Рішення № 41764962, 01.12.2014, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/1561/14-ц

2/195/404/14

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.12.2014 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Омеко М.В., при секретарі Давидовій М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2014 року до Томаківського районного суду Дніпропетровської області звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що 02 жовтня 2014 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу для придбання товару (трактора МТЗ 82.1) № 010383 у групі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Відповідно до умов Договору лізингодавець (Відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор МТЗ 82.1, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (Позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором.

В усній формі Представник відповідача роз'яснила, що позивач повинен спочатку сплатити передплату за трактор в сумі 30 000 гривень шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з позивачем буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. В той

же день мною було сплачено рахунок на суму 30 000 грн. з зазначенням призначення платежу згідно договору № 010383 (копія квитанції додається).

Однак, представником не було роз'яснено призначення платежу, який виявився комісійною винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, позивач же вважав, що це часткова оплата вартості трактора. В договорі це передбачено, але у ОСОБА_1 не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації, завірила його в тому, що всі істотні умови договору вона йому пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, йому протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий.

Компанія відмовилась передавати ОСОБА_1 мені предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено сплату 50% від вартості предмету лізингу, а сплачена сума в розмірі 30 000 грн є комісією за організацію та оформлення договору. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням моїх прав як споживача, вказує позивач. В зв'язку з чим звернувся до суду з вимогою визнати договір фінансового лізингу № 010383 з додатками від 02 жовтня 2014 року недійсним, стягнення з ТОФ «Лізингова компанія «Автофінанс» сплаченого реєстраційного платежу в сумі 30 000 гривень та стягнення з відповідача сплеченої комісії за прийом платежів згідно тарифів банку в сумі 300 гривень

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника відповідача на адресу суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких представник просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, пославшись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки діяльність відповідача із надання фінансових послуг з придбання товарів у групах не є «пірамідальною схемою», врегульована норами закону, а для її здійснення відповідач отримав передбачену законом ліцензію. Крім того, відзначив представник відповідача невмотивованість та недоведеність несправедливості умов укладеного між сторонами договору.

Вислухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21 затверджено положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

02 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір фінансового лізингу для придбання товару (трактора МТЗ 82.1) № 010383 у групі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Відповідно до п. 1.3 укладеного договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ-82., зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 300000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 1.5 договору) та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця трактора (п. 4.6 договору).

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору ( 10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

02 жовтня 2014 року позивач сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 30 000 гривень, як винагороду за послуги пов'язані з включенням договору до Програми «Авто Фінанс» згідно договору № 010383.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім умов зазначеного вище договору і додатків до нього, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до норм ст.ст.11, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.ст.6, 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Нормою ст.634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає, зокрема, такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг.

Згідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нормою ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положеннями ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, до якої належить і пірамідальні схеми, є недійсними.

Положеннями ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що при укладанні спірного договору фінансового лізингу з додатками №1, 2, 3 між сторонами були дотримані всі передбачені законодавством, діючим на час укладення такого правочину, істотні умови договору щодо його змісту, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми договору та вимоги до його сторін. Зокрема, на момент укладення спірного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою юридичної особи.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,11,15,60, 212 - 215,218,224-227 ЦПК України, ст.ст. 203,215,220,806-809 ЦК України ,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Томаківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М. В. Омеко