Ухвала суду № 41775908, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/800/43358/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства "Астро" (далі - Підприємство)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014

у справі № 2а-10673/12/1370 (876/4861/13)

за позовом державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

до Підприємства

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014, позов задоволено; з рахунків Підприємства до Державного бюджету України стягнуто заборгованість у загальній сумі 3 119 237,36 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що невиконання платником обов'язку зі сплати до бюджету штрафних санкцій за рішеннями про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2007 № 0000132200/3/22476 та № 1922012200/3/22476 призвело до виникнення у Підприємства заборгованості, що підлягає стягненню в примусовому порядку.

Посилаючись на протиправність висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та направити справу до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на подання ним заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у справі, предметом якої є оскарження рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2007 № 0000132200/3/22476 та № 1922012200/3/22476; наведене, на думку відповідача, унеможливлює вирішення цього спору до часу розгляду зазначеної заяви.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, оформленої актом від 15.03.2007 № 94/23-0/23271196, податковим органом було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2007 № 0000132200/3/22476 та № 1922012200/3/22476, згідно з якими відповідачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумах, відповідно, 1 386 327,66 грн. та 1 732 909,70 грн.

За наслідками оскарження Підприємством цих рішень в судовому порядку ухвалою господарського суду Львівської області від 18.10.2011 у справі № 25/435-А, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012, провадження у справі закрито.

На підставі цього суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог ДПІ.

Однак при цьому суди залишили поза увагою той факт, що до 1 січня 2011 року санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій та не підпадали під визначення податкового зобов'язання у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положення якого, однак, не мають зворотної сили. Віднесення даного виду штрафних (фінансових) санкцій до категорії грошового зобов'язання платника податків згідно з нормами цього Кодексу не змінює правову природу штрафів, нарахованих податковим органом до моменту набрання чинності цим Кодексом, та не дає підстави для кваліфікації цих штрафних санкцій як податкового боргу у разі їх несплати у законодавчо встановлений строк.

Наведене виключає можливість поширення законодавчо визначеного порядку узгодження податкових зобов'язань на порядок стягнення розглядуваних санкцій, у зв'язку з чим оскарження відповідачем рішень про застосування цих санкцій в судовому порядку не звільняло Підприємство від обов'язку їх сплати та, відповідно, не перешкоджало ДПІ звернутися до суду з позовом про стягнення цих санкцій.

На час прийняття рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2007 № 0000132200/3/22476 та № 1922012200/3/22476 стягнення таких санкцій в примусовому порядку здійснювалося урахуванням строків звернення до адміністративного суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права; подальші законодавчі зміни не впливають на обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою, другою статті 99 КАС (у редакції, що діяла на час виникнення у ДПІ права на звернення з даним позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу вимог частини другої статті 5 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Наведене у контексті розглядуваних позовних вимог означає те, що тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, та не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. У той же час процесуальні наслідки пропуску такого строку визначаються за процесуальними нормами, діючими на момент вчинення судом відповідної процесуальної дії.

На час прийняття судом першої інстанції рішення по суті цього спору наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду були визначені статтею 100 КАС, якої передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала (частина перша).

З урахуванням викладеного суди повинні були залишити даний позов ДПІ без розгляду як такий, що поданий поза межами законодавчо встановленого строку звернення до адміністративного суду з даними позовними вимогами.

Відповідно до частини першої статті 228 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Астро" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014 у справі № 2а-10673/12/1370 (876/4861/13) скасувати.

3. Позов залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько