, ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: Є.П. Смирнова