Постанова № 4177039, 21.07.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2009 № 26/86

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондратової І.Д.

Попікової О.В.

при секретарі: Дегтярюк Л.О.

За участю представників:

від позивача -Богдан А.М. представник за довіреністю № 0505 від 14.01.2008

від відповідача - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від третьої особи - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.05.2009

у справі № 26/86 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Глобін Юрій Леонідович

про стягнення 24403,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про страхового відшкодування в розмірі 19704,91 грн., 4698,95 грн. пені, 244,04 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 р. у справі № 26/86 позов задоволено частково, стягнуто з Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на користь Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" страхове відшкодування в розмірі 19704,91 грн., 1622,82 грн. пені, 213,28 грн. витрат по сплаті державного мита, 103,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Так, апелянт зазначив, що виходячи з приписів статті 27 Закону України "Про страхування", а також статті 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. В даному випадку винною особою є Глобін Ю.Л., при цьому ні страхувальник, ні водій, що спричинив ДТП не повідомили відповідача про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки, встановлені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому, за переконанням Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", позивач та суд невірно визначили особу відповідача як таку, за рахунок якої мають бути задоволені регресні вимоги позивача, оскільки відповідач в даному випадку не є особою, до якої можуть бути пред'явлені регресні вимоги позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. апеляційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.07.2009 р., а також було залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Глобіна Юрія Леонідовича. Залучивши Глобіна Юрія Леонідовича до участі у справі, апеляційний суд врахував, що рішення по даній справі може вплинути на права та обов’язки зазначеної особи, оскільки відповідно до п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (тобто відповідач у даній справі) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу (тобто до третьої особи), який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Представники апелянта та третьої особи в судове засідання 07.07.2009 року не з’явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2009 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" в судовому засіданні 21.07.2009 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу та просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 14.05.2009 р. у справі № 26/86 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.10.2005 р. на 379 км. автошляху Київ –Луганськ П’ятихатського району Дніпропетровської області, трапилась дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення застрахованого позивачем автомобіля "Daewoo Lanos" (д.н. АА 9258 АТ. ), що належить на праві власності Вацко Ганні Сергіївні, під керуванням водія Тарасова Сергія Івановича та автомобіля ВАЗ 2101 (д.н. АЕ 9461 АС), що належить на праві власності Глобіну Юрію Леонідовичу, під керуванням водія Глобіна Юрія Леонідовича.

Дорожньо –транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля ВАЗ 2101 (д.н. АЕ 9461 АС) Глобіна Юрія Леонідовича, що підтверджується постановою П’ятихатського районного суду Дніпропетровської області № 3-1130/05 від 26.10.2005 р.

Внаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження автомобілю "Daewoo Lanos" (д.н. АА 9258 АТ). Пошкоджений транспортний засіб був застрахований у позивача згідно договору страхування транспортних засобів № 021.02974.36 від 28.09.2005 р.

На виконання умов договору, на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування, акту виконаних робіт № 44 від 14.02.2006 р., звіту № 258 від 18.11.2005 р. про визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля внаслідок ДТП та страхового акту № 021.02974.36.L001 від 20.12.2005 р. Відкрите акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" виплатило власнику застрахованого автомобіля" Daewoo Lanos" ( д.н. АА 9258 АТ), страхове відшкодування в розмірі 20 214, 91 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16187 від 28.12.2005 р. на суму 15 633,00 грн. та листом банку "Райффайзен Банк Аваль" про перерахування компанією ВАТ СК "ПЗУ Україна" 02.03.2006 р. на ім’я Вацко Ганни Сергіївни 4 581, 91 грн.

Цивільно-правова відповідальність Глобіна Юрія Леонідовича як власника автомобіля ВАЗ 2101 (д.н. АЕ 9461 АС), була застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно –правової відповідальності поліс № ВА/0034174 від 18.02.2005 р.), укладеним третьою особою на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" з Національною акціонерною страховою компанією "Оранта".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на статті 27 ЗУ "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат, переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. Тобто, до позивача перейшло не тільки право вимоги, яке його страхувальник мав до особи, відповідальної за завдану шкоду, але й ті права, які були пов'язані із забезпеченням виконання зобов'язання з боку відповідальної особи такого її обов'язку, як відшкодування цієї шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 19704,91 грн. страхового відшкодування. При цьому місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що чинним цивільним законодавством не передбачено виникнення у страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Київський апеляційний господарський суд проаналізувавши доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву та в апеляційні скарзі, відзначає наступне.

Право Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України "Про страхування", відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно частини 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з частиною 9.2 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 тис. 500 грн. на одного потерпілого.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що особами, відповідальними за завдані Вацко Ганні Сергіївні збитки, у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та третя особа відповідно до вимог статті 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" як страховиком (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ від 05.12.2006 року № 54/53-06 та постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України № 11/406-07 від 25.11.2008 р.).

З огляду на викладене до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування транспортних засобів N 021.02974.36 від 28.09.2005 року, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа Вацко Ганна Сергіївна мала до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" як особи, відповідальної за завдані збитки.

