Постанова № 41775850, 02.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 грудня 2014 року 15:42 № 826/17622/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий суддя Кобилянський К.М., судді Санін Б.В., Скочок Т.О., за участю секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної судової адміністрації Українидо Державної виконавчої служби України

про визнання протиправними дій, скасування постанови, за участю сторін:

представник позивача: Билиця Т.І.

представники відповідача: Малиш Т.О.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державна судова адміністрація України (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач), в якій просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо стягнення з позивача постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. у виконавчому провадженні №9872407 витрат на проведення виконавчих дій, а також визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 27.10.2014 винесену у виконавчому провадженні №9872407 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач безпідставно виніс постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 27.10.2014 ВП №9872407, оскільки позивач не мав можливості виконати рішення суду у справі №2-4580, чого відповідач не врахував. Посилався на те, що відповідач не поніс витрати, визначені статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстави для стягнення витрат на проведення виконавчих дій відсутні. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування заперечень зазначив, що в діях відповідача відсутні порушення норм законодавства в частині щодо стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій та вважає оскаржувану постанову від 27.10.2014 ВП №9872407 правомірною.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідач відкрив виконавче провадження №9872407 на підставі виконавчого листа №2-4580 від 09.09.2008 виданого Приморським районним судом міста Одеси про зобов'язання Державної судової адміністрації України перерахувати відкритому акціонерному товариству «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на спеціальний рахунок №26504006300337 БТА банк, МФО 321723, код ЄДРПОУ 00034186 в БТА Банк страховий платіж у розмірі 49988,71 грн., у зв'язку з настанням з ОСОБА_4, страхового випадку передбаченого п. 7 «В» Постанови Кабінету Міністрів України № 89, під час перебування його на посаді судці військового апеляційного суду Південного регіону з урахуванням 6 відсотків від страхового платежу на ведення справи у розмірі 2999,32 грн., відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №89.

27.10.2014 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №9872407, якою постановлено стягнути з боржника - ДСА України - витрати на проведення виконавчих дій у сумі 165,40 грн.

28.10.2014 відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №9872407, керуючись пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи дії державного виконавця щодо стягнення з позивача постановою від 27.10.2014 ВП №9872407 витрат на проведення виконавчих дій протиправними, а дану постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частинами 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Положеннями частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Частиною 4 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Положеннями частини 5 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Пунктом 4.15.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за №865/4158 (далі - Інструкція №74/5) встановлено, що про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій (додаток 35), в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів.

Відповідач надав суду копію акта державного виконавця про витрати на проведення виконавчий дій від 27.10.2014, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України, із зазначенням наступного переліку витрат: папір А4, використання картриджа, використання тонера, конверт, обкладинка «виконавче провадження», оплата за користування ЄДРВП, маркувальна машина (простий лист), маркувальна машина (рекомендований лист з повідомленням). Загальна сума витрат, згідно вказаного акта становить 165,40 грн.

Документів, які б підтверджували факт понесення відповідачем витрат у виконавчому провадженні №9872407 саме у розмірі 165,40 грн. суду не надано, з огляду на що, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 27.10.2014 винесеної у виконавчому провадженні №9872407 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, зі змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Таким чином, скасуванню рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень передує визнання його протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №9872407 від 27.10.2014 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо стягнення з позивача постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. у виконавчому провадженні №9872407 витрат на проведення виконавчих дій, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки державний виконавець у відповідності до положень законодавства наділений повноваженнями на прийняття постанов про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. З огляду на зазначене, оскаржувані дії відповідача не можуть бути визнані протиправними, оскільки вчинені в межах повноважень наданих законодавством.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 27.10.2014 ВП №9872407 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді Б.В. Санін

Т.О. Скочок

Повний текст постанови складено та підписано 04.12.2014.