Постанова № 4176943, 08.07.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2009 № 6/98

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Яцишин А.М. (довіреність № б/н від 20.03.2009 р.)

від відповідача – Саєнко Ю.М. (довіреність № б/н від 22.04.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Т.М.М."

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.04.2009

у справі № 6/98 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Т.М.М."

про стягнення 200224,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЛІС” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми “Т.М.М.” про стягнення з останнього 177265,13 грн. основного боргу, 2200,03 грн. 3 % річних, 11699,50 грн. інфляції.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 177265,13 грн. основного боргу, 2928,51 грн. 3 % річних, 20030,95 грн. інфляції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.04.2009 р. у справі № 6/98 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 177265,13 грн. основного боргу, 2068,90 грн. 3 % річних, 15976,73 грн. інфляції.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення згідно зробленого розрахунку відповідачем.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як стверджує позивач, 01.01.2005 р. між сторонами по справі було укладено договір № 8/01.

Предметом договору є зобов’язання позивача передати у власність товар, а саме щебінь, що відповідає стандарту ГОСТ 2,7-75-98 за договірною ціною.

Позивач зазначає, що на даний час договір № 8/01 від 01.01.2005 р. втрачено, тому до матеріалів справи долучено не було.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у травні-серпні 2008 року позивачем згідно видаткових накладних здійснювалась поставка відповідачеві товару (щебеню фр 5-20 гранітного) на загальну суму 500161,33 грн., за наступними видатковими накладними: № РН-0000140 від 21.08.2008 р. на суму 43255,68 грн., № РН-0000139 від 22.08.2008 р. на суму 35301,22 грн., № РН-0000129 від 05.08.2008 р. на суму 42392,65 грн., № РН-0000137 від 12.08.2008 р. на суму 56315,57 грн., № РН-0000120 від 10.07.2008 р. на суму 70758,40 грн., № РН-0000126 від 23.07.2008 р. на суму 35436,38 грн., № РН-0000127 від 29.07.2008 р. на суму 35665,14 грн., № РН-0000068 від 04.06.2008 грн. на суму 45390,95 грн., № РН-0000069 від 07.06.2008 р. на суму 57109,06 грн., № РН-0000100 від 26.06.2008 р. на суму 45974,04 грн., № РН-0000066 від 29.05.2008 р. на суму 32562,24 грн. (копії в матеріалах справи).

Зазначені видаткові накладні оформлені у відповідності до вимог законодавства України, підписані сторонами та скріплені печатками позивача та відповідача. Повноваження особи, яка прийняла товар підтверджуються належним чином оформленою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданою відповідачем, серія ЯПД № 418893 від 01.08.2008 р. (копія в матеріалах справи).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши 322896,20 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

22.10.2008 р. відповідач отримав претензію № 60 від 16.10.2008 р., в якій позивач просив погасити існуючу заборгованість у розмірі 177265,13 грн. Відповідач, в свою чергу, відповіді на вказану претензію не надав, заборгованості не погасив.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, враховуючи здійснені відповідачем платежі, погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи складає 177265,13 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки в матеріалах справи відсутній договір, на який позивач посилається як на підставу для стягнення заборгованості за поставлений товар, то підставою для стягнення заборгованості є вищевказані видаткові накладні.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо поставки позивачем певного товару, та щодо прийняття зазначеного товару відповідачем та оплати його вартості.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що між сторонами по справі фактично було укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2008 р. відповідач отримав претензію № 60 від 16.10.2008 р., в якій позивач просив погасити існуючу заборгованість у розмірі 177265,13 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідач належним чином своїх обов’язків не виконав, суму основного боргу не сплатив.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 177265,13 грн.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 2068,90 грн. 3 % річних, 15976,73 грн. інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком суду першої інстанції, відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за період з 29.10.2008 р. по 20.03.2009 р. 2068,90 грн. 3 % річних.

Суд першої інстанції також задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача за період з 29.10.2008 р. по 20.03.2009 р. 15976,73 грн. інфляції.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р індекс інфляції повинен бути розрахований з листопада 2008 р. по лютий 2009 р. включно. Жовтень 2008 р. та березень 2009 р. не можуть бути враховані, з огляду на те, що індекс інфляції розраховується тільки за повний місяць.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши розрахунок інфляції, зроблений відповідачем, суд апеляційної інстанції погоджується з останнім та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14181,21 грн. інфляції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляції та судових витрат.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Т.М.М.” задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2009 р. року у справі № 6/98 змінити, виклавши пункт другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Т.М.М.” (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2б, рахунок 260019800772 у ВАТ „ТММ банк” в м. Києві, МФО 300986, код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІС” (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Жовтнева, 15, рахунок 26006405662271 у Київській обласній філії „Укрсоцбанк”, МФО 321013, код 19407655) 177265 (сто сімдесят сім тисяч двісті шістдесят п’ять) грн. 13 коп. основного боргу, 2068 (дві тисячі шістдесят вісім) грн. 90 коп. - 3% річних, 14181 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят одну) грн. 21 коп. – інфляційних витрат, 1935 (одну тисячу дев’ятсот тридцять п’ять) грн. 15 коп. – державного мита та 114 (сто чотирнадцять) грн. 04 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2009 року у справі № 6/98 залишити без змін.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Справу № 6/98 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді

13.07.09 (відправлено)