Вищенаведене спростовує доводи апелянта про відсутність у позивача права на стягнення в порядку регресу з відповідача виплаченого страхового відшкодування.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що норми Закону України "Про страхування" є спеціальними по відношенню до норм ЦК України, які в даному випадку є загальними нормами. Отже, розмір вимоги, що переходить до страховика, дорівнює відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" фактичним затратам, тобто виплаченому страховому відшкодуванню.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Розмір матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу) заподіяного власнику автомобіля "Daewoo Lanos" (д.н. АА 9258 АТ) становить 20494,45 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 44 від 14.02.2006 року. Позивачем власнику автомобіля "Daewoo Lanos" (д.н. АА 9258 АТ) виплачено страхове відшкодування в розмірі 20214,91 (20494,45 грн.-279,54 грн. (франшиза)). Сума страхового відшкодування потерпілій особі розрахована згідно страхового акта N 021.02974.36L002 від 23.02.2006 р. Отже у позивача в межах фактичних затрат, тобто виплаченому страховому відшкодуванню в розмірі 20214,91 грн., перейшло право вимоги до осіб, відповідальних за заподіяні збитки. В свою чергу відповідач, як особа, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність Глобіна Юрія Леонідовича, відповідає перед позивачем в межах ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, з урахуванням франшизи в розмірі 510,00 грн.

Статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, а також моральну шкоду потерпілому.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком зазначених у ст. 35 цього Закону документів або в строки та обсягах, визначених рішенням суду.

Судом першої інстанції встановлено, що підтверджується матеріалами справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами (заяви № 684-01/ВЗ від 25.01.2006 р. та № 586-12/ВРР від 14.12.2006 р.), про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 19 704, 91 грн., але відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу (листи № 09-02-11/2654 від 14.03.2006 р. та № 09-06-04/507 від 25.01.2007 р.) з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика, який виплатив страхове відшкодування за майновим видом. Крім того, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу з огляду на те, що страхувальник Глобін Юрій Леонідович з заявою про виплату страхового відшкодування не звертався до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

Колегією суддів встановлено, що доводи відповідача з приводу того, що чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика, який виплатив страхове відшкодування за майновим видом, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Необґрунтованими та неправомірними є посилання Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на те, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неповідомлення страхувальником, тобто Глобіним Юрієм Леонідовичем, відповідача, як страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, протягом трьох робочих днів про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів відзначає, що стаття 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має вичерпний перелік шкоди, яка не відшкодовується страховиком. Вищезазначеним Законом України не передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадку неповідомлення страхувальником про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Київський апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання страхувальником зазначеного обов’язку в розумінні статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає право відповідачу подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Проте в жодному разі не є підставою для звільнення страховика від виплати страхового відшкодування особі, якій належить право отримати зазначене страхове відшкодування, в даному випадку позивачу, яке набув зазначене право після виплати потерпілій особі страхове відшкодування за договором майнового страхування.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що відповідач, зобов’язаний виплатити страхове відшкодування в розмірі 19704,91 грн. (20214,91 грн. - 510,00 грн.) на користь позивача. Зважаючи на викладене та враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 19704,91 грн.

Однак, апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1622,82 грн., нарахованої згідно умов договору, з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено, що позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 4698,95 грн. за період прострочення з 26.01.2007 року по 30.05.2008 року. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені частково, стягнув лише 1622,82 грн. з огляду на те, що позивач нарахував відповідачу пеню більше ніж за шість місяців.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 6 постанови від 29.12.1976 року N 11 "Про судове рішення" обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені не відповідає зазначеним вимогам та є необґрунтованим. Суд першої інстанції, зазначивши, що згідно розрахунку суду сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1622,82 грн., при цьому жодного обґрунтування зазначеного розрахунку суд не навів. З рішення суду першої інстанції не вбачається, за який саме період прострочення судом нарахована пеня в розмірі 1622,82 грн.

Частиною 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Документи, які визначені у статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідач отримав 14.12.2006 р. (заява № 586-12/ВРР від 14.12.2006 р.). Відтак, останнім днем на виплату відповідачем страхового відшкодування було 14.01.2007 року.

Відповідно до пункту 37.2. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 37.2 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" інший період нарахування пені не визначений. Таким чином, враховуючи строки виконання зобов’язання щодо виплати страхового відшкодування, які встановлені пунктом 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегія суддів відзначає, що в даному випадку пеня може бути нарахована лише за період прострочення з 15.01.2007 року по 15.07.2007 року.

Враховуючи те, що позивачем заявлені вимоги про стягнення пені з 26.01.2007 року, Київський апеляційний господарський суд вважає за доцільне стягнути пеню за період з 26.01.2007 року по 15.07.2007 року.

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів встановила, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1545,06 грн. (19704,91 грн. * 126 днів (26.01.2007 р. - 31.05.2007 р.) * 2* 8,5 % (розмір облікової ставки НБУ )/365 + 19704,91 грн. * 45 днів (01.06.2007 р. - 15.07.2007 р.) * 2* 8,00 % (розмір облікової ставки НБУ )/366). В задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 6153,89 грн. слід відмовити.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення пені. При цьому враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 року у справі № 26/86 змінити в частині стягнення пені в розмірі 1622,82 грн. та розподілу судових витрат, з прийняттям в цій частині нового рішення.

3. Стягнути з Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код 00034186) на користь Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, код 20782312) 1545 (одну тисячу п’ятсот сорок п'ять) грн. 06 коп. пені, 212 (двісті дванадцять) грн. 50 коп. державного мита та 102 (сто дві) грн. 75 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 року у справі № 26/86 залишити без змін.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6. Матеріали справи № 26/86 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондратова І.Д.

Попікова О.В.

22.07.09 (відправлено)