Рішення № 41759390, 24.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"24" листопада 2014 р. Справа № 911/4674/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ЕЛНА», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод Залів», АР Крим,

м. Керч

про стягнення 924 962,21 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Кукуруз В.В. предст. дов. б/н від 05.10.2014р.;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Частиною першою ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено поняття «тимчасова окупована територія України» (далі - тимчасово окупована територія) і встановлено особливий правовий режим цієї території (стаття 4), особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, статтею12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» змінено територіальну підсудність судових справ у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях. Зазначеною статтею Закону передбачено, зокрема, забезпечення розгляду справ господарського суду Автономної Республіки Крим господарським судом Київської області, господарського суду міста Севастополя - господарським судом міста Києва, Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Враховуючи вищевикладене, до господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ЕЛНА» (позивач) до Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод Залів» (відповідач) про стягнення 924 962,21 грн. заборгованості, які складаються з 611 492,22 грн. боргу, 195 369,06 грн. пені, 37 623,24 грн. 3% річних та 80 477,69 грн. інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 41/2012 від 19.01.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2014р. у справі 911/4674/14 порушено провадження та призначено до розгляду на 24.11.2014р.

Присутній в судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, додані до позовної заяви, а також озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі.

Також, позивачем були надані документи, витребувані ухвалою від 04.11.2014р., які були залучені судом до матеріалів справи.

Відповідач, у судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення до суду не надсилав.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України, за відсутності представника відповідача.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 24.11.2014р. у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,-

встановив:

19 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елна» (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Суднобудівний завод «Залів» (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Залів») (Покупець) укладено Договір № 41/2012, відповідно до умов якого, Продавець продає, а Покупець купує товар на умовах даного договору в об'ємі, кількості, якісних показниках, узгоджених в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу:

- 19 березня 2012 року - товар на суму 857 110,80 грн., згідно видаткової накладної від 19.03.2012 року № 77;

- 15 травня 2012 року - товар на суму 699 742,80 грн., згідно видаткової накладної від 15.05.2012 року № 135;

- 02 листопада 2012 - товар на суму 398 549,16 грн., згідно видаткової накладної від 02.11.2012 року № 347;

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування 100% передплати на розрахунковий рахунок Продавця.

Проте, як стверджує позивач, відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару,у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 611 492,22 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач на адресу відповідача направляв претензії, на підтвердження чого, надав до суду копії опису вкладення від 17.10.14р. та фіскального чеку № 8518 від 17.10.2013р.

Однак, дані претензії залишені відповідачем без відповіді, а заборгованість неоплаченою, у зв'язку з чим, позивач був змушений звернутись з позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати та відзиву на позов відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 611 492,22 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Окрім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 195 369,06 грн. пені.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що за прострочення оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку наданого позивачем вбачається, що нарахування пені ним було здійснене з перевищенням шестимісячного строку нарахування встановленого в п. 6. ст. 232 ГК України.

У зв'язку з чим, суд здійснив власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, зокрема, приписів п. 6 ст. 232 ГК України та умов договору та встановив, що розмір пені, який підлягає до стягнення складає 45 934,87 грн.

Також, позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача 37 623,24 грн. 3% річних та 80 477,69 грн. інфляційних.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення 37 623,24 грн. 3% річних та 80 477,69 грн. інфляційних підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 611 492,22 грн. боргу, 45 934,87 грн. пені, 37 623,24 грн. 3% річних та 80 477,69 грн. інфляційних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод Залів» (98310, Автономна республіка Крим, м. Керч, вул. Танкістів, 4, код ЄДРПОУ 14307251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ЕЛНА» (03680, м. Київ, вул. Горького, 69, код ЄДРПОУ 21459234) - 611 492 (шістсот одинадцять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 22 коп. боргу, 45 934 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 87 коп. пені, 37 623 (тридцять сім тисяч шістсот двадцять три) грн. 24 коп. 3% річних, 80 477 (вісімдесят тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 69 інфляційних та 15 510 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот десять) грн. 57 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 05.12.2014р.

Суддя О.В. Щоткін