Постанова № 4176781, 30.06.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30.06.2009 р.                                                                                 № 2а-5050/09/2670

11:42

За позовомАкціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку

ДоУправління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова

про визнання нечинним та скасування рішення № 324/04/00039001 від 14.04.2009 Суддя: Кротюк О.В. Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

          Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова про визнання нечинним та скасування рішення № 324/04/00039001 від 14.04.2009 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду України сум страхових внесків, фінансових санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням та невірним застосуванням норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме, частини 12 статті 20 вказаного Закону.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні, з підстав, що оскаржуване рішення є законними та прийнятими в межах повноважень, оскільки установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу) та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Проте в порушення зазначеного, позивачем не перераховано суми страхових внесків в повному розмірі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

за результатом планової перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування, або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, яким на підставі пункту 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058 за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 Закону № 1058 накладено штраф у розмірі 92887,60 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Національний банк України»(від 20 травня 1999 року N 679-XIV, Далі –Закон № 679)передбачено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Статтею 40 Закону № 679 встановлено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Статтею 56 Закону № 679 передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»від 5 квітня 2001 року N 2346-III (Далі –Закон № 2346) визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу.

Пунктом 22.6 статті 22 Закону № 2346 на банки покладено обов’язок перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Пунктом 33.2. статті 33 Закону № 2346 платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Таким чином, аналіз зазначених вище норм закону дає можливість зробити висновок про обов’язок банку контролювати лише формальні вимоги до оформлення реквізитів платіжного документу. Відповідальність за суть операції, а саме обов’язку платника сплатити внески у встановленому законом розмірі та зазначеній у такому платіжному документи інформації з цього приводу, несе платник а не банк.

Банк відповідає лише за неперерахування наданих платником банку відповідних коштів.

У відповідності до прикінцевих положень Закону № 2346 до приведення у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Статтею 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність»(від 7 грудня 2000 року N 2121-III) встановлено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Закон України «Про банки та банківську діяльність»визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади, зокрема, діяльності банків. Прикінцевими положеннями останнього встановлено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(від 9 липня 2003 року N 1058-IV, далі –Закон № 1058)передбачено, що установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Пунктом 2 статті 20 Закону № 1058 встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15 і 17 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

У відповідності до статті 1 Закону № 1058 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 17 Закону № 1058 страхувальника зобов’язано нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Закон № 1058 розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 3.9 глави 3 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»(затверджено постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. N 22 –далі - Інструкція) встановлено, що банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше. Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування доходу або грошовий чек на виплату доходу, на який відповідно до законодавства України нараховуються страхові внески до Пенсійного фонду України, лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування страхових внесків або документального підтвердження їх сплати раніше. Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати/доходу сум податків і зборів/страхових внесків є примірники платіжних доручень про їх перерахування, у яких у реквізиті "Призначення платежу" платник зазначив період, за який заробітна плата нарахована, а банк платника заповнив реквізит "Дата виконання", або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору/страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду України одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, установленому законодавством України.

Крім того, цим же пунктом Інструкції прямо передбачено, що банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів. Відповідальність за правильність нарахування (обчислення) цих платежів несе платник. Таким чином вище зазначене прямо кореспондує та відповідає положенням статей 17, 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому відповідальність настає виключно за не забезпечення перерахування страхових внесків, які були надані платником таких внесків для здійснення банком відповідного перерахування.

Як вбачається з матеріалів справи до позивача застосовано фінансові санкції за видачу коштів ВАТ «Прикарпатпромарматура»на виплату заробітної плати за січень-серпень 2006 року, за лютий, березень 2007 року, за січень березень, травень, вересень 2008 року. При цьому, позивачеві ВАТ «Прикарпатпромарматура»одночасно подало разом з чеками на виплату заробітної плати платіжні доручення на перерахування сум внесків до Пенсійного фонду України, самостійно визначених платником.

Тобто з вищезазначеного видно, що позивачу було надано одночасно як документи (чеки) на виплату заробітної плати, так і платіжні доручення на перерахування внесків у пенсійний фонд за відповідні періоди. Позивачем було виконано вимоги клієнта з приводу видачі грошових коштів на заробітну плату так і платіжні доручення на здійснення перерахувань внесків до Пенсійного фонду України.

Враховуючи вищезазначене суд доходить наступного висновку.

Позивач діяв на підставі та у відповідності до положень законів України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та нормативно-правових актів Національного банку України.

Суть змісту положень пункту 12 статті 20 Закону № 1058 зводиться саме до вимоги забезпечення банком з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати одночасного перерахування страхових внесків до відповідного територіального органу Пенсійного фонду. Це проявляється саме у видачі (перерахуванні) банком коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до закону нараховуються страхові внески на заробітну плату, з одночасним поданням страхувальником банку платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Банк зобов’язаний забезпечити перерахування на рахунки органів Пенсійного фонду коштів у тому обсязі, який визначено платником відповідно до чинного законодавства та вказаному в платіжному доручені. Це прямо відповідає змісту статей 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункту 22.6 статті 22 і пункту 33.2. статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», положенням Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Суд вважає необхідним зазначити, що банк при прийнятті платіжного документу не зобов’язаний законом та не може перевірити відповідність розрахунків сум внесків. Це також обумовлюється тим, що не на банк, а саме на страхувальника покладено зобов’язання нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а й, відповідно, нести з приводу цього відповідальність.

Крім того, банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник. Внески до Пенсійного фонду України та інших соціальних фондів нараховуються та утримуються в межах визначеної законом величини витрат на оплату праці на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника внесків.

Крім того, жодним законом не покладено на банк обов’язків у відповідності до яких, останній був би зобов’язаний здійснювати відповідні розрахунки з приводу розміру сум пенсійних внесків, їх достовірності та в залежності від цього виконувати або відмовляти у виконанні платіжних доручень платника, здійснювати виплати коштів та інших операцій з останніми. Такі зобов’язання прямо б суперечили вимогам та положенням спеціальних законів у сфері платіжних систем та переказу коштів в Україні, а саме: Законам України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність».

В обґрунтування своїх заперечень проти позову та правомірності винесення оскаржуваного рішення, відповідач покладає те, що підставою для застосування санкції до банку стало те, що внески до Пенсійного фонду були перераховані не в повному обсязі.

Проте, відповідно до п.2 статті 17 Закону № 1058 сплата внесків в установлені строки та в повному обсязі - обов'язок страхувальника. Згідно п. 1.19 Інструкції банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.

У відповідності до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку про те, що позивач діяв на підставі та у відповідності до положень діючого законодавства України: Законів України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачі суду не надали.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, норми діючого законодавства України, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

                    Задовольнити адміністративний позов повністю.

                    Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова № 324/04/00039001 від 14.04.2009 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду України сум страхових внесків, фінансових санкцій.

                    Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                              О.В. Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –14.07.2009.