Рішення № 41757270, 26.11.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/4070/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Дзярука О.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина за адресою: АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6 від другого шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 Від першого шлюбу у ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_8 - рідна сестра ОСОБА_5.

Відомості про шлюб батьків ОСОБА_5 - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у державному архіві Дніпропетровської області не збереглися.

15.08.1953р. ОСОБА_8 вийшла заміж за ОСОБА_10, та узяла його прізвище, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.08.1953р.

У цього подружжя ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 20.08.1953р.

18.09.1971р. ОСОБА_3 вийшла заміж за ОСОБА_12, та узяла його прізвище.

ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_8 померла.

Таким чином, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження є племінницею ОСОБА_5, тобто, на підставі ч. 3 ст. 1266 ЦК України спадкоємицею другої черги за правом представлення.

У зв'язку з тим, що свідоцтво про шлюб ОСОБА_9 з ОСОБА_6, що підтверджує родинні відносини ОСОБА_5 з ОСОБА_3 втрачено, а також відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, позивач вимушена звернутися до суду. Крім іншого, постановою державного нотаріуса Шостої Запорізької державної нотаріальної контори від 27.08.2013р. їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, в неї виник спір про право зі ОСОБА_4, який також звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець четвертої черги.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5

12 серпня 2014 року під часу розгляду справи ОСОБА_3 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог. Посилаючись на ті ж самі обставини, просила суд: встановити факт родинних відносин між фізичними особами, а саме те, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що мешкав АДРЕСА_1, є дядьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, яка є його племінницею; визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішення суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положеннями п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, зазначеним вимогам закону ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач мала звернутися до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_5, оскільки саме від вирішення цього питання залежить наявність чи відсутність її права на спадкування. Лише в разі встановлення судом факту родинних відносин позивача зі спадкодавцем вона, як спадкоємець, може бути стороною у спорі про право власності на спадкове майно.

Також, суд дійшов висновку, що одночасне пред'явлення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності на майно в порядку спадкування, що позивач мала намір зробити шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог, у даному випадку є неприпустимим, оскільки порушує визначений ЦК України нотаріальний порядок оформлення прав на спадщину. Так, підставою для відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину стала лише відсутність у неї документів, що підтверджують факт її родинних чи сімейних відносин із спадкодавцем. Про неподання позивачем правовстановлюючих документів на спадкове майно нотаріусом у постанові від 27.08.2013р. не зазначено. Отже, у разі встановлення факту родинних відносин в судовому порядку, позивач по-перше, має в порядку, передбаченому ст.ст. 1296 - 1298 ЦК України, звернутися до нотаріуса за одержанням свідоцтва про право на спадщину, відтак, за необхідності, до суду.

Таким чином, як зазначено в оскаржуваному рішенні, позивачем передчасно пред'явлено позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування, внаслідок чого суд визнав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначалося вище, під часу розгляду справи 12.08.2014р. представник позивача надав суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 54-55).

У журналі судового засідання від 12.08.2014р., складеним у відповідності до вимог ст. 198 ЦПК України, зазначено, що суд ухвалив про відмову в задоволенні клопотання представника позивача без виходу до нарадчої кімнати, окремий процесуальний документ не оформлювався (а.с. 57).

В той же день, 12.08.2014р., суд ухвалив рішення, в якому вказав, що ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 12.08.2014р. заява про збільшення позовних вимог від 12.08.2014р. залишена без розгляду на підставі ч. 2 ст. 72 ЦПК України, як така, що була подана з пропуском строку, передбаченого ч. 2 ст. 31 ЦПК України.

За вимогами ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення заяви без розгляду.

Таким чином, суд першої інстанції, не постановивши окремий процесуальний документ про залишення заяви про збільшення позовних вимог від 12.08.2014р. без розгляду, порушив вищенаведені норми процесуального права.

Між тим, за положеннями ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористалася своїм процесуальним правом, надавши під часу розгляду справи заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК України може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заява від 12.08.2014р. подана з пропуском строку, передбаченого ч. 2 ст. 31 ЦПК України, ні предмет, ні підставу позову позивач не змінювала. Як у позові, з яким ОСОБА_3 звернулася до суду в липні 2014р., так і в заяві від 12.08.2014р. позивач обґрунтовувала позовні вимоги тими ж самими обставини, матеріальний зміст позовних вимог також не змінювала.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у пункту 2 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПК України залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Необхідно звернути увагу на те, що позивач вже зверталася до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту родинних відносин, яку було залишено без розгляду ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року, та роз'яснено заявнику, що вона має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (а.с. 45, 46-47).

Крім того, постановою державного нотаріуса Шостої Запорізької державної нотаріальної контори від 27 серпня 2013 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 гр. ОСОБА_5, який проживав за адресою: АДРЕСА_1. Державний нотаріус Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, розглянувши документи, надані ОСОБА_3 для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року гр. ОСОБА_5, зробила висновок, що вчинити вказану нотаріальну дію неможливо, оскільки ОСОБА_3 не були надані а ні заповіт, а ні документи, які підтверджують родинні чи шлюбні стосунки між нею та гр. ОСОБА_5 (а.с. 5).

В п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, факт відмови позивачу нотаріусом в оформленні права на спадщину з наведених у вищевказаній постанові підстав, та наявність спору між спадкоємцями відносно спадкового майна, свідчать про порушення права ОСОБА_3 на спірне спадкове майно і таке право останньої підлягає захисту в порядку, передбаченому ст. 16 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, матір'ю позивача є ОСОБА_8, яка уклала шлюб, маючи дівоче прізвище «ОСОБА_8», що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження та про шлюб (а.с. 6, 9).

Зі свідоцтва про народження матері позивача - ОСОБА_8 видно, що її батьками були ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (а.с. 9).

Батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_9 та ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 7).

Згідно відповіді на запит з Державного архіву Дніпропетровської області від 19.09.2013р., у частково збережених книгах реєстрації актів цивільного стану по Катеринівській сільській раді Покровського району Запорізького округу (нині Дніпропетровської області) за період 1930-1935 роки актового запису про шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_6 не має (а.с. 11).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_4, що видно з копії свідоцтва про смерть (а.с. 4).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 3).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що її матір ОСОБА_8 та ОСОБА_5 народилися від ОСОБА_6, яка і є їх матір'ю, а, відповідно, ОСОБА_5 є дядьком ОСОБА_3

Вказаний факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що мешкав: АДРЕСА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, є дядьком позивача підтверджується також і показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині встановлення факту родинних відносин знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України).

Як зазначалося вище, мати позивача, ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5

Згідно ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

Таким чином, ОСОБА_3 є племінницею спадкодавця ОСОБА_5 та спадкоємицею другої черги за правом представлення відповідно до ч. 3 ст. 1266 ЦК України.

Відповідач є спадкоємцем четвертої черги, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (а.с. 37, 40-42, 43-44).

Після смерті спадкодавця до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися обидві сторони: 02 квітня 2013 року - позивач, 21 травня 2013 року - відповідач, що вбачається з копії спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5

Таким чином, обидві сторони у встановлений законом строк подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається з копії свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 22.02.2000р., спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про визнання за нею права власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_5 також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, за наслідками апеляційного розгляду справи судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, яка підлягає задоволенню зі скасуванням рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 серпня 2014 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Встановити факт родинних відносин між фізичними особами, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що мешкав: АДРЕСА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, є дядьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженки с. Софіївка Новомиколаївського району Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: