Ухвала суду № 41776189, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/23454/12

№ К/9991/23454/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2011

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-15863/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»

до Державної податкової інспекції (ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 № 00000602307/0.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.09.2010 № 823/1/23-70-30382690, про порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит за березень 2008 року на 139666,00 грн. за податковою накладною ТОВ «ВФ «Будлегпром», статутні документи та свідоцтво про реєстрацію якого як платника ПДВ визнано недійсними з моменту видачі (26.01.2008) рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2009.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 № 00000602307/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 209499,00 грн., у тому числі: 139666,00 грн. за основним платежем та 69833,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «ВФ «Будлегпром» (підрядник) укладений договір від 10.01.2008 № 18, згідно з умовами якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по реконструкції нежилого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 86-г, загальною площею 500 м. кв. для розташування поліграфічного виробництва.

Факт придбання позивачем ремонтно-будівельних послуг у ТОВ «ВФ Будлегпром» та сплати ціни за них підтверджується приєднаними до справи доказами, а саме: копіями податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, актів приймання-передачі.

Оцінка цих доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 зазначеного Закону встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР передбачено, що реєстрація суб'єкта господарювання як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання і лише з дати анулювання реєстрації платник податків позбавляється права на видачу податкових накладних, нарахування податкового кредиту, тощо.

ТОВ «ВФ «Будлегпром» на час здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник податку у встановленому законом порядку, а отже мав право на складання податкових накладних.

Посилання податкового органу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2009 як на підставу виключення оспорюваної суми з податкового кредиту, правомірно визнано судами попередніх інстанцій необґрунтованим, оскільки ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.02.2010 це рішення скасовано.

Інших доводів на обґрунтування правомірності визначення позивачу суми податкових зобов'язань згідно з податковим повідомленням-рішенням від 13.10.2010 № 00000602307/0 ДПІ не навела, тоді як відповідно до припису норми частини 2 ст. 71 КАС України обов'язок доведення правомірності податкового повідомлення-рішення покладено саме на відповідача.

Враховуючи викладені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку, що це податкове повідомлення-рішення прийняте із порушенням законодавства, чинного на час виникнення правовідносин, з приводу прав і обов'язків в якому виник спір, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цього висновку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